Сісілія Мальмстрем

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Сісілія Мальмстрьом)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мальмстрем.
Сісілія Мальмстрем
швед. Cecilia Malmström
Сісілія Мальмстрем
Сісілія Мальмстрем
Європейський комісар з торгівлі
1 листопада 2014 — 30 листопада 2019
Президент Жан-Клод Юнкер
Попередник Карел де Гюхт
Наступник Філ Гоган
Європейський комісар з внутрішніх справ
9 лютого 2010 — 1 листопада 2014
Президент Жозе Баррозу
Попередник Жак Барро
Наступник Дімітріс Аврамопулос (міграція, внутрішні справи та громадянство)
Міністр з відносин з ЄС
6 жовтня 2006 — 22 січня 2010
Прем'єр-міністр Фредрік Райнфельдт
Попередник посаду засновано
Наступник Біргітта Олссон
Депутат Європейського парламенту від Швеції
1 липня 1999 — 4 жовтня 2006
Народилася 15 травня 1968(1968-05-15) (55 років)
Стокгольм, Швеція
Відома як політична діячка, викладачка університету, дипломат, політолог
Місце роботи Гетеборзький університет
Громадянство Швеція Швеція
Національність шведка
Alma mater Гетеборзький університет (1998), Університет Париж I Пантеон-Сорбонна і Schillerska gymnasietd
Політична партія Народна партія — ліберали
Нагороди
Підпис
 Медіафайли у Вікісховищі

Сісілія Мальмстрем (швед. Cecilia Malmström; нар. 15 травня 1968, Стокгольм, лен Стокгольм, Швеція) — шведська політична діячка, міністр з відносин з ЄС у 2006—2010, феміністка. Член ліберальної партії Швеції.

Європейський комісар з торгівлі з 1 листопада 2014 до 30 листопада 2019 року в комісії Юнкера. Європейський комісар з питань внутрішніх справ з 9 лютого 2010 до 1 листопада 2014 в комісії Баррозу. У 1999—2006 рр. була членкинею Європейського парламенту.

Ранні роки та освіта[ред. | ред. код]

Народилась у парафії Бренкірка на півдні Стокгольму, виросла у Гетеборзі. Була студенткою Гетеборзького університету з 1992 по 1999 рік, стала науковою співробітницею (1994). Здобула ступінь кандидата політичних наук, тема «Регіон, сила і слава: регіональні партії в Західній Європі»[1] (1998) і стала старшою викладачкою кафедри політичних наук Гетеборзького університету (1998—1999).[2] Її дисертація була присвячена регіональним партіям у Західній Європі та зосереджена на Каталонії в Іспанії та Ломбардії в Італія.[3] Досліджувала та викладала в галузі європейської політики, регіоналізму, імміграції та тероризму. Мальмстрем також працювала у Штутгарті та в Барселоні.

Вільно володіє шведською, англійською, іспанською та французькою, має середнє знання німецької та італійської.

Політична кар'єра[ред. | ред. код]

Мальмстрем була членкинею шведської партії лібералів з кінця 1980-х, виконувала обов'язки керівниці партії з 1997 року та була членкинею Регіональної ради Вестра-Йоталанд з 1998 до 2001 року. 2007 року, коли Яна Б'єрклунда обрали керівником партії, Мальмстрем призначили першою віцеголовою партії.

1999 року Мальмстрем була обрана членкинею Європарламенту від Швеції та була переобрана знову 2004 року. За час свого перебування на посаді працювала в комітетах закордонних справ, комітеті з питань конституції, комітеті з питань внутрішнього ринку та захисту споживачів, а також у підкомітеті з прав людини та підкомітеті з питань безпеки та оборони. Крім того, виконувала обов'язки заступниці голови делегацій парламенту в Угорщині та Хорватії.

2002 року стала речницею Ліберальної групи у закордонних справах.[3] Номінувала кубинського дисидента Освальдо Пая на премію Сахарова, яку він отримав від парламенту 2002 року.[3]

Після шведських виборів 2006 року, на яких перемогла правоцентристська коаліція Фредріка Райнфельдта, Мальмстрем повернулась до Швеції, обійнявши посаду міністерки з питань європейських справ у кабінеті прем'єр-міністра Райнфельдта, який вступив на посаду 6 жовтня 2006 року. До її обов'язків входили інституційні питання, перегляд бюджету ЄС, стратегії Балтійського моря, Лісабонська стратегія та координацію головування Швеції в Раді Європейського Союзу 2009 року.

