Мікеланджело да Караваджо
| Мікеланджело да Караваджо | |
|---|---|
| італ. Michelangelo Merisi da Caravaggio | |
 | |
| Ім'я при народженні | італ. Michelangelo Merisi[1] |
| Народився |
29 вересня 1571[7][1][8] Мілан, Міланське герцогство, Іспанська Імперія[8][1][9] |
| Помер |
18 липня 1610[2][3][…] (38 років) або 1610[5][6] Порто Ерколеd, State of Presidid, Неаполітанське королівство[10][1][8] |
| Поховання | Порто Ерколеd |
| Країна |
.svg){kind=small} Міланське герцогство |
| Національність | італійці[11] |
| Діяльність | художник |
| Галузь | малярство |
| Вчителі | Сімоне Петердзаноd |
| Знання мов | італійська[12][13] |
| Напрямок | бароко[14] і Контрреформація |
| Жанр | жанрове малярство[15], релігійний живописd[15] і натюрморт[15] |
| Magnum opus | Вечеря в Емаусі (Караваджо, Лондон), Амур-Переможець, Медуза, Basket of Fruitd, The Fortune Tellerd, Сім справ милосердя, Хворий Вакх, Bacchusd, Благовіщення[d][16] і Юдита й Олоферн |
| Конфесія | католицтво |
| Батько | Фермо Меріксіоd |
| Мати | Лучіа Араторіd |
| Автограф |
 |
| Нагороди | |
Мікеланджело Мерізі да Караваджо (італ. Michelangelo Merisi da Caravaggio, ломб. Michelangiul Merisi dì Caravagg, 29 вересня 1571 — 18 липня 1610) — італійський живописець періоду раннього бароко, засновник європейського реалістичного живопису XVII століття, який працював у Римі між 1592 та 1606, потім у Неаполі і на Мальті. Його життя було настільки ж драматичним, як і його мистецтво (йому довелося залишити Рим після вбивства людини). Він створив могутній стиль, використовуючи контрасти світла й тіні і точно фокусуючись на предметах, іноді використовував драматичне наближення. Він писав з моделей, часто в образах святих і мадон зображуючи простих римлян, людей з вулиць і ринків. Прикладами можуть слугувати «Євангеліст Матвій», товстий, далекий від класичних ідеалів «Вакх з келихом вина», чоловіча модель для «Навернення Савла в апостола Павла» (Санта Марія дель Пополо, Рим), персонажі «Відсічі голови Івана Хрестителя».
Життєпис[ред. | ред. код]
Відсутність освіти, щоденників, біографа[ред. | ред. код]
Історія вивчення життя і творчості Караваджо важка і не проста. Майже всі факти життя художника видобуто із записів його ворогів. У Караваджо не було прижиттєвого біографа, а про його молоді роки і бандитську поведінку дізналися із судових протоколів. Він ніколи не вів щоденників, не писав листів друзям чи рідним (як Пітер Пауль Рубенс), не створював віршів (як Мікеланджело Буонарроті), не створив якогось трактата про живопис (як його ворог Джованні Бальйоне), нема жодного достовірного допортретного ескіза чи якогось іншого малюнка художника до його картин[17]. Не збережено фактів про день його народження, а дати життя і смерті узято з епітафій, які збирав адвокат Марціо Мілезі, що зберігаються нині у Ватикані. Сучасні перевірки епітафій відкрили в них певні помилки.
Спогад про молодого художника віднайдено в книзі Карела ван Мандера за 1604 рік, але Карел не зустрічався з художником, а лише записав недостовірні перекази інших, серед яких були й італійські джерела[18].
Про Караваджо можна говорити як про людину без тогочасної освіти, він автодидакт, художник, що навчався самотужки поспіхом, художник, що створив себе сам.
Ранні роки[ред. | ред. код]
Місце народження художника достеменно невідоме. У родині було четверо дітей, один з яких став священиком. Батько і мати померли рано, хлопця в майстерню художника влаштував один з братів[19]. Первісне навчання отримав в місті Мілан у художника Сімоне Петерцано (1540—1596), представника пізнього маньєризму. Від вчителя отримав первісні художні навички, але невеликі, бо ніколи не малював пейзажів, приблизно знав, як робляться фрески (їх майже немає у творчості майстра), мав недоліки в композиціях картин. Маньєризм, як художній стиль, ніяк не відбився у творах Караваджо — ні в композиціях, ні в колориті.
