Друга світова війна зупинила його розвиток у футболу і з 1944 року він був інженером бригади Народно-визвольної армії Югославії. У першому післявоєнному чемпіонаті Югославії, в якому грали не клуби, а збірні регіонів новоствореної Югославії, Митич виступав за збірну Сербії і виграв з нею турнір[2]. А вже навесні 1945 року була заснована військова команда «Црвена Звезда» і Райко став капітаном нової команди[3]. Будучи капітаном і лідером команди, він виграв п'ять чемпіонатів (1951, 1953, 1956, 1957 та 1959) та чотири національні кубки (1948, 1949, 1950 та 1958)[4]. Останнім матчем Митича став фінал Кубка Югославії 1958 року, який відбувся 29 листопада в Белграді. Суперником був мостарський« Вележ», переможений з рахунком 4:0. Всього у складі «Црвени Звєзди» Райко Митич провів 572 матчі і забив 262 голи, з них 220 матчів і 72 голів у чемпіонаті Югославії; 39 матчів і 22 голи — в кубку країни[4].
Митич завжди був прихильником чесної гри: одного разу, будучи капітаном «Црвени Звєзди» він навіть вигнав з поля свого друга і одноклубника Бранко Станковича за неспортивну поведінку[4]. А після того як 7 квітня1958 року під час матчу в Спліті уболівальник кинув камінь в Бору Костича і поцілив тому в голову, Митич забрав із поля всю команду. Всі футболісти основного складу «Звезди» (крім Костича) отримали місячну дискваліфікацію[3].
На чемпіонаті світу 1950 року у Бразилії Митич був одним з лідерів югославської команди, але, виходячи на ключовий матч групового турніру проти господарів чемпіонату — збірної Бразилії, розбив голову об арматуру, що стирчала зі стіни і не міг грати в повну силу[6]. В результаті Митич не зміг зіграти перші 20 хвилин матчу, а оскільки в ті часи ще не було заміни, команда почала гру у меншості і пропустили гол у свої ворота від Адеміра на 3-й хвилині. Повернувшись у гру Райко не знав про лідерство Бразилії, поки йому не повідомили його товариші по команді в першому таймі. У підсумку югослави поступилися 0:2 і не вийшли в фінальну групу.
На наступному «мундіалі», в 1954 році у Швейцарії, Райко Митич був капітаном команди[7]. У чвертьфіналі Югославія поступилася майбутньому чемпіону — збірній ФРН.
Останній матч за збірну зіграв 29 вересня1957 року в Бухаресті проти Румунії в рамках відбіркового турніру чемпіонату світу 1958 року, зустріч закінчилася з рахунком 1:1[5]. Йому було 35 років і 23 дні, на чотири дні менше, ніж його давньому товаришу по команді Бранко Станковичу, який зіграв у віці 35 років і 27 днів і є найстаршим гравцем, що зіграв у збірній Югославії. Всього за збірну Югославії Райко Митич провів 59 матчів і забив 32 м'ячі[4][8], в тому числі три хет-трики: 28 травня 1950 проти Данії (5:1), 15 липня 1952 проти Індії (10:1) і 21 травня 1953 проти Уельсу (5:2). Втім він неодноразово говорив, що його улюбленим голом за збірну був той, який він забив 16 травня 1954 року в товариському матчі з Англією (1:0) в Белграді. Це був єдиний, вирішальний гол, забитий на останній хвилині матчу.
27 травня1971 року в прощальному матчі Льва Яшина Райко Митич очолював збірну зірок світового футболу[1]. Матч завершився з рахунком 2:2[9]. Після закінчення тренерської кар'єри Митич працював спортивним журналістом[1]. Після виходу на пенсію у 1983 році довгий час був членом керівництва «Црвени Звезди» (включаючи два терміни на посаді віце-президента клубу).
.jpg)
.svg){kind=small}
Югославія
.svg){kind=small}
«Коштуняк»
Срібний олімпійський призер: 1948, 1952
