Пчолине
| село Пчолине | |
|---|---|
| |
| Країна |  Україна
|
| Регіон | Автономна Республіка Крим |
| Район/міськрада | Білогірський район |
| Рада | Зеленогірська сільська рада |
| Облікова картка | Пчолине |
| Основні дані | |
| Населення | 14 |
| Поштовий індекс | 97644 |
| Телефонний код | +380 6559 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 44°56′08″ пн. ш. 34°32′50″ сх. д. / 44.93556° пн. ш. 34.54722° сх. д.Координати: 44°56′08″ пн. ш. 34°32′50″ сх. д. / 44.93556° пн. ш. 34.54722° сх. д. |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 97640, АРК, Білогірський район, с. Зеленогірське, вул. Леніна, 2 |
| Карта | |
  Пчолине | |
 Пчолине | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Пчоли́не (до 1945 року — Куртлук, крим. Qurtluq, рос. Пчелиное) — село в Україні, у Білогірському районі Автономної Республіки Крим. Підпорядковане Зеленогірській сільській раді.
Географія[ред. | ред. код]
Пчолине — крихітне село на південному-сході районі, високо в горах Головного пасма Кримських гір, практично, на Карабі-яйлі, у верхів'ях струмка Молбай-Узень (також Церик-Узень)[1], лівого припливу Тана-Су. Одне з найвисокогірніших сіл у Криму[2] — висота центра села над рівнем моря 552 метра[3]. Найближче село — Голованівка — за 9 км нижче по річці. Відстань до райцентру — близько 20 кілометрів (шосе)[4], до найближчої залізничної станції Сімферополь — приблизно 63 кілометра[5]. Транспортне сполучення здійснюється за регіональній автодорозі 35Н-086 від шосе Білогірськ — Привітне[6] (по українській класифікації — Шаблон:Табличка-Крим[7]).
Населення[ред. | ред. код]
| Зміни населення | ||
|---|---|---|
| Рік | Населення | Зміна |
| Пчолине | {{{2}}} | — |
Перепис населення 2001 року показала наступний розподіл за носіями мови[8]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| російська | 78.57 |
| українська | 14.29 |
| білоруська | 7.14 |
Динаміка чисельності[ред. | ред. код]
Сучасний стан[ред. | ред. код]
На 2017 рік в Пчолином існує 3 вулиці — Гірська, Лісова і Польова[18]; на 2009 рік, по даним сільради, село займало площу 15,3 гектара на якій, в 11 дворах, мешкало 15 осіб[16].
Історія[ред. | ред. код]
Перше документальне згадування села зустрічається в Камеральном Описі Криму… 1784 рокі, судячи, в останній період Кримського ханства Куртлук входив в Карасубазарський кадилик Карасубазарського каймакамства[19]. Після анексії Кримського ханства (8) 19 квітня 1783 року[20], (8) 19 лютого 1784 року, іменним указом Катерини II сенату, на території минулого Кримського Ханства було утворена Таврійська область і селище було приписано до Сімферопольського повіту[21]. Після Павловських реформ, з 1796 по 1802 роки, входила в Акмечетський повіт, Новоросійськой губернії[22]. По новому адміністративному поділу, після створення 8 (20) жовтня 1802 року Таврійськой губернії[23], Куртлук війшов в склад Аргінськой волості Сімферопольського повіту.
У Відомостях про всі поселення в Сімферопольськом повіті що складаються зі свідченням у якій волості скільки числом дворів і душ… від 9 жовтня 1805 року, Куртлук, чогось, не записаний, а на військово-топографічній карті генерал-майора Мухіна 1817 року позначений Куртлук з 15 подвір'ямм[24]. Після реформи волостного поділу 1829 року Куртлук, згідно з «Відомості про казенні волості Таврійської губернії 1829 року», залишився в складі перетворенної Аргінської волості[25]. На карті 1836 року в селищі 17 дворів[26]. Мабуть, внаслідок еміграції кримських татар в Туречинну[27], селище помітно спустіло і на карті 1842 року Куртлук позначений умовним знаком «мале селище», мається на увазі, менше 5 дворів[28].