Після отримання своєї долі батьківського спадку, перебрався до Риму. Час справжніх випробувань, гідних хіба що дорослого, прийшов до Караваджо досить рано, ще в підлітковий період. Юнак бідував, заробляв випадковими замовленнями. Влаштувався у майстерню художника Чезаре д'Арпіно помічником, де малював у його картинах фрукти і квіти[20] .
Перші впливові меценати[ред. | ред. код]
Пощастило молодому художнику з першими, впливовими меценатами лише в Римі. Ними були кардинал Франческо дель Монте і маркіз Вінченцо Джустініані. При дворі кардинала художник отримав житло і гроші, а також перші великі, гідні його обдарування замовлення. Картини Караваджо для каплиці Контареллі в церкві Сан Луїджі деі Франчезі принесли художнику гучну і скандальну славу в Римі. Картина «Обрання апостола Матвія» викликала сенсацію. Подивитись на нову і незвично реалістичну картину збіглися як римські, так і іноземні митці[21] .
Перші роки життя в папській столиці принесли молодому художнику і перше визнання, і дещо скандальну славу вискоченя, і перших серйозних заздрізників. Серед зачеплених і ображених — Федеріко Цуккарі, що в 1590 невдоволено записав в приватному листі про 18-річного суперника :
Я не дивуюсь, що у Караваджо стільки прихильників і покровителів, бо екстравагантність його характеру і його живопису більш ніж достатня, аби народити ці явища. А наші високі пани, котрі вважають себе тим більшими знавцями, чим більше їх багатство і чим більші їх посади, визнають прекрасним усе, що має відблиски нового і несподіваного [22].
Це був етап раннього італійського бароко, котре виростало і формувалось із маньєризму і культивувало усе яскраве, нове і несподіване, що так точно помітив маньєрист Федеріко Цуккарі, помітив і — не зрозумів, що за ним майбутнє.
Кардинал Франческо дель Монте[ред. | ред. код]
Він був не останньою людиною в Римі. Венецієць за походженням, кардинал був, здається, уособленням всіх переваг стану і недоліків доби. Він вивчав музику, фармакологію, живопис, астрономію і механіку, збирав ботанічну і мінералогічну колекції. У палаці кардинала біля площі Навона була значна колекція картин, серед яких твори фламандських, французьких, італійських майстрів. Він був патроном відомого науковця Галілео Галілея. Але серед його палких захоплень — алхімія, жага до створення золота з дешевих матеріалів і пристрасть до хімічних експериментів.
Так сталося, що після смерті кардинала Федеріко Борромео саме йому доручили піклування Академією святого Луки, найкращого римського художнього закладу. Після занепаду академії при Борромео, дель Монте повернув сюди пожвавлення і надії, наново урочисто відкривши заклад 14 листопада 1593 року. Він меценат і покровитель художників, серед яких французи Кассіно даль Поццо, сам Пуссен і італієць Федеріко Цуккарі.
Могутній спротив Федеріко Цуккарі[ред. | ред. код]
Ймовірно, в Римі зав'язався найтрагічніший вузол проблем скандально відомого художника з колегами, вузол, що не був мирно розв'язаний впродовж усього життя Караваджо.
Аби мати офіційне визнання в Римі, Мікеланджело Караваджо розпочав клопотання задля прийому в члени Академії святого Луки. Схвальні рекомендації надали художники Ораціо Джентілескі, Просперо Орсі. Але голова академії, Федеріко Цуккарі, відхилив клопотання і через спротив Цуккарі Караваджо членом художньої гільдії так і не став.
Композиції художника для церкви Сан Луїджі деі Франчезі викликали сенсацію в Римі. Натовп збігався дивитися на них. Були тут і спантеличені успіхом молодого митця художники Риму, серед них і сам Федеріко Цуккарі, офіційній голова Академії святого Луки. Оглянувши твори, Цуккарі оголосив, що не знайшов в картинах нічого нового, окрім впливів художника Джорджоне. Так Цуккарі, ображений успіхом Караваджо та прихильністю до нього декількох багатих замовників, вкотре залучився до ворогів Караваджо, пішов на неблагодійний вчинок, принижуючи авторитет найвідомішого на той час римського художника.
У ХХ столітті завдяки клопотанням істориків і мистецтвознавців повернуто великий авторитет Джорджоне. Венеційця і його твори знали в Римі, але ставились осудливо і несхвально. Бо римські майстри надавали перевагу віртуозному малюнку, фантазійності задуму, орієнтації на давньоримські зразки, взагалі слабко представлених у творчості корифеїв венеційської школи. Порівняння ранніх творів Караваджо з колоритом картин Джорджоне у вустах Цуккарі — не об'єктивність, а спроба ворога отруїти відгук про нього, який добре зрозуміли в тогочасному Римі і отрута якого прихована для читачів ХХІ століття.
