Гончар Овсій Іванович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
AS (обговорення | внесок) м Відкинути редагування 194.105.145.69 до зробленого 176.36.52.100 |
AS (обговорення | внесок) м AS перейменував сторінку з Овсій Гончар на Гончар Овсій Іванович |
(Немає відмінностей)
| |
Версія за 06:44, 22 серпня 2012
| Гончар Овсій Іванович | |
|---|---|
 | |
| Псевдо | отаман Бурлака |
| Народився |
1888 Панська Мотовилівка Васильківського повіту Київської губ. |
| Помер |
1921 Харківська губ. |
| Місце проживання | Велика Мотовилівка, Червона Мотовилівка |
| Діяльність | військовий діяч Центральної Ради |
| Відомий завдяки | очільник Вільного козацтва на Київщині |
| У шлюбі з |
Марія Гончар (Клименко), дочка депутата Державної думи Росії двох скликань Івана Клименка. |
| Діти | Галина |
Отаман Бурлака (справжнє ім'я — Гончар Овсій Іванович); народився 1888-го року;— помер 1921) — відомий громадський і військовий діяч на Київщині у 1917-1921 роках - періоду Української національно-визвольної революції. Активно підтримав революційні події 1917 року на Україні. У 1917 році заснував у своїй хаті (с. Казенна Мотовилівка) “Просвіту” ім. Бориса Грінченка, яку більшовики 1919 року з лютої ненависті до нього розграбували і спалили. Був дуже освіченою людиною і тому того ж 1917 року Генеральним Секретаріатом Центральної Ради був призначений головою Васильківської повітової земельної управи.
Одним із перших взявся творити відділи Вільного козацтва на Київщині. Саме вони стали потім основою війська УНР у Мотовилівському краї. Коли у лютому 1919 року у краї почала встановлюватися більшовицька влада, організував у березні-квітні 1919 року гучне масове повстання в повіті на теренах Фастівщини і Васильківщини, прийнявши назву отамана Бурлаки. Узгоджував свої дії з отаманом Зеленим і отримував від нього підтримку. Як організатор Васильківського повстання (навесні 1919 року), до якого приєдналися селяни Борової, Мотовилівки, Оленівки, Марьянівки, Руликова, Барахтів, Глевахи, Великої Вільшанки, Яцків, Митниці, Крушинки та інших сіл повіту, виявив себе вмілим військовим і пропагандистським керівником. Кількість вояків його загону нараховувала в окремі періоди до 8000 чоловік. Тільки зняті з фронту додаткові регулярні червоноармійські підрозділи змогли у 1919 році розсіяти його козаків і на недовгий час поновити відносний контроль над землями Фастівщини і Васильківщини.
У 1921 році був арештований і вивезений у Харків до в’язниці на Холодній Горі. З в’язниці втік, але незабаром загинув у перестрілці.