У 1860-х роках, після земськой реформи Олександра II, селище приписали до Зуйської волості. В «Списку населених Таврічеськой губернії по відомостях 1864 року», складеному по результатам VIII ревізії 1864 року, Куртлук — власницьке татарське селище з 18 дворами, 117 мешканців і мечеттю при фонтані[9]. По обстеженням професора о. Н. Козловського початку 1860-х років, в поселенні «є удосталь джерела і гірські струмки», також були колодязі з прісної водой глубиной не більше 3—5 саженей (6—10 м)[29]. На трьохверстовій карті Шуберта 1865—1876 року в селищі Куртлук позначено 6 дворів[30]. В «Пам'ятной книзі Таврічеськой губернії 1889 року», по результатам Х ревізії 1887 року, записан Куртлук з 25 дворами і 125 мешканцями[10]. На верстовий карті 1890 року в селищі позначено 38 дворів з татарським населенням[31].
Після земськой реформи 1890-х років[32] селище залишалося в складі перетворенной Зуйської волості. Згідно «…Пам'ятній книжці Таврійської губернії на 1892 рік», в селищі Куртлук, яка входила в Аргінська сільська община, було 186 мешканців в 15 домогосподарствах, при цьому 1 господар мав 10 десятин власній землі, інші — безземельні[11]. На докладній карті 1893 року в селищі позначено 38 дворів з татарським населенням[33]. По «…Пам'ятній книжці Таврійської губернії на 1902 рік» в селищі Куртлук, яка входила в Аргінську сільську громаду, було 172 мешканці в 15 домогосподарствах[12]. За Статистичним довідником Таврійської губернії. Ч.ІІ-я. Статистичний нарис, випуск шостий Сімферопольський повіт, 1915 рік, у селі Куртлук (на землі Адаменко) Зуйської волості Сімферопольського повіту налічувалося 32 двори з татарським населенням у кількості 160 осіб приписних жителів[13].
Після встановлення в Криму радянської влади, за ухвалою Кримревкому від 8 січня 1921 року[34] було скасовано волосну систему і село увійшло до складу новоствореного Карасубазарського району, Сімферопольського повіту[35], а в 1922 році повіти отримали назву округів[36]. 11 жовтня 1923 року, згідно з постановою ВЦВК, до адміністративного поділу Кримської АРСР було внесено зміни, внаслідок яких округи ліквідувалися, Карасубазарський район став самостійною адміністративною одиницею,[37] і село включили в його склад. Згідно Списку населених пунктів Кримсткой АССР по Всесоюзного перепису 17 грудня 1926 року, в селі Куртлук, в складі скасованого до 1940 року[38] Юхари-Тайганської сільради Карасубазарського району, налічувалося 53 двори, їх 52 селянських, населення становило 239 осіб, всі татари, діяла татарська школа[14]. По даним перепесу населення 1939 року в селі мешкало 295 осіб[15]. В період окупації Криму, 21 і 22 грудня 1943 рокі, під час операцій «7-го відділу головнокомандування» 17-той армії вермахту против партизанських формуваннь, була проведена операція по заготовці продуктів с з масованим застосуванням військової сили, внаслідок якої село Куртлук було спалено та всіх жителів вивезено до Дулаг 241[39].
У 1944 році, після деокупації Криму від німців, згідно з постановою ДКО № 5859 від 11 травня 1944 року, 18 травня кримські татари були депортовані в Середню Азію[40]. 12 серпня 1944 года було прийнято постанову № ГОКО-6372с «О перенаселенні колгоспників в райони Криму», на виконання якого в район завезли переселенців: 6000 осіб зі Тамбовськой та 2100 — Курськой області[41], а в початку 1950-х років відбулася друга хвиля переселенців з різних областей України[42]. З 25 червня 1946 року Куртлук в складі Кримськой області РРФСР[43]. Указом Президії Верховної Ради РСР, від 18 травня 1948 року, Куртлук було перейменовано в Пчолине[44]. 26 квітня 1954 року Кримська область була передана зі складу РРФСР в склад УРСР[45]. Час включення в склад Криничневськой сільради поки не встановлено: на 15 червня 1960 року село вже вважалося в його складі[46]. По даним перепису 1989 року в селі мешкало 8 осіб[15]. 18 липня того-ж року село передано зі складу Криничненської сільради в Зеленогірську[47]. З 12 лютого 1991 року село в відновленій Кримськой АРСР[48], 26 лютого 1992 року перейменовану в Автономну Республіку Крим[49]. З 21 березня 2014 року село в складі Криму анексоване Росією[50].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Горный Крым. ЭтоМесто.ru. 2010. Процитовано 13 липня 2015.
- ↑ Сергей Ткаченко. Село Пчелиное — самое высокогорное село в Крыму. Крымская правда. Архів оригіналу за 12 грудня 2017. Процитовано 11 грудня 2017.