Убивство Рануччо Томассоні. 1606[ред. | ред. код]
Один з перших судових позивів Караваджо був за скаргою другорядного художника Джованні Бальйоне. Караваджо та його небезпечні друзі зробили на невдаху Бальоне наклеп, а той ініціював судову справу. Не дивно, що він люто ненавидів талановитого майстра, став його ворогом, засудив і його поведінку і художню манеру (яку тим не менше сам вивчав і використовував). Аби сплюндрувати авторитет Караваджо у нащадків, написав ганебну біографію художника в своїй книзі. Уривок з наклепу Бальоне:
|
У зв'язку з палким темпераментом Мікеланджело (Караваджо) мав славу розбишаки. То собі трохи шию не зломить, то іншого доведе до смертної небезпеки. І приятелював з такими ж злодіями. Одного разу полаявся з шляхетним молодиком Рануччо Томассоні під час гри в м'яч. Лайка перейшла в бійку зі зброєю. Мікеланджело зробив випад шпагою, поранив того в стегно, від кровотечі той помер. Уся банда втекла з Риму. | 
|
Це свідоцтво ворога Караваджо. Подія підтверджена документами.
Південна Італія. Вимушені блукання[ред. | ред. код]
Після скоєного вбивства, Караваджо втік в Південну Італію, де почалися три роки вимушених блукань. У Південну Італію Караваджо втік до знайомих, серед яких модель його ранішніх картин Маріо Мінніті, сам художник. Це його обличчя посміхається глядачам з картини Караваджо «Юнак з кошиком фруктів».
Мінніті, як модель, зник після 1600. До того ж його зачепив скандал неврівноваженого Караваджо, що в запалі гніву вбив Рануччо Томмазіні (Томмассоні) у 1606. Біограф Маріо записав, що він втік на Сицилію внаслідок скоєного вбивства людини і писав папі римському в надії на пробачення. Відомо, що саме Мінніті надав схованку втікачеві і вбивці Караваджо на Сицилії у 1608—1609, а також допоміг тому отримати замову на образ для церкви, відомий як «Поховання Святої Лючії після тортур».
З важливих подій життя Караваджо цього періоду слід назвати отримання звання лицаря Мальтійського ордену у 1608 і сварку, що породила смертельних ворогів художника серед названих лицарів. Смертельна небезпека спонукала Караваджо до втечі з Мальти, а невблаганні вояки наздогнали художника і понівечили йому обличчя.
Дивно, що нещастя і блукання не позначилися негативно на творах художника, а натхнення і творча інтенсивність останніх років вражають.
Смерть митця у книзі ворога Бальоне[ред. | ред. код]
«Потім він перебрався на Мальту, де мав аудієнцію у великого магістра і намалював його портрет. Високопосадовець надав художнику звання лицаря. Але і там Караваджо полаявся з якимось законником, смертно образив того і потрапив у в'язницю, з якої втік і перебрався на Сицилію, де створив декілька картин в Палермо. Рятуючи своє життя, Мікеланджело повернувся в Неаполь, де його наздогнали лицарі і понівечили йому обличчя до невпізнання. Доведений помстою до відчаю, той забрав своє бідне майно і перебрався на човник, аби морем дістатися Риму в надії на пробачення папи римського Павла V. Про це обіцяв клопотати кардинал Гонзага. На березі Караваджо помилково арештували і потягли у в'язницю. Через дві доби звільнили, але вкрали його човник з майном. У відчаї він бігав на березі у спеку в надії відшукати човник і майно, але все було марно. Художник дістався селища, де захворів на гарячку. Тут, безпорадий і позбавлений допомоги, він і злодійськи помер, як і жив».
Могила Караваджо не збереглася. З архівних записів відомо, що Караваджо поховали на цвинтарі маленької церкви Сан Себастьян за міськими мурами портового містечка Порто Ерколе, де він помер[23]. У 1950-ті роки церкву зруйнували, аби збільшити вулицю і забудову містечка в цей бік. Цвинтар ліквідували, кості померлих викопали і перенесли в просторий склеп. Так зникло поховання художника.
