Кальне (Зборівська міська громада)
 | Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
|
| село Кальне | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Тернопільська область |
| Район | Тернопільський район |
| Громада | Зборівська міська громада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1492 |
| Населення | 537 |
| Територія | 2.400 км² |
| Площа | 6,295 км² |
| Густота населення | 223.75 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 47270 |
| Телефонний код | +380 3540 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°37′49″ пн. ш. 24°58′37″ сх. д. / 49.63028° пн. ш. 24.97694° сх. д.Координати: 49°37′49″ пн. ш. 24°58′37″ сх. д. / 49.63028° пн. ш. 24.97694° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
299 м[1] |
| Водойми | Зварич |
| Відстань до районного центру |
12 км |
| Найближча залізнична станція | Зварич |
| Відстань до залізничної станції |
17 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 47201, Тернопільська обл, Тернопільський р-н, м. Зборів, вул. Хмельницького Б, буд 24 |
| Карта | |
  Кальне | |
 Кальне | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Кальне́ — село в Україні, у Зборівській міській громаді Тернопільського району Тернопільської області. До 2016 - адміністративний центр Кальнянської сільської ради, якій було підпорядковане село Жабиня.
Кальне знаходиться на південний захід від м. Зборів і межує з такими селами, як Годів, Жабиня, Розгадів, селище міського типу Поморяни Львівської області.
Населення — 530 осіб (2003).
Географія[ред. | ред. код]
Через село тече річка Зварич, ліва притока Махнівки.
Назва[ред. | ред. код]
Існують різні твердження про походження назви села. В одній з них з них говориться, що на місці теперішнього села була чудова долина. В роки татарських нападів вона була місцем перепочинку для ворога, який повертався з чергового набігу на навколишні села. Восени татари спустилися в долину, а з собою гнали дівчат-полонянок. Наступав вечір. Сонце заховалося за горизонтом. Темні сутінки вкривали землю. Втомлені коні спрагло пили воду з річки. Татари розкинули вогнище, і скоро почувся запах смаженого м'яса. Чути було нудний спів татар. Дівчата-полонянки, потомлені важкою дорогою, лежали на холодній траві, тулячись до неї і шукаючи захисту. На зоряному небі блідо світив місяць. І раптом із землі піднялася одна полонянка, потім друга, третя… Вони кинулися втікати. Та сторожа почула шум і почала наздоганяти дівчат. Удари один за одним сипалися на голови дівчат, їхні спини. Кровоточили рани. Краплі крові стікали, змішуючись із чорною землею. Що було далі, не важко уявити. Минула осінь, зима. Настала весна. А в зеленій долині виросли чудові кущі, які навесні зацвіли буйним білим цвітом, а восени із них звисали червоні кетяги. Кущі назвали калиною, можливо, серед дівчат була дівчина, яку так звали. А кущі так швидко розростались, що скоро вкрили усю долину. Саме у цій долині наші предки вирішили заснувати своє село. А назву дали йому Кальне. Чи то від слова «калина», чи від слова «калне» (синонімом слів до нечисте, брудне). Бо місце страшної страти полонянок було дійсно «нечистим», «брудним».[2]
Історія[ред. | ред. код]
Перша писемна згадка — 1448. За іншими джерелами — це 1494 рік.
Першими поселенцями були родини Щербанів, Колісників, Панчишиних, Кобілів.
Першим відомим дідичем був Ян Свінка (Свинка). Після його смерті Кальне і Бібщани (були присілком Кального — нині село Золочівському районі) залишилися його вдові Дороті, а через рік Бібщани відійшли від Кального і були продані Іоану Гологорському. Кальне після смерті Дороті Свинки перейшло до доньки Анни, а потім — до її чоловіка Жигмонта Сененського. Після його загибелі Кальне з прилеглими селами перейшло до його брата Яна, а з 1570 року — до його сина, теж Яна. В той час почастішали напади татар. Села були зруйновані. Рід Сененських занепав. У 1619—1620 роках син Яна Кшиштоф продав маєток Якубу Собєському. Після його смерті все перейшло в руки його дружини Теофілії, а дещо пізніше — їхньому синові Янові (в майбутньому один з найвідоміших королів Речі Посполитої Ян III Собеський 1674—1696).
За Австрії село належало князю Карлу Радивилу (1772), згодом Юзефу Прушинському.
У 1811 році в селі було збудовано дерев'яну церкву. її перевезли із смт. Залізці возами. Була вона освячена на другий день Великодніх свят. Церква на той час підпорядковувалась Золочівському деканатові. У селі були на той час і римо-католики (130 чол.). Це родини Шинклярів, Рудніцьких, Слівінських, Бронів. У селі була філіальна однокласова школа.
Пам'ятним для села був 1848 рік — скасовано панщину. Односельчани (найбільшу пожертву внесла родина Колісників) спорудили дерев'яний пам'ятник (після пожежі 1907 р. на його місці поставлено кам'яний) у центрі села.
З 1909 р. парафією в селі завідував о. Лука Демчук (1873 -1929) [3] — дідусь по матері кардинала УГКЦ Любомира Гузара. Могила священика знаходиться біля церкви. Священику належало 160 моргів поля, ліс, який сьогодні має назву «Ксьондзів лісок». Були в нього і наймити. Крім того, у час збору урожаю в жнива і восени, парафіяни збиралися на толоки по 30-40 чоловік. Толоками було збудовано церковне проборство, яке було окрасою села. До будівництва долучилися парафіяни с. Жабиня. Це була одна парафія. Греко-католиків було 554, римо-католиків — 176, євреїв — 15. Школа надалі була однокласова. Село на той час займало площу 10,56 км², з якої 7,8 км² припадало на ріллю.