- ↑ Прогноз погоды в с. Пчелиное (Крым). Weather.in.ua. Архів оригіналу за 27 червня 2015. Процитовано 26 червня 2015.
- ↑ Маршрут Белогорск — Пчелиное. Довезуха РФ. Процитовано 27 листопада 2017.
- ↑ Маршрут Симферополь — Пчелиное. Довезуха РФ. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 27 листопада 2017.
- ↑ Об утверждении критериев отнесения автомобильных дорог общего пользования… Республики Крым (PDF). Правительство Республики Крым. 11 березня 2015. Архів оригіналу (PDF) за 27 січня 2018. Процитовано 27 листопада 2017.
- ↑ Перечень автомобильных дорог общего пользования местного значения Автономной Республики Крым. Совет министров Автономной Республики Крым. 2012. Архів оригіналу за 28 липня 2017. Процитовано 27 листопада 2017.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Автономна Республіка Крим (укр.). Державна служба статистики України. Архів оригіналу за 26 червня 2013. Процитовано 2015-06-245.
- ↑ а б Таврическая губерния. Список населённых мест по сведениям 1864 г / М. Раевский (составитель). — Санкт-Петербург: Типография Карла Вульфа, 1865. — Т. XLI. — С. 85. — (Списки населенных мест Российской империи, составленные и издаваемые Центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел).
- ↑ а б Вернер К.А.. Алфавитный список селений // Сборник статистических сведений по Таврической губернии : [рос.]. — Симферополь : Типография газеты Крым, 1889. — Т. 9. — 698 с.
- ↑ а б Шаблон:Книга:Календарь и Памятная книжка Таврической губернии на 1892 год
- ↑ а б Таврический Губернский Статистический комитет. Календарь и Памятная книжка Таврической губернии на 1902 год. — 1902. — С. 148—149.
- ↑ а б Часть 2. Выпуск 7. Список населенных пунктов. Феодосийский уезд // Статистический справочник Таврической губернии / сост. Ф. Н. Андриевский; под ред. М. Е. Бененсона. — Симферополь, 1915. — С. 2.
- ↑ а б Коллектив авторов (Крымское ЦСУ). Список населенных пунктов Крымской АССР по всесоюзной переписи 17 декабря 1926 года. — Симферополь : Крымское центральное статистическое управление., 1927. — С. 86, 87. — 219 с.
- ↑ а б в г Музафаров Р. И. Крымскотатарская энциклопедия. — Симферополь : Ватан, 1995. — Т. 2 : Л — Я. — 425 с. — 100 000 экз.
- ↑ а б Города и села Украины, 2009, Зеленогорский сельсовет.
- ↑ Численность населения Крымского федерального округа, городских округов, муниципальных районов, городских и сельских поселений. Федеральная служба государственной статистики. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 14 листопада 2017.
- ↑ Крым, Белогорский район, Пчелиное. КЛАДР РФ. Архів оригіналу за 18 жовтня 2016. Процитовано 28 жовтня 2017.
- ↑ Лашков Ф. Ф. Каймаканствы и в оных каймаканами кто состоит // Известия Таврической ученой архивной комиссии. — Симф. : Типогр. Таврическ. Губ. Земства, 1888. — Т. 6.
- ↑ Сперанський М.М. (упорядник). Повне зібрання законів Російської Імперії. Зібрання Перше. 1649—1825 гг.. — СПб. : Типография II Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1830. — Т. XXI. — 1070 с.
- ↑ Гржибовская, 1999, Указ Екатерины II об образовании Таврической области. 8 февраля 1784 года, стр. 117.
- ↑ О новом разделении Государства на Губернии. (Именный, данный Сенату.)
- ↑ Гржибовская, 1999, Из Указа Александра I Сенату о создании Таврической губернии, с. 124.
- ↑ Карта Мухина 1817 года. Археологическая карта Крыма. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 29 червня 2015.
- ↑ Гржибовская, 1999, Ведомость о казённых волостях Таврической губернии 1829 г. с. 126.
- ↑ Топографическая карта полуострова Крыма : со съёмки полк. Бетева 1835-1840 г. Российская Национальная Библиотека. Архів оригіналу за 9 квітня 2021. Процитовано 2021-3-4.
