Петар Надовеза

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Петар Надовеза
Особисті дані
Народження 9 квітня 1942(1942-04-09)
  Шибеник, Хорватія
Смерть 19 березня 2023(2023-03-19) (80 років)
Громадянство  Югославія
Позиція Нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1959–1963 Югославія «Шибеник» 65 (30)
1963–1973 Югославія «Хайдук» 217 (108)
1973–1975 Бельгія «Локерен» 45 (15)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1967 Югославія Югославія 1 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1982–1984 Югославія «Хайдук»
1984–1985 Югославія «Шибеник»
1988–1989 Югославія «Хайдук»
1992 Туніс «Бізертен»
1995–1996 Словенія «Олімпія» (Любляна)
2000 Хорватія «Хайдук»
2004 Хорватія «Хайдук»
2004 Японія «Сересо Осака»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Петар Надовеза (сербохорв. Petar Nadoveza, 9 квітня 1942, Шибеник — 19 березня 2023) — югославський та хорватський футболіст, що грав на позиції нападника, а також футбольний тренер.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Розпочав свою юнацьку та старшу кар'єру в «Шибенику». У молодіжній академії «Шибеника» він навчався під керівництвом Стояна Мілети, який випустив багато талановитих футболістів з цього регіону. У той час клуб виступав у Другій югославській лізі, де Надовеза грав з клубом до 1963 року.

У 1963 році він переїхав до «Хайдука», де провів наступні 10 років своєї кар'єри. Мав дивовижну швидкість і високу результативнысть. Надовеза не був дуже дисциплінованим гравцем, що призвело до багатьох конфліктів з тренерами клубу, особливо з Бранко Зебецем, але на полі він показав свою прихильність до клубу та до гри. Його любили вболівальники та персонал клубу. Найбільш знаменитий інцидент з гравцем стався в 1964 році, коли він напав на футбольного рефері Штерчега, за що отримав дискваліфікацію на 6 місяців.

У 1960-х «Хайдук» був аутсайдером в першій Югославській лізі і багато разів боролись за виживання. У сезоні 1965/66 «Хайдук» звинувачувався у проведенні договірного матчу і отримав штраф у 5 очок. Проте завдяки Надовезі, який забив 21 гол у тому сезоні, «Хайдук» зумів залишитися в першій лізі. Сам же Надовеза став найкращим бомбардиром чемпіонату. У 1967 році він допоміг «Хайдуку» виграти свій перший Кубок Югославії. Після цього він зіграв у Кубку Кубків 1967/68, таким чином дебютувавши в змаганнях під егідою УЄФА. Утим команда вилетіла вже на першому етапі від англійського «Тоттенгема» (0:2, 3:4).

Наприкінці 1960-х багато молодих талановитих гравців, таких як Юриця Єркович, Вілсон Джоні та Дражен Мужинич, приєдналися до клубу, і разом зі «старою гвардією» з Надовезою їм вдалося створити новий «Хайдук». Першим успіхом стало чемпіонство у сезоні 1970/71. Найвідоміша гра у цьому сезоні була проти «Партизана» в Белграді, де Хайдуку потрібно було 2 бали, щоб забезпечити трофей. Хайдук програвав 0:3, але в другій половині матчі Надовезі вдалося забити дві голи і мотивувати команду зробити камбек. Хайдук виграв матч 4:3 і забезпечив собі чемпіонство. А Надовеза з 20 голами вдруге у кар'єрі став найкращим бомбардиром чемпіонату Югославії. У наступному році команда з Петаром виграла свій другий югославський кубок, а в сезоні 1972/73 вона захистила трофей і досягла півфіналу Кубку Кубків, де програла «Лідс Юнайтед».

У 1973 році після 10 років у «Хайдуку», він покинув клуб і перейшов у бельгійський «Локерен», де і закінчив ігрову кар'єру у 1975 році.

Виступи за збірну[ред. | ред. код]

У складі національної збірної Югославії провів лише один матч 14 травня 1967 року проти Албанії в Тирані.

Тренерська кар'єра[ред. | ред. код]

Розпочав тренерську кар'єру в «Хайдуку» в 1982 році і під час свого дворічної каденції в першому сезоні став віце-чемпіоном Югославії, а потім і виграв чемпіонат Югославії в 1984 році, а також дійшов до півфіналу Кубка УЄФА 1983/84, де його вибив Тоттенгем (2:1, 0:1). Після цього два роки очолював рідний «Шибеник», але у 1988—1989 роках знову працював з «Хайдуком».

1992 року недовго попрацював з туніським «Бізертеном», а в 1995—1996 роках був тренером «Олімпії» (Любляна), з якою у 1996 році виграв Кубок Словенії.

У 2000 році вже третій раз очолив «Хайдук», з яким виграв Кубок Хорватії, здолавши у фіналі головного суперника «Динамо» (Загреб). У 2003 році він відправився в Академію «Хайдука», де працював з юнаками.

