Коцюбинське
| Коцюбинське | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
| |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Область | Київська область | ||||||||
| Район | Бучанський район | ||||||||
| Громада | Коцюбинська селищна громада | ||||||||
| Код КОАТУУ: | 3210946200 | ||||||||
| Засноване | 1900 | ||||||||
| Статус міста | з 2024 року | ||||||||
| Населення | ▲16 862 (01.01.2020)[1] | ||||||||
| Площа | 2,4 км² | ||||||||
| Координати | 50°29′34″ пн. ш. 30°20′20″ сх. д. / 50.49278° пн. ш. 30.33889° сх. д.Координати: 50°29′34″ пн. ш. 30°20′20″ сх. д. / 50.49278° пн. ш. 30.33889° сх. д. | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Біличі | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - залізницею | 6 км | ||||||||
| - автошляхами | 1 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 08298, Київська обл., Бучанський р-н, м. Коцюбинське, вул. Доківська, 2 | ||||||||
|
| |||||||||
Коцюби́нське (до 1941 року — Берковець) — селище в Бучанському районі Київській області. Адміністративний анклав Святошинського району міста Києва, ексклав Бучанського району[2]. Населення — 16,9 тисячі жителів. Засноване в 1900 році.
Історія[ред. | ред. код]
Коцюбинське як населений пункт виникло в 1900 році. Тоді воно називалося хутір Берковець. На хуторі був один двір, де проживало дві родини лісових сторожів. Вони мали дві десятини (1,1 га) землі. Хутір належав Києво-Подільському управлінню державного майна. Одна з легенд про походження назви хутора розповідає, що назва «Берковець» походить від слова «бірка» — дерев'яна посудина, в якій зберігали мед диких бджіл. Інший переказ вказує на те, що стара назва поселення походить від прізвища першого поселенця.
У 1897 році розпочалося будівництво залізниці Київ — Ковель, яке завершилося в 1903 році. Одночасно навколо неї почалося будівництво селищ, сіл та полустанків. У 1903 році поблизу хутора Берковець був побудований залізничний полустанок, згодом перебудований на станцію Біличі. За 5 км від станції було розташоване село Біличі, яке виникло ще в XII столітті. Тому назва нової станції походить від назви цього села. Тепер воно знаходиться в межах Святошинського району Києва.
Тут же, поблизу станції, була побудована шпалорізка, на якій виготовляли і покривали креналіном шпали для залізниці, використовуючи місцевий матеріал. Тепер на тому місці розташована меблева фабрика. Першими жителями хутора були німці — Гібнер, Вернер, Віцке, Рац, Шульц.
Вони оселилися в районі сучасного Гуманітарного ліцею. Згодом в районі нинішніх вулиць Фрунзе, 8 Березня, Артема, оселились сім'ї українців — Золотаренко, Рог, Маслюк, Ігнатенко, Фузик, Дратований, Утка, Боримський.
У жовтні 1923 року село Берковець Гостомельського району Київської округи Київської губернії було включено в межі міста Києва та підпорядковано Київській міській раді[3][4].
У вересні 1930 року на після зміни адміністративно-територіального устрою України та ліквідації округів с. Берковець у складі Білицької сільської ради було включене до Київської приміської смуги у підпорядкуванні Київській міській раді[5].
У квітні 1937 року Білицька селищна рада була включена до новоствореного Київського (Святошинського) району[6][7].
11 лютого 1941 року населений пункт Берковець був виключений зі складу Білицької сільської ради, отримав статус селище міського типу та нову назву — селище імені Коцюбинського. Водночас до складу нового селища була включена територія залізничної станції Біличі[8][9].
У грудні 1962 року смт ім. Коцюбинського було підпорядковано Ірпінській міській раді і разом із нею виключено зі складу Києво-Святошинського району Київської області та підпорядковано безпосередньо Київській обласній раді[10][11].
У січні 1965 року смт ім. Коцюбинського Ірпінської міськради перейменовано в селище Коцюбинське[12][13]. Тоді ж селище було залишено в складі міст обласного підпорядкування міста Ірпінь разом з смт Біличі, Буча, Ворзель та Коцюбинське[14][15].
3 березня 2018 року в Коцюбинському відбулися громадські слухання, на яких більшість присутніх проголосували за приєднання селища до Києва. Результати було направлено селищною головою Ольгою Матюшиною до Київради та Верховної Ради України[16]. 2018 року Київрада проголосувала за приєднання селища до столиці.
17 липня Верховна Рада приєднала селище Коцюбинське до Бучанського району Київської області, проголосувавши за проєкт постанови №3650, тим самим відмовилася приєднувати ,на той час, Коцюбинське до Києва.