- ↑ Шаблон:Книга:К вопросу о переселении крымских мусульман в Турцию в конце XVIII — первой половине XIX веков
- ↑ Карта Бетева и Оберга. Военно-топографическое депо, 1842 г. Археологическая карта Крыма. Архів оригіналу за 1 липня 2015. Процитовано 1 липня 2015.
- ↑ Шаблон:Книга:Сведения о количестве и качестве воды в селениях, деревнях и колониях Таврической губернии
- ↑ Трехверстовая карта Крыма ВТД 1865-1876. Лист XXXIV-13-b. Археологическая карта Крыма. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 2 липня 2015.
- ↑ Верстовка Крыма от Военно-топографического Депо. ЭтоМесто.ru. 1890. Процитовано 2 грудня 2017.
- ↑ Б. Б. Веселовский. Т. IV // История земства за сорок лет. — Санкт-Петербург: Издательство О. Н. Поповой, 1911. — 696 с.
- ↑ Верстовка Крыма от Военно-топографического Депо. ЭтоМесто.ru. 1890. Процитовано 13 липня 2015.
- ↑ Шаблон:Книга:История городов и сел Украинской ССР. Крымская область
- ↑ Шаблон:Книга:История городов и сел Украинской ССР. Крымская область
- ↑ И. М. Саркизов-Серазини. Население и промышленность. // Крым. Путеводитель / И. М. Саркизов-Серазини. — Москва-Ленинград: Земля и фабрика, 1925. — С. 55—88. — 416 с.
- ↑ Административно-территориальное деление Крыма. Архів оригіналу за 4 травня 2013. Процитовано 27 квітня 2013.
- ↑ СССР: Административно-территориальное деление союзных республик (на 1 мая 1940 года) / Отв. ред.: П. В. Туманов. — 2-е изд. — М. : Изд. «Ведомости Верховного Совета РСФСР», 1940. — С. 389.(рос.)
- ↑ Prof. Dr. Walter Hubatsch. Журнал боевых действий военно-экономической инспекции 105 (Крым) с 1 октября 1943 по 31 декабря 1943 года, приложения к журналу боевых действий // Журнал боевых действий Верховного командования вермахта (Wehrmacht Operation Staff) 1 января 1943 - 31 декабря 1943 : [нім.] = Kriegstagebuch des Oberkommandos der Wehrmacht (Wehrmachtführungsstab) 1. Januar 1943 - 31. Dezember 1943 / herausgeber Prof. Dr. Percy Ernst Schramm[en]. — München : Bernard & Graefe, 1982. — Bd. III/2 (6). — ISBN 978-3-88199-073-8.
- ↑ Постановление ГКО № 5859сс от 11.05.44 «О крымских татарах»
- ↑ Постановление ГКО от 12 августа 1944 года № ГКО-6372с «О переселении колхозников в районы Крыма»
- ↑ Сеитова Эльвина Изетовна. Трудовая миграция в Крым (1944–1976) : [арх. 30 листопада 2021] // Ученые записки Казанского университета. Серия Гуманитарные науки : журнал. — 2013. — Т. 155, № 3—1. — С. 173—183. — ISSN 2541-7738.
- ↑ Закон РСФСР от 25.06.1946 Об упразднении Чечено-Ингушской АССР и о преобразовании Крымской АССР в Крымскую область
- ↑ Указ Президиума Верховного Совета РСФСР от 18.05.1948 о переименовании населённых пунктов Крымской области
- ↑ Закон СССР от 26.04.1954 О передаче Крымской области из состава РСФСР в состав Украинской ССР
- ↑ Справочник административно-территориального деления Крымской области на 15 июня 1960 года / П. Синельников. — Исполком Крымского областного совета депутатов трудящихся. — Симферополь: Крымиздат, 1960. — С. 19. — 5000 экз.
- ↑ Картка постанови (укр.). Верховна Рада України. Архів оригіналу за 14 липня 2018. Процитовано 2 січня 2018.
- ↑ О восстановлении Крымской Автономной Советской Социалистической Республики. Народный фронт «Севастополь-Крым-Россия». Архів оригіналу за 30 березня 2018. Процитовано 24 березня 2018.
- ↑ Закон Крымской АССР от 26 февраля 1992 года № 19-1 «О Республике Крым как официальном названии демократического государства Крым». Ведомости Верховного Совета Крыма, 1992 г., № 5, ст. 194. 1992. Архів оригіналу за 27 січня 2016.
- ↑ Федеральный закон Российской Федерации от 21 марта 2014 года № 6-ФКЗ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов — Республики Крым и города федерального значения Севастополя»
