Лисянка (селище)

Селище Лисянка
Герб Лисянки	Прапор Лисянки
Країна	Україна
Область	Черкаська область
Район	Звенигородський район
Громада	Лисянська селищна громада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Перша згадка	1593
Магдебурзьке право	1622
Статус	із 2024 року
Населення	▼ 7854 (01.01.2017)
Поштовий індекс	19301
Телефонний код	+380 4749
Географічні координати	49°15′25″ пн. ш. 30°49′24″ сх. д. / 49.25694° пн. ш. 30.82333° сх. д.Координати: 49°15′25″ пн. ш. 30°49′24″ сх. д. / 49.25694° пн. ш. 30.82333° сх. д.
Висота над рівнем моря	160 м
Водойма	річка Гнилий Тікич ;
Відстань
Найближча залізнична станція:	Звенигородка
До станції:	38 км
Селищна влада
Адреса	19301, Черкаська обл., Звенигородський р-н, смт Лисянка, площа Миру, 30
Голова селищної ради	Проценко Анатолій Петрович
Карта
	Лисянка
	Лисянка
	Лисянка у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Лисянка.

Ли́сянка — селище, до листопада 2020 року центр однойменного району Черкащини. Розташована в межах Придніпровської височини та лісостепової зони в долині річки Гнилий Тікич. День міста — перша неділя вересня. Деякі польські автори дотримуються думки, що в Лисянці народився батько Богдана Хмельницького — Михайло Хмельницький.

Історія[ред. | ред. код]

Під час монголо-татарської навали Лисянка і навколишні території були повністю спалені. З того часу люди це місце називають Лисиною, гору на шляху до Черкас — Лисою, річку, що протікає під горою, — Лискою, а відроджене поселення — Лисянкою.

Вперше Лисянку згадують у документах за 1593 рік. Саме того року містечко з навколишніми селами і землями польський король Сигізмунд ІІІ Ваза подарував шляхтичу Валентію Чермінському (зустрічається в описі Александера Валеріана Яблоновського).

1622 року воєводі руському Іванові Даниловичу король Сигізмунд ІІІ Ваза видав грамоту, за якою він міг закласти місто Лисянку і надав йому Магдебурзьке право, право обирати собі війта, бурмістра, райців з-поміж міщан. Місто мало було опасоване частоколом з вежами і мала бути збудована ратуша. Базари повинні бути щопонеділка та щоп'ятниці. Після смерті Івана Даниловича (весна 1628 року) у 1630 році Лисянка належала його другій дружині-вдові — Софії з Жолкевських.

У 1637 році Миколай Остроруг-«латина» отримав дозвіл короля Владислава IV Вази на випалювання поташу в лісах немирівських і на 12 років в — Лисянці.^[2]

1645 року — Лисянка належала Самуелю Єжи Каліновському.

1648 року — Лисянка підтримала Богдана Хмельницького. За тих часів була багатим містом. Мало воно 4 церкви, на передмістю монастир св. Трійці, недавно закладений і сильно укріплений, посвячений 1653 року патріархом Макарієм.

1654 року місто було взяте коронним військом і спалене.

За часів Івана Виговського Лисянка дісталась Костянтинові Виговському.

1674 року тут після того як зазнав поразки від московського війська, перебував брат гетьмана Петра Дорошенка Григорій з татарським військом. Міщани видали Григорія Дорошенка московитам, а татар перебили. Незадовго після цього, коли мешканці почули, що козаки ідуть до Чигирина, вони всі до єдиного з майном і родинами перебрались за Дніпро. Дорошенко застав пусте місто, яке зрівняв із землею. Через 8 років місто знову заселили 800 господарів.

1702 року Самійло Самусь винищив в місті євреїв та шляхту^[3]. Війтом був Дмитро Старий.

В січні 1711 р. поблизу Лисянки відбувся бій між армією гетьмана Пилипа Орлика та війська під командуванням генерального осавула Степана Бутовича. У наслідку бою загін Бутовича зазнав поразки, а самого осавула було взято у полон. Ця битва була частиною походу на Правобережжя проти російської влади.

Лисянка Яблоновських на мапі Зигмунда Герстмана

1733 року Александр Яблоновський фундував тут францисканський костел, місце давнього замку віддав о. василіянам і сприяв будівництву нового оборонного замку з вежами. Це сприяло розвитку міста.

1777 року тут було 457 осель. У місті був Свято-Троїцький василіянський монастир (колись православний).

Біля Лисянки є городище. Поблизу нього є ліс «Добрий день», за переказами, там козаки розбили польське військо. Біля Гнилого Тікича знаходиться джерело з мінеральною водою збагаченою залізом, колись тут лікар Сродовський мав водолікарню.

Під час турецької війни (якої з 12 ?) тут бачили стада диких коней з херсонських степів.

Містечко оспіване у творах багатьох письменників, зокрема, Пантелеймона Куліша і Тараса Шевченка.

У часи Другої світової війни містечко понад два роки входило до Корсунського ґебіту. На початку 1944 р. тут проходила Корсунь-Шевченківська операція.

Влітку 1996 року до Лисянки підведено природний газ.

Населення[ред. | ред. код]

У січні 1989 року чисельність населення становила 8858 осіб^[4].

На 1 січня 2013 року чисельність населення становила 8 136 осіб^[5].

Мова[ред. | ред. код]

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року^[6]:

Мова	Чисельність, осіб	Доля
Українська	7 968	97,64 %
Російська	160	1,96 %
Інші	33	0,40 %
Разом	8 161	100,00 %

Пам'ятки природи[ред. | ред. код]

В адміністративних межах Лисянської селищної ради розташовані:

Гнилий Тікич — гідрологічний заказник місцевого значення^[7].
Карлзбад — гідрологічний заказник місцевого значення.
Лисянський — гідрологічний заказник місцевого значення.
Лисянський — ІІ — гідрологічний заказник місцевого значення.
Джерело «Громова вода» — гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення.

Лисянка в культурі[ред. | ред. код]

В Лисянці розгортається сюжет повісті Михайла Старицького «Останні орли».^[8]

Персоналії[ред. | ред. код]

Народились

Лео Бірінськи (1884—1951) — драматург, сценарист і режисер єврейського походження.
Бісновата Рива Давидівна (* 1919 — ?) — радянський український звукорежисер.
Горбатенко Петро Олександрович — старший лейтенант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни.
Горський Проспер Антонович (1813—1888) — український художник.
Даник Володимир Олексійович — український поет і прозаїк.
Коваль Олег Миколайович (1972—2014) — старший лейтенант ЗСУ, загинув у боях за Дебальцеве.
Кузьменко-Титаренко Іван Дем'янович — український військовий діяч, сотник Армії УНР.
Кузьмін Віталій Володимирович (1974—2022) — старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни.
Макушенко Іван Семенович — художник та педагог
Макушенко Олекса Іванович — підполковник Армії УНР.^[9]
Мартиненко Євгеній Васильович (25.01.2000—24.03.2022) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Михайлюк Юрій Володимирович (* 1989) — капітан ЗСУ, Герой України.
Омельченко Віктор Семенович (нар 1944) — український перекладач, дипломат, член Національної спілки письменників України (1995).
Письменний Ярослав Васильович (1982—2022) — старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
Проценко Тарас Станіславович (1976—2018) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Скрипник Тетяна Олексіївна (1923—2002) — кандидатка історичних наук, доцентка, завідувачка кафедри бібліотекознавства Харківського інституту культури. Авторка книги «Життя прожити — не поле перейти».
Слешинський Іван Владиславович — польський математик
Август Доброгост Яблоновський — був похований в монастирі оо. василіян.^[10]