Наразі мешканці Коцюбинського не мають змогу отримувати медичні послуги на такому ж рівні, як у Києві. Наприклад, у селищі є лише амбулаторія, а стаціонарну лікарню закрили у 2019 році.
Відсутній комунальний транспорт, доїхати до столиці можна маршрутками до станції метро «Академмістечко» за міжміським тарифом. Попри це, більшість міських податків надходить до скарбниці міста-Києва.[17]
29 січня 2024 року офіційно стало містом.[18]
Населення[ред. | ред. код]
У 2001 році національний склад у селищі був таким: українців — 70%, росіян — 26%[19].
 | На цьому місці має відображатися графік чи діаграма, однак з технічних причин його відображення наразі вимкнено. Будь ласка, не видаляйте код, який викликає це повідомлення. Розробники вже працюють для того, щоби відновити штатне функціонування цього графіка або діаграми. |
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Чисельність[ред. | ред. код]
| 1959 | 1970 | 1979 | 1989 | 2001 | 2018 |
|---|---|---|---|---|---|
| 5709 | 7388 | 7632 | 9712 | 13 982 | 15 851 |
Мова[ред. | ред. код]
| рік | українська мова | російська |
|---|---|---|
| 2001 | 93,66% | 5,96% |
Медіа[ред. | ред. код]
Нині в Коцюбинському виходить два друкованих видання: офіційний «Коцюбинський вісник», який через брак фінансування видають виключно під вибори, або коли є потреба підтримати раду інформаційно.
У 2014—2016 роках виходила газета «Відверто про Коцюбинське», видання виникло під вибори та координувалося лідером партії «Нові обличчя» Володимиром Карплюком.
у 2010 році коцюбинчани заснували «Сайт громади селища», який у 2013 році став «Сайтом громади Приірпіння», де має змогу друкувати свої матеріали кожен член територіальної громади[28].
Спорт[ред. | ред. код]
У Коцюбинському народився і проживає чемпіон світу з фрі-файту[29] та віце-чемпіон світу з джиу-джитсу[30] Сергій Даніш[31](зараз міський голова Коцюбинського).
Місто відоме своїм найтитулованішим жіночим футзальним клубом України — «Біличанка», який у 2013 році відзначив 20-річчя свого існування.
Також у місті існує спортивний клуб дзюдо «Лідер», спортсмени якого є переможцями обласних, регіональних, міжнародних, всеукраїнських чемпіонатів та чемпіонатів України.
Біличанський ліс[ред. | ред. код]
У грудні 2008 року голова Коцюбинської селищної ради Вадим Садовський незаконно надав близько 100 гектарів лісу, який належить до «Святошинського лісопаркового господарства» у місті Києві, під забудову[32][33]. Незаконно отримали у приватну власність ділянки в лісі депутати селищної ради, у тому числі члени спортивний клуб «Пересвіт», президентом якого є Андрій Старовойт, один з лідерів Політичної партії «Політичне об'єднання „Пряма дія“»[34][35]. Сотні ділянок роздали на підставних осіб[36].
15 травня 2010 року депутат селищної ради, голова Політичної партії «Політичне об'єднання „Пряма дія“» Володимир Жарков та активісти Соціальної ініціативи «Рідне Коцюбинське» ініціювали збори для проведення референдуму, щоб надати селищу статус міста обласного підпорядкування.[37][38]. При цьому голова Соціальної ініціативи «Рідне Коцюбинське» Володимир Жарков закликав боротися за неприєднання до Києва і, як голова зборів, відмовив активістам та захисникам лісу, не поставивши в порядок денний питання щодо скасування рішень селищної ради стосовно неправомірної роздачі столичного лісу в приватну власність лісу. Головною причиною ініціативи керівника кампанії «Рідне Коцюбинське» Володимира Жаркова активісти громади селища вважають захист незаконних забудов однопартійців «Пряма дія» в лісі біля Коцюбинського (надання селищу статусу міста дозволило б і надалі передавати ділянки лісу під забудови)[39].
3 серпня 2010 року депутат селищної ради, голова Соціальної ініціативи «Рідне Коцюбинське» Володимир Жарков під час своєї передвиборчої кампанії на прес-конференції[40] в УНІАН заявив про те, що він ініціює створення на території лісу селища Коцюбинське Національного заповідника і повідомив, що селищний голова Коцюбинського Вадим Садовський готує ще одну земельну аферу, метою якої є знищення прадавнього лісу селища[41].
Активісти Коцюбинського вважають такі дії депутата селищної ради Володимира Жаркова, однопартійці якого отримали у власність ліс та першими розпочали вирубку лісу, передвиборчим цинічним кроком. На той час вже другий місяць активісти збирали підписи для створення Національного природного парку «Біличанський ліс».[42] У 2012 році активісти назбирали близько 15 тисяч підписів під зверненням до Президента України. Громада вимагала невідкладно підписати указ і надати Біличанському лісу статус нацпарку, який унеможливить дерибан місцевими радами.
