Угорська нотація

Уго́рська нотація — метод найменування змінних в програмуванні, при якому до ідентифікатора змінної або функції додається префікс, що вказує на його тип. Автором є Чарльз Симоні.

Наприклад, префікс p додається до ідентифікаторів вказівників (англ. pointer), sz — до ідентифікаторів символьних рядків (англ. string), що закінчуються на нуль тощо.

Перевагою угорської нотації є системність, що полегшує читання програм і зменшує ймовірність неправильного використання змінної. Була популярна в 90-х серед програмістів Microsoft, де дана нотація була внутрішнім стандартом.

Недоліком є те, що при зміні типу змінної назва втрачає зміст і не вказує на тип змінної, що потребує введення нової змінної.

Префікси, що задають тип

Префікс	Скорочення від	Сенс	Приклад
s	string	Рядок	sClientName
sz	zero-terminated string	Рядок, обмежений нульовим символом	szClientName
n, i	int	Цілочисельна змінна	nSize, iSize
l	long	довге ціле	lAmount
b	boolean	булева змінна	bIsEmpty
a	array	масив	aDimensions
t, dt	time, datetime	час і дата	tDelivery, dtDelivery
p	pointer	Вказівник	pBox
lp	long pointer	подвійний (дальній) вказівник	lpBox
r	reference	посилання	rBoxes
h	handle	дескриптор	hWindow
m_	member	змінна-член класу	m_sAddress
g_	global	глобальна змінна	g_nSpeed
C	class	клас	CString
T	type	тип	TObject
I	interface	інтерфейс	IDispatch
v	void	відсутність типу	vReserved

Як бачимо з прикладу, префікс може бути і складеним. Наприклад, для іменування рядкової змінної-члена класу може бути використана комбінація «m» та «s»: (m_sAddress).

Див. також

• Стандарт оформлення коду
• Програмний код