Період від 1910 року до1914 року був періодом еміграції у США, Аргентину, Канаду.
З початком Першої світової війни до австро-угорської армії було мобілізовано 15 чоловік з Кального. Згодом багато жителів села ввійшли у склад Січових стрільців та ряди Української Галицької армії. Біля церкви, на пагорбі, є могила січових стрільців, які загинули в боротьбі з ворогом. У 1990 році на могилі встановлено дубовий хрест.
Після поразки ЗУНР маєток у селі перейшов у власність Ю. Потоцького. Досить визначними в житті села була друга половина 1920-х років і 1930-ті роки. Створено товариство Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка і відкрито читальню, організовано аматорський гурток, який виступав з виставами "Назар Стодоля", "Наймичка". Серед молоді були ініціатори створення ОУН. Засновниками і керівниками сільської організації Юнацтва ОУН були Дмитро Миколайович Будний, Микола Федорович Гнатів, Антін Петрович Кобіль, Петро Йосипович Лічак, Ілько Дмитрович Ткачук, Іван Федорович Щербань.
У 1935—1936 роках парафією завідував о. Микола Буряк. При церкві було засновано братство Непорочного зачаття Пречистої Діви Марії (10 членів). Серед них були: Онуфрій Колісник, Онуфрій Панчишин, Микола Кобіль, Іван Кобіль. Покладено було початок створення церковного хору, яким керував Андрій Мороз зі Пліхова. У школі в той час навчалося 78 учнів. Навчання велося як українською, так і польською мовами. Однак перевага надавалася дітям поляків. У школі працювало 2 вчителі-поляки. Це подружжя Олінкевичів Михайло і Петрунеля (до 1936 p.).
Нові зміни в житті села сталися з приходом Червоної армії 17 вересня 1939. Були утворені сільські ради. Першим головою був (на той час освічена людина) Дмитро Будний, секретарем — Микола Банадига. Були зліквідовані усі українські товариства, установи, преса. Заарештували Дмитра Будного, його брата Василя, Миколу Гнатіва, Антіна Кобіля, Федора Колісника, Антіна Панчишина. Совєти жорстоко познущалися з сім'ї Йосипа Лічака, який був лісничим у графа Потоцького і на той час сім'я вважалася заможною. Разом з батьком і матір'ю були вивезені сини Петро і Казимир, дочки Текля і Настя. Важка доля спіткала Федора Щербаня, який за зв'язок з ОУН був заарештований і теж виселений з дружиною Теодозією, синами Іваном, Володимиром, невісткою Антоніною в Іркутську область.
У 1943 році село не обминуло масове вивезення молоді в Німеччину. Середних був Іван Онуфрійович Панчишин, який кілька місяців провів у концтаборі Освєнцім.
В 1944 році на фронт було мобілізовано до 20 жителів села. Серед них Михайло Ткачук, Григорій Гнатів, Іван Вега, Михайло Гнатів, Михайло Щербань, Антін Зелений. Всю війну, починаючи з 1941 року до Дня Перемоги, пройшов Микола Ратушний.
У 1947 році було відкрито 5-6-ті класи школи-прогресівки. Першим її директором був Гріновіцький. У тому ж році створили місцевий колгосп імені Дзержинського, першим головою якого став неписьменний Михайло Козьол. Згодом колгосп у Кальному був ліквідований і приєднаний до колгоспу в с. Заруддя, а згодом с. Жабиня.
У 2006 р. відбулася газифікація села.
У 2011 р. відбулося відкриття нового приміщення школи, яке будувалося понад 10 р.[4]
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Зборівської міської громади.[5]
17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Зборівського району, село увійшло до складу Тернопільського району.[6]
Релігія[ред. | ред. код]
- церква Воскресіння Христового (1811; дерев'яна)[7],
- дві каплички (2002, 2008).
Пам'ятники[ред. | ред. код]
Споруджено пам'ятник полеглим у нім.-рад. війні воїнам-односельцям (1985), встановлено пам'ятний хрест на честь скасування панщини, насипана символічна могила УСС.
Соціальна сфера[ред. | ред. код]
Діють загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, клуб, бібліотека, ФАП, 2 сільськогосподарських підприємства — «Кальне-нива» та ПАП «КАльнянське».
Відомі люди[ред. | ред. код]
У селі народилася мати кардинала УГКЦ Любомира Гузара Ростислава Олександра Демчук (Гузар) [8] і тут же похований його дід Л. Демчук — парох села з 1903 до 1929 р.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ weather.in.ua. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 2 жовтня 2010.
- ↑ ?
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 29 липня 2017. Процитовано 25 березня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Бідось Г. Кальне // Зборівщина: історія і сьогодення: історико-краєзнавчий збірник. — С. 301—305.
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 22 жовтня 2021.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ церква Воскресіння Христового [Архівовано 21 червня 2013 у Wayback Machine.]
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 травня 2018. Процитовано 25 березня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Література[ред. | ред. код]
- Кушнір М., Медведик П. Кальне // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 19. — ISBN 966-528-199-2.
- Kalne 2.) K., wś w pow. złoczowskim // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 703. (пол.) — S. 703.
- Хілярська Марія Павлівна / автор розділу "Історія"
| ||||||||