Таримський басейн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Таримський басейн
Зображення
Притоки Тарим
Континент Азія
Країна  КНР,  Афганістан,  Киргизстан,  Пакистан і  Таджикистан
Часовий пояс UTC+6
Мапа розташування
Мапа
CMNS: Таримський басейн у Вікісховищі

Координати: 39°28′ пн. ш. 76°03′ сх. д. / 39.467° пн. ш. 76.050° сх. д. / 39.467; 76.050

Тари́мський басе́йн (кит.: 塔里木盆地; піньїнь: Tǎlǐmù Péndì) — великий безстічний басейн площею понад 400 000 км². Розташований у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі на дальньому заході Китаю. Його північна межа — гірське пасмо Тянь-Шань і південна — Куньлунь, а також північна частина Тибету. Пустеля Такла-Макан займає більшу частину басейну. Область рідко заселена уйгурами, іншими тюрками, таджиками.

Геологія[ред. | ред. код]

Таримський басейн — залишок давнього мікроконтиненту, який приєднався до Євразії у Кам'яновугільному і Пермському періодах.

Вважається що Таримський басейн має великі поклади нафти і природного газу[1], великі відкладення палеозою, мезозою и кайнозою, займають центральну частину басейну, завтовшки понад 15 км. Відкладення нафти та газу відносяться до пермського періоду.

Льодовики з K2, другої за висотою вершини світу, при таненні утворюють річки що прямують до Таримського басейну. Деякі річки використовують за для зрошування, інші утворюють болота та солоні озера.

Історія[ред. | ред. код]

Таримський басейн в 3-му столітті

Великий шовковий шлях мав два маршрути: Північний шовковий шлях по півночі[2] і Південний шовковий шлях по півдню пустелі Такла-Макан. Середній маршрут було облишено в шостому столітті. Південний маршрут йшов через міста-оази Яркенд, Нія, Гума, Марин і Хотан. Ключові міста-оази по північному маршруту — Аксу, Корла, Турфан, Гаочан і Лоулань. Інші ключові міста Кашгар на південному заході, Куча на півночі, і Дуньхуан на сході.

Раніше тохарські мови були розповсюдженні в Таримському басейні — найсхідніші з Індо-європейських мов. Китайська назва «юечжі» ((Chinese 月氏; Wade-Giles: Yüeh-Chih) визначала переселенців з Середньої Азії у Таримському басейні, які були переможені Хунну, пізніше мігрували на південь і заснували Кушанське царство, яке розташовувалось на теренах Афганістану, Пакистану, півночі Індії.

Китайці взяли контроль над Таримським басейном в кінці 1-го століття під головуванням генерала Бань Чао (32–102).

Зміцніле Кушанське царство повернуло собі владу в Таримському басейні в 1-му 2-му сторіччях н. е., де вони заснували царство в Кашгарі і конкурували за владу в області з номадами і китайцями. Вони ввели писемність брахмі, індійський пракрит за для адміністрації і буддизм.

Лобнор, солоне болото y западині на сході Таримського басейну, — використовуються задля ядерних випробувань Китаєм.

Західний маршрут водно-транспортного проєкту Південь-Північ[ред. | ред. код]

Китай планує прорити 1000-кілометровий підземний водогон для виведення води з Тибетського плато, найбільшого водного резервуару світу, річки Ярлунг-Цангпо (верхня течія Брахмапутри) у Таримський басейн, розташований у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі, для вирощування аграрної продукції. Це загрожує відтоком значних обсягів води й падінням її рівня в нижній течії річки з катастрофічними наслідками для тамтешнього численного населення.

Станом на 2016 рік побудувано 10 дамб на Брахмапутрі й іще 18 будується, що означатиме подальше зменшення кількості води, яку отримують Індія й Бангладеш.

Друга фаза проекту водовідведення Дяньчжун включає постачання води у муніципальні заклади, сільськогосподарські та промислові зони Юньнані у посушливі періоди. Передбачається будівництво 300-кілометрового каналу для перекидання щороку до 17 млрд м³ прісної води з Тибету для порятунку річки Хуанхе, що живить величезну кількість населення Китаю, але критично міліє й утрачає ресурс.

Наразі реалізацію обох зазначених проєктів стримують висока вартість і брак необхідних технологій.[3]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. ↑ Tongwei Zhang, Quanyou Liu, Jinxing Dai, and Yongchun Tang, Natural Gas Geochemistry in the Tarim Basin, China and Its Indication to Gas Filling History Aug 20, 2007
  2. ↑ Silk Road, North China, C.Michael Hogan, the Megalithic Portal, ed. Andy Burnham
  3. ↑ Війни XXI століття - війни за воду | Defense Express. defence-ua.com (укр.). Процитовано 16 листопада 2021.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Baumer, Christoph. 2000. Southern Silk Road: In the Footsteps of Sir Aurel Stein and Sven Hedin. White Orchid Books. Bangkok.
  • Hill, John E. 2003. «Annotated Translation of the Chapter on the Western Regions according to the Hou Hanshu.» 2nd Draft Edition. [1]
  • Hill, John E. 2004. The Peoples of the West from the Weilue 魏略 by Yu Huan 魚豢: A Third Century Chinese Account Composed between 239 and 265 CE. Draft annotated English translation. [2]
  • Mallory, J.P. and Mair, Victor H. 2000. The Tarim Mummies: Ancient China and the Mystery of the Earliest Peoples from the West. Thames & Hudson. London. ISBN 0-500-05101-1
  • Stein, Aurel M. 1907. Ancient Khotan: Detailed report of archaeological explorations in Chinese Turkestan, 2 vols. Clarendon Press. Oxford. [3]
  • Stein, Aurel M. 1921. Serindia: Detailed report of explorations in Central Asia and westernmost China, 5 vols. London & Oxford. Clarendon Press. Reprint: Delhi. Motilal Banarsidass. 1980. [4]
  • Stein Aurel M. 1928. Innermost Asia: Detailed report of explorations in Central Asia, Kan-su and Eastern Iran, 5 vols. Clarendon Press. Reprint: New Delhi. Cosmo Publications. 1981.
  • Silk Road Seattle (The Silk Road Seattle website contains many useful resources including a number of full-text historical works)
  • The International Dunhuang Project
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Таримський_басейн&oldid=41281554