Самоіндукція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Самоіндукція — явище виникнення струму електрорушійної сили в провіднику при зміні електричного струму в ньому. Знак електрорушійної сили завжди такий, що вона протидіє зміні сили струму. Самоіндукція призводить до скінченного часу наростання сили струму при вмиканні джерела живлення і спадання струму при розмиканні електричного кола.

Величина електрорушійної сили самоіндукції визначається за формулою

,

де  — е.р.с.,  — сила струму, L — індуктивність.

Розрахунок індуктивності контуру[ред. | ред. код]

Явище самоіндукції виникає в провідниках зі змінним струмом, навколо яких створюється змінне магнітне поле. Власне магнітне поле контуру створює магнітний потік самоіндукції через поверхню , що обмежена цим контуром:

де - проєкція вектора індукції магнітного поля струму на нормаль до елемента поверхні . За законом Біо-Савара-Лапласа магнітна індукція в точці, що знаходиться на віддалі від елемента контуру зі струмом , дорівнює:

звідки знаходимо

де інтегрування розповсюджується на всю довжину контуру зі струмом. Проєкція вектора на деякий напрям запишеться у вигляді:

Підставляючи у вираз для магнітного потоку самоіндукції, отримуємо:

де - радіус- вектор, проведений із початку вектора в центр елемента поверхні .

Сила струму в контурі не залежить від , а  — універсальна стала, тому:

або

де

індуктивність, або статична індуктивність контуру зі струмом. Вперше введена в обіг Олівером Хевісайдом. За одиницю індуктивності в системі SI взята генрі. Вона дорівнює індуктивності такого контуру, магнітний потік самоіндукції якого при струмі в 1 ампер, дорівнює 1  веберу.

Література[ред. | ред. код]

  • Яворский Б.М, Детлаф А. А., Милковская Л. Б. Курс физики. Т.2. Электричество и магнетизм, Изд. 3-е испр., М.:Высшая школа, 1966.-412с.