У жовтні 2010 року на виборах з-поміж активістів, які балотувались в Коцюбинську селищну раду перемогла журналістка Ірина Федорів, яка продовжила активну боротьбу за присвоєння лісу статусу національного парку[43].
22 жовтня 2012 року стало відомо, що 9 жовтня того року Вищий адміністративний суд України скасував постанову Київського апеляційного адміністративного суду, який визнав, що ліс — це територія міста Києва.[44][45].
Журналістські розслідування довели, що за незаконним розподілом лісу стоять депутат Ірпінської ради Валерій Пєший, який пройшов за квотою БЮТ, та свого часу очолював відділення Держкомзему в Ірпені, та депутат Київської облради Вадим Башун[46].
1 травня 2014 року в. о. Президента України підписав указ, згідно з яким Біличанському лісу надали природоохоронний статус національного парку, приєднавши його до НПП «Голосіївський». Згідно з цим указом цей ліс — територія міста Києва, яку обслуговує Святошинське ЛПГ[47].
Люди[ред. | ред. код]
- Максим Володимирович Ридзанич (1977—2015) — доброволець, учасник Російсько-української війни на сході України. Загинув 20 березня 2015 року в районі аеропорту Донецька, під час бойового зіткнення, потрапивши в засідку російських диверсантів і прикриваючи своїх побратимів. Народився й похований у Коцюбинському.
Місто-побратим[ред. | ред. код]
Галерея[ред. | ред. код]
-
Попередній варіант герба -
Коцюбинське -
Будинок культури (Коцюбинське) -
Центральний парк (Коцюбинське) -
Квітковий магазинчик (Коцюбинське) -
Станція Біличі (Коцюбинське).jpg -
Деталі даху станційного будинку (Коцюбинське) -
Коцюбинське, церква Успіння Пресвятої Богородиці -
Паркова зона в Біличанському лісі (Коцюбинське) -
Озеро в Коцюбинському -
Озеро в Коцюбинському -
Школа бойового мистецтва «Перетворений світогляд» -
-
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
- ↑ Сайт Коцюбинської селищної ради. Архів оригіналу за 1 квітня 2017. Процитовано 31 березня 2017.
- ↑ Корінний, 2012, с. 24.
- ↑ Обов'язкова постанова виконкому Київської губернської ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів від 27 жовтня 1923 року
- ↑ Корінний, 2012, с. 34–35.
- ↑ Корінний, 2012, с. 46.
- ↑ Постанова Президії ЦВК УРСР «Про утворення адміністративних районів на територіях приміських зон міських рад — обласних центрів» від 4 квітня 1937 року.
- ↑ Корінний, 2012, с. 51.
- ↑ Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про віднесення населеного пункту Берковець Київського району Київської області до категорії селищ міського типу та перейменування населеного пункту Берковець в селище імені Коцюбинського» від 11 лютого 1941 року.
- ↑ Корінний, 2012, с. 117–118.
- ↑ Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про віднесення в підпорядкування обласних (промислових) Рад депутатів трудящих міських поселень Української PCP» від 30 грудня 1962 року.
- ↑ Корінний, 2012, с. 123.
- ↑ Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про уточнення найменувань деяких населених пунктів Української УРСР» від 04 січня 1965 року.
- ↑ Корінний, 2012, с. 123–128.
- ↑ Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про внесення змін в адміністративне районування УРСР» від 04 січня 1965 року.
- ↑ Коцюбинське проголосувало за приєднання до Києва — голова. Архів оригіналу за 7 березня 2018. Процитовано 6 березня 2018.
- ↑ Ірина, Стасюк (17 липня 2020). Верховна Рада відмовилася приєднувати Коцюбинське до Києва. Хмарочос (укр.). Процитовано 2 лютого 2024.
- ↑ Кіреєва Вероніка (29 січня 2024). Чотири населених пункти Київщини стали містами: набув чинності новий закон. Процитовано 13 березня 2024.
- ↑ Казимиров, І.І. (2014). Коцюбинське. Енциклопедія Сучасної України. Архів оригіналу за 28 вересня 2018. Процитовано 27.09.2018.
- ↑ а б в г д е ж http://pop-stat.mashke.org/ukraine-cities.htm
- ↑ Державна служба статистики України Чисельність наявного населення України на 1 січня 2016 року — Київ: Державна служба статистики України.
- ↑ Державна служба статистики України Чисельність наявного населення України на 1 січня 2018 року — Київ: Державна служба статистики України, 2018.
- ↑ Державна служба статистики України Чисельність наявного населення України на 1 січня 2019 року — Київ: Державна служба статистики України, 2019.