Патографія Караваджо[ред. | ред. код]
Патографія — спроба проаналізувати хвороби особи і їхній вплив на психіку, поведінку і творчість. З надто скупих відомостей біографії Караваджо відомо, що той декілька разів хворів і потрапляв до лікарень. Був випадок, коли на художника впав кінь і він лікував травму. Ще більше уваги слід приділити хворобам, що перебігали з гарячками. Болота біля Риму були небезпечними на малярію. Можливо, на малярію хворів і Караваджо, а може, і декількома хворобами водночас, під час вимушених блукань.
Серед несприятливих умов праці художника — солі важких металів, перш за все свинцю та ртуті. Свинець і ртуть входили до складу ґрунтів та фарб художника. Ґрунти з вмістом свинцю використовували й інші художники після смерті Караваджо — не менше 250 років. При отруєнні солями свинцю теж підвищуються дратівливість, відбувається, психічна нестабільність, розвивається токсичний гепатит і знижується імунітет. Людина стає вразливішою до шкірних інфекцій. В останні дні життя Караваджо якраз мав поранення (невідомі понівечили його обличчя), психічну травму і якусь гарячку.
Караваджо і два Лонгі[ред. | ред. код]
Біографія Караваджо пов'язана з двома особами на прізвище Лонгі.
- Оноріо Лонгі (1569—1619) — знав художника, коли той проживав у Римі. Оноріо був архітектором за фахом, трохи старшим за віком і мав родину й п'ятеро дітей. Але ніщо з цього не утримувало авантюрного Оноріо від ризикованої поведінки і небезпечних вчинків. Саме Оноріо був свідком лайки Караваджо з Томассоні, що закінчилася убивством, скоєним гарячкуватим художником. Оноріо був вимушений покинути папський Рим разом з родиною. Пізніше він прохав папу дарувати йому амністію. Один з синів Оноріо — Гульєльмо Лонгі, пізніше став кардиналом. В описі майна Гульєльмо Лонгі дослідники знайшли спогад про портрет Оноріо Лонгі пензля Караваджо та деякі інші картини художника. Жодну з них не знайдено досі.
- Роберто Лонгі (1890—1970) — вчений, мистецтвознавець і дослідник біографії Караваджо. Здається, в 20 столітті не було в Італії людини, яка б більше знала про гарячкуватого і нещасного Караваджо. Саме Роберто Лонгі належить честь відкриття картин Караваджо ранішнього періоду творчості.
Твори[ред. | ред. код]
- Хворий Вакх (Рим, Галерея Боргезе).
- Юнак, якого вкусила ящірка (Флоренція, збірка Лонгі).
- Кошик з фруктами (Мілан, Амброзіана).
- Концерт або «Музика» (Нью-Йорк, Метрополітен).
- Лютніст («Юнак з лютнею», Петербург, Ермітаж).
- Святі Марфа та Магдалина (Детройт, інститут мистецтв).
- Ворожка (Париж, Лувр).
- Спочинок Святої Родини на шляху до Єгипту (Рим, галерея Доріа-Памфілі).
- Юдита й Олоферн (Рим, Палаццо Барберіні).
- Портрет кардинала Маффео Барберіні (Флоренція, приватна збірка).
- Вечеря в Еммаусі (Лондон, Національна галерея).
- Вечеря в Еммаусі (Мілан)
- Мучеництво святого Матвія (Рим, ц. Сан Луїджі деі Франчезі, Каплиця Контареллі).
- Невіра святого Хоми, Потсдам.
- Смерть Марії (Париж, Лувр).
- Амур-переможець (Берлін, Державні музеї).
- Йоанн Хреститель в пустелі (Канзас-Сіті, Галерея Нельсона).
- Знущання над Христом біля колони (Неаполь, Каподімонте).
- Розп'яття Апостола Андрія Першозванного (Клівленд, Художній музей).
- Навернення Савла в Апостола Павла (Рим, Санта Марія дель Пополо).
- Знущання над Христом біля колони (Руан, Франція).
- Сім справ милосердя.
- Давид з відрубаною головою Голіафа (Відень, Музей історії мистецтв).
- Портрет Алофа де Віньякур, магістра мальтійського ордену (Париж, Лувр).
- Похорон Св. Лючії (Сіракузи, ц. Св. Лючії).
- Христос воскрешає померлого Лазаря (Мессіна, Національний музей).
- Саломія з головою Іоанна Хрестителя (Мадрид, Прадо).
- Саломія з головою Іоанна Хрестителя (Лондон, Національна галерея)
- Картина олійними фарбами на стелі (Юпітер, Нептун та Плутон) (Рим, палаццо Бонкомпаньї Людовізі).