Мальмстрем підтримувала прийняття Швецією валюти євро, і в серпні 2007 року була однією із політиків, що вимагали проведення чергового референдуму щодо членства в ЄС.

17 листопада 2009 року Мальмстрем була номінована її урядом наступним європейським комісаром Швеції.[4]. Вступила на посаду єврокомісара з внутрішніх справ 9 лютого 2010, обіймала посаду до 1 листопада 2014 року.

У вересні 2011 року Мальмстрем офіційно запустила Мережу обізнаності про радикалізацію (R.A.N.) — проєкт, спрямований на боротьбу з тероризмом та насильницьким екстремізмом за допомогою превентивних заходів, а не шляхом конфронтації.[5] Менш ніж за рік проєкт перетворився на загальноєвропейську мережу вчених, психологів, неурядових організацій, постраждалих від тероризму, релігійних лідерів, представників громадянського суспільства та поліцейських разом із консультативною радою.[6]

26 листопада 2012 року Мальмстрем разом із Робом Уейнрайтом, директором Європолу, оголосила про запуск нової Європейської фінансової коаліції проти комерційної сексуальної експлуатації дітей в Інтернеті.[7]

У липні 2014 року шведський прем'єр-міністр Фредрік Рейнфельдт висунув кандидатуру Мальмстрем на другий термін єврокомісарства. До вересня Європарламент підтримав її кандидатуру.[8] Вона взяла на себе обов'язки єврокомісара з торгівлі 1 листопада 2014 року як член Комісії Юнкера.[9] Обіймала посаду до 30 листопада 2019.

З 2019 року Мальмстрем є запрошеною професоркою Гетеборзької школи бізнесу, економіки та права. Також з 2019 року вона працює в Трансатлантичній робочій групі Німецького фонду Маршалла та Фонді федерального канцлера Гельмута Шмідта (BKHS), співголовами якої є Карен Донфрід та Вольфганг Ішингер.[10]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Regionen, makten och härligheten: regionala partier i Västeuropa.
  2. ↑ CECILIA MALMSTRÖM - CURRICULUM VITAE (PDF). Brussels, Belgium: European Commission. 3 липня 2012. Процитовано 29 вересня 2014.
  3. ↑ а б в Bengt Ljung (17 June 2009), Cecilia Malmström — Sociable Swede European Voice.
  4. ↑ Jarle Hetland and Simon Taylor (17 November 2009), Sweden nominates Malmström as commissioner European Voice
  5. ↑ Anonymous (6 грудня 2016). Radicalisation Awareness Network (RAN). Migration and Home Affairs - European Commission (англ.). Процитовано 16 березня 2021.
  6. ↑ Blog of Cecilia Malmström - European Commission (амер.). Процитовано 16 березня 2021.
  7. ↑ European Financial Coalition against Commercial Sexual Exploitation of Children Online launched. The Sofia Globe (амер.). 27 листопада 2012. Процитовано 16 березня 2021.
  8. ↑ MEPs give backing to Malmström. POLITICO (амер.). 30 вересня 2014. Процитовано 16 березня 2021.
  9. ↑ Sweden nominates Malmström as commissioner. POLITICO (амер.). 31 липня 2014. Процитовано 16 березня 2021.
  10. ↑ The German Marshall Fund and Bundeskanzler-Helmut-Schmidt-Stiftung Launch “Transatlantic Task Force” Setting Path Forward for U.S.-Europe Relations. The German Marshall Fund of the United States (англ.). 12 грудня 2019. Архів оригіналу за 12 червня 2021. Процитовано 16 березня 2021.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сісілія Мальмстрем

Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
 
Бельгія Жан Рей (1957—1967) • Франція Жан-Франсеа Деніо (1968—1970) • Німеччина Ральф Дарендорф (1970—1973) • Велика Британія Крістофер Соумс (1973—1977) • Німеччина Вільгельм Хаферкамп (1977—1985) • Бельгія Віллі де Клерк (1985—1988) • Нідерланди Франс Андріссен (1989—1992) • Велика Британія Леон Бріттан (1993—1999) • Франція Паскаль Ламі (1999—2004) • Польща Данута Хюбнер (2004) • Велика Британія Пітер Мандельсон (2004—2008) • Велика Британія Кетрін Ештон (2008—2010) • Бельгія Карел де Гюхт (2010—2014) • Швеція Сісілія Мальмстрем (2014—2019) • Ірландія Філ Гоган (2019—2020) • Латвія Валдіс Домбровскіс (з 2020)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сісілія_Мальмстрем&oldid=37749366