- ↑ Державна служба статистики України Чисельність наявного населення України на 1 січня 2021 року — Київ: Державна служба статистики України.
- ↑ Державна служба статистики України Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 року — Київ.
- ↑ Cities & towns of Ukraine [Архівовано 21 березня 2022 у Wayback Machine.] (укр.)(англ.)
- ↑ Банк даних Державної служби статистики України [Архівовано 31 липня 2014 у Wayback Machine.] (укр.)
- ↑ Сайт громади Приірпіння. Архів оригіналу за 26 квітня 2021. Процитовано 19 травня 2010.
- ↑ Коцюбинське б'є рекорди. Архів оригіналу за 28 жовтня 2011. Процитовано 11 грудня 2010.
- ↑ Сергей Антропов: «По нашим правилам уже бьются японцы и американцы»[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ КОЦЮБИНСЬКЕ Б'Є РЕКОРДИ. Архів оригіналу за 13 червня 2013. Процитовано 11 грудня 2010.
- ↑ Принцип дерибану скандального лісу: земля лише для «своїх». Архів оригіналу за 23 червня 2010. Процитовано 23 червня 2010.
- ↑ Земельна афера в Коцюбинському: «Еліта-Центр-2». Архів оригіналу за 7 липня 2010. Процитовано 23 червня 2010.
- ↑ У скандальному лісі під Києвом виросли паркани. Архів оригіналу за 4 травня 2010. Процитовано 23 червня 2010.
- ↑ Монахи Шаолінь у Коцюбинському лісі[недоступне посилання з червня 2019]
- ↑ Ірина Федорів. Підставні особи Дніпропетровська за 200 гривень отримали по 15 соток лісу столиці. Архів оригіналу за 8 травня 2014. Процитовано 8 травня 2014.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 8 травня 2014. Процитовано 18 травня 2010.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Земельна афера в Коцюбинському: нова фаза лісового дерибану. Архів оригіналу за 21 травня 2010. Процитовано 19 травня 2010.
- ↑ Олег Боровий. Земельна афера в Коцюбинському: нова фаза лісового дерибану. Архів оригіналу за 21 травня 2010. Процитовано 19 травня 2010.
- ↑ Стенограма прес-конференції на сайті громади селища. Архів оригіналу за 8 травня 2014. Процитовано 5 серпня 2010.
- ↑ Олег Боровий. дерибан скандального лісу: депутати хочуть ще. Архів оригіналу за 22 липня 2010. Процитовано 5 серпня 2010.
- ↑ Олег Боровий. Передвиборчий цинізм: депутати, що роздерибанили ліс, виступили за його збереження. Архів оригіналу за 8 серпня 2010. Процитовано 5 серпня 2010.
- ↑ Ірина Федорів. Герої не нашого часу: як журналісти й активісти балотувались до селищної ради. Архів оригіналу за 8 травня 2014. Процитовано 8 травня 2014.
- ↑ Адмінсуд дозволив забудувати Біличанський ліс. [Архівовано 24 жовтня 2012 у Wayback Machine.] Українська правда. Київ. 22.10.2012.
- ↑ Єдиний державний реєстр судових рішень. Ухвала Вищого адміністративного суду України № К/9991/50816/12 від 9 жовтня 2012 року. Архів оригіналу за 8 травня 2014. Процитовано 6 листопада 2012.
- ↑ Наталія Соколенко. Ігор Домбровський. Олена Жежера. Лісовий гамбіт: Башун та Пєший проти Януковича. Архів оригіналу за 21 травня 2014. Процитовано 8 травня 2014.
- ↑ Сайт Адміністрації Президента. Указ "Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський». Архів оригіналу за 8 травня 2014. Процитовано 7 травня 2014.
Посилання[ред. | ред. код]
- На карті — Коцюбинське
- Облікова картка на сайті ВРУ
- Сайт громади селища [Архівовано 26 квітня 2021 у Wayback Machine.]
- Коцюбинський інформаційний портал
- Сайт Соціальної ініціативи «Рідне Коцюбинське»
- Коцюбинське — соціальна мережа селища
- Сайт про життя селища — «Нове Коцюбинське»
Джерела[ред. | ред. код]
- Сайт Коцюбинської селищної ради
- Облікова картка Коцюбинського на сайті Верховної Ради України [Архівовано 1 квітня 2017 у Wayback Machine.]
- Облікова картка Коцюбинської селищної ради на сайті Верховної Ради України [Архівовано 1 квітня 2017 у Wayback Machine.]
- Адміністативно-територіальний поділ Київщини 1918–2010 роки, довідник / Автор-упорядник М. М. Корінний. — Біла Церква : Видавець Пшонковський О. В, 2012. — 305 с. — ISBN 978-617-604-012-5.
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| |||||||||||
| ||||||||