Галерея[ред. | ред. код]
-
«Картярі-шулери». 1596. Уодсворт Атенеум. Хартфорд -
«Папа римський Урбан VIII» -
-
«Катування Христа біля колони», 1607
Картини[ред. | ред. код]
.jpg)
.svg){kind=small}
_-_Good_Luck_-_Google_Art_Project.jpg)
_-_The_Cardsharps_-_Google_Art_Project.jpg)
.jpg)
_02.jpg)
_edited.jpg)
.jpg)
.svg){kind=small}
.jpg)
_-_Saint_John_the_Baptist_-_Google_Art_Project.jpg)
_(c._1602,_WGA04112).jpg)
.svg){kind=small}
_-_Ecce_Homo_-_Google_Art_Project.jpg)
.png)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Кінострічки про Караваджо[ред. | ред. код]
- 1941, режисер Гоффредо Алесссандріні, в головній ролі — Амедео Надзарі.
- 1960, режисер Сілверіо Блазі.
- 1986, режисер Дерек Джармен.
- 2007, «Караваджо» італійський біографічний міні-серіал, режисер Анджело Лонгоні.
Див. також[ред. | ред. код]
- Список картин Караваджо
- Мистецтво Італії
- Живопис бароко
- Портрет
- Караваджизм
- Болонська школа
- Римська художня школа
- Джуліо Манчіні
- Мікеланджело да Караваджо. Документи. Спогади сучасників (книга)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Graham-Dixon A. Encyclopædia Britannica
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Caravaggio — OUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б http://www.biusante.parisdescartes.fr/histoire/biographies/index.php?cle=16311
- ↑ BeWeB
- ↑ а б в RKDartists
- ↑ https://web.archive.org/web/20131203064928/http://www.ilsole24ore.com/art/SoleOnLine4/Tempo%20libero%20e%20Cultura/2007/06/carminati-caravaggio.shtml?uuid=4d415878-19a4-11dc-ac19-00000e251029&DocRulesView=Libero
- ↑ http://www.timelines.ws/1600_1625.HTML
- ↑ http://vocab.getty.edu/page/ulan/500115312
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ https://www.rijksmuseum.nl/en/caravaggio-bernini
- ↑ а б в https://www.nationalgallery.org.uk/artists/michelangelo-merisi-da-caravaggio
- ↑ https://gutenberg.beic.it/view/action/singleViewer.do?dvs=1548439212231~118&locale=fr&VIEWER_URL=/view/action/singleViewer.do?&DELIVERY_RULE_ID=10&search_terms=Caravaggio&frameId=1&usePid1=true&usePid2=true
- ↑ сборник « Микеланджело да Караваджо. Документы, воспоминания современников», М, «Искусство», с. 5-6
- ↑ сборник « Микеланджело да Караваджо. Документы, воспоминания современников», М, «Искусство», с. 3
- ↑ сборник « Микеланджело да Караваджо. Документы, воспоминания современников», М, «Искусство», с. 6
- ↑ сборник « Микеланджело да Караваджо. Документы, воспоминания современников», М, «Искусство», с. 91
- ↑ сборник « Микеланджело да Караваджо. Документы, воспоминания современников», М, «Искусство», с. 12
- ↑ «Мастера искусства об искусстве», том 2, М, «Искусство», 1966, с. 295
- ↑ сборник « Микеланджело да Караваджо. Документы, воспоминания современников», М, «Искусство», с. 22
Джерела[ред. | ред. код]
- Махов А. «Караваджо», «Молодая гвардия», М.2009, серія «Жизнь замечательных людей»(рос)
- Всеобщая история искусств, т.4, М., «Искусство», 1963.(рос.)
- Микеланджело да Караваджо. Документы, воспоминания современников. М., «Искусство» ,1975.(рос.)
- Джорджо Бонсанти. «Микеланджело да Караваджо», серия «Великие мастера итальянского искусства», «Слово», М., 1995
- Дзуффи С. Эпизоды и персонажи Евангелия в произведениях изобразительного искусства. — М.: Омега, 2007. — ISBN 978-5-465-01501-1
- Махов А. Караваджо. — М.: Молодая гвардия, 2009. — (Жизнь замечательных людей). — ISBN 978-5-235-03196-8
- Prose F. Caravaggio: Painter of Miracle. — 2005. — ISBN 0-06-057560-3
- Spike John T. Caravaggio. — 2001. — ISBN 0-7892-0639-0
- Gash J. Caravaggio. — 2003. — ISBN 1-904449-22-0
- Langdon H. Caravaggio: A Life. — 1998. — ISBN 0-374-11894-9