У 2004 році він замінив Зорана Вулича на посаді тренера «Хайдука» за 3 тури до кінця чемпіонату. Він зумів забезпечити стабільність в команді, і виграв з нею чемпіонат Хорватії. У липні 2004 року він став директором Академії «Хайдука». У 2006 році він також працював спортивним директором у «Хайдуку». До того встиг ще раз попрацювати за кордоном — протягом частини 2004 року був головним тренером японського «Сересо Осака».

Титули та досягнення[ред. | ред. код]

Як гравець[ред. | ред. код]

Як тренер[ред. | ред. код]

Індивідуальні[ред. | ред. код]

  • Найкращий бомбардир чемпіонату Югославії: 1966 (21 гол), 1971 (20 голів)

Посилання[ред. | ред. код]

Нормативний контроль
«Сересо Осака» – Тренери

Камамото (1978–1984) · Еміліу (1994–1996) · Сова (1996) · Кульпі (1997) · Мацукі (1998) · Десайр (1999) · Соедзіма (2000–2001) · Карлуш (2001) · Нісімура (2001–2003) · Цукада (2003) · Надовеза (2004) · Музурович (2004) · Побор (2004) · Кобаясі (2004–2006) · Цукада (2006) · Цунамі (2007) · Кісі (2007) · Кульпі (2007–2011) · Суареш (2012) · Кульпі (2012–2013) · Попович (2014) · Пеццаюолі (2014) · Ю. Окума (2014) · Аутуорі (2015) · К. Окума (2015–2016) · Юн Джон Хван (2017–2018) · Лотіна (2019–2020) · Кульпі (2021) · Когіку (2021–)

Хайдук (Спліт) – Тренери

Юст (1911) · Шагровский (1912) · Макоун (1913) · О. Богата (1913) · Заїчек (1914) · Ян (1915–1918) · Штястний (1919) · О. Богата (1913) · Слоуп-Штапл (1920) · Зубек (1920) · Мантлер (1921) · Шолтис (1922) · Пінц (1922) · Я. Богата (1923) · Калітерна (1923–1930) · Пушнер (1930) · Калітерна (1930–1936) · В. Подує (1932) · А.Блажевич (1936) · Сенецький (1937) · Калітерна (1937) · Шпітц (1938–1939) · Бенчич (1939–1940) · Соботка (1940) · Бенчич (1940) · Соботка (1941) · Бенчич (1941–1948) · Калітерна (1948–1951) · Бакотич (1951) · Й. Матошич (1952–1954) · Томашевич (1954–1955) · Бенчич (1955–1956) · Ф. Матошич (1956–1958) · Радовникович (1958–1959) · Чирич (1959–1961) · Лемешич (1961–1962) · Матекало (1962) · Грчич (1963) · Чирич (1963) · Ф. Матошич и Недоклан (1964–1965) · Ненкович (1965–1969) · Луштиця (1969–1971) · Івич (1972) · Зебець (1972–1973) · Івич (1973–1976) · Дуванчич (1976–1977) · Маркович (1977–1978) · Івич (1978–1980) · Младинич (1980–1982) · Надовеза (1982–1984) · Поклепович (1984–1986) · Крешич (1986) · Скоблар (1986–1987) · Ковачич (1987) · Івич (1987) · Вуцов (1987) · Надовеза (1988–1989) · Перузович (1989–1990) · Скоблар (1990–1991) · Поклепович (1991–1993) · Каталинич (1993–1995) · Булян (1995) · Йозич (1995–1996) · Булян (1996–1997) · Боначич (1997) · Івич (1997) · Боначич (1997–1998) · Вулич (1998) · Каталинич (1998–1999) · Маткович (1999–2000) · Надовеза (2000) · Вулич (2000–2001) · Грачан (2001) · Билич (2001–2002) · Вулич (2002–2004) · Надовеза (2004) · Каталинич (2004) · Слишкович (2004–2005) · Штимаць (2005) · М.Блажевич (2005) · Гудель (2005–2006) · Боначич (2006) · Вулич (2006–2007) · Пудар (2007) · Крешич (2007) · Ярні (2007–2008) · Вучевич (2008) · Мише (2008–2009) · Калинич (2009) · Шпанич (2009) · Рея (2009–2010) · Поклепович (2010) · Шпанич (2010) · Вучевич (2010–2011) · Мише (2011) · Балаков (2011–2012) · Крстичевич (2012–2013) · Тудор (2013–2015) · Вукас (2015) · Поклепович (2015) · Вучевич (2015) · Вукас (2015) · Бурич (2015–2016) · Пушник (2016) · Лозо (2016) · Каррільо (2016–2017) · Копич (2017–2018) · Вулич (2018) · Орещанин (2018–2019) · Бурич (2019) · Тудор (2020) · Вукас (2020) · Примораць (2020–2021) · Трамеццані (2021) · Густафссон (2021) · Дамбраускас (2021–2022) · Кароглан (2022) · Леко (2022–2023) · Кароглан (2023–)

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Петар_Надовеза&oldid=41154558