Луїш де Камойнш

Луїс де Камоенс. Портрет роботи Франсуа Жерара.

Луїс Ваз де Камоенс (суч. порт. Luís Vaz de Camões, сучасна вимова МФА: [luˈiʃ vaʃ dɨ kaˈmõĩʃ], українське написання походить від старої португальської Camoens, біля 1524 — †10 червня 1580) — португальський поет, що вважається найбільшим португальським поетом в історії. Його твори вважаються класичними поряд із творами Гомера, Вергілія, Данте Альєгрі. Він написав багато ліричних та драматичних поетичних творів португальською та іспанською мовами, але найвідомішим його твором є «Лузіади» (Os Lusíadas). Його філософська робота «Парнас Луїса Ваза» (O Parnaso de Luís Vaz) була втрачена, викрадена разом з частинами «Лузіади» його ворогами під час перебування поета в Мозамбіку.

Раннє життя

Відомості про життя Камоенса надзвичайно мізерні та іноді суперечливі. Вважається, що Камоенс народився в 1517 або в 1524 році, ймовірно в Лісабоні. Він походив із старовинного і багатого галісійського роду, один з членів якого, Васко Пірес де Камоенс (порт. Vasco Pires de Camões), в 1370 році емігрував із політичних мотивів до Португалії. Він був відомий не лише як хоробрий воїн, але і як блискучий поет-трубадур. Дід поета по материній лінії, Антао, був одружений на родичці Васко да Гами. Згідно з деякими джерелами, мати Камоенса, дона Ана (Ana de Sá e Macedo), померла дуже рано; його батько, Сімао (Simão Vaz de Camões), одружувався повторно і виїхав до Індії капітаном корабля. Поблизу Гоа корабель потрапиву в аварію. Незабаром після цього батько помирає, однак звістка про це дійшла у Лісабон лише в 1553 році.

Своє дитинство Камоенс провів в товаристві дбайливої мачухи, під опікою дядька, дона Бенто, вченого ченця-аскета. Камоенс вчився в Коїмбрі, спочатку в монастирській школі, потім в університеті, де придбав знання мов і велику начитаність в старо— і новолатінськой, грецькій, іспанській, італійській і португальській поезії і в історії, як загальній, так і вітчизняній. У 1537—1542 роках, протягом навчання в Коїмбрськом університеті, Камоенс почав писати власні твори, примикаючи в своїх перших дослідах до школи Са де Міранда, але вже тоді в нім була помітна любов до всього народного — до легенд, казок, прислів'їв, пісень і романсів. Імовірно до університетського періоду відноситься комедія «Амфітріон» (Anfitrioes).

Любовний епізод в його житті спричинив за собою сварку з дядьком, унаслідок чого Камоенс залишає університет, не отримавши вченого ступеня. Біля 1542 року, примирившись з дядьком, Камоенс відправляється шукати щастя до Лісабону. Тут він отримує місце домашнього вчителя в будинку графа Норонья. Вперше побачивши в церкві в 1544 році фрейліну королеви Катерину де Атаїде (Caterina de Ataíde), дочку високопоставленої придворної особи, Камоенс негайно ж пристрасно закохався в неї. Бажання частіше бачитися з нею спонукало Камоенса клопотати про доступ до двору, що і вдалося йому завдяки сприянню графа Норонья. Як поет-імпровізатор, драматург, режисер і актор у влаштовуваних ним спектаклях під час придворних святкувань, Камоенс мав можливість відрізнятися у присутності коханій, частіше бачитися з нею і шукати взаємності. Любов його не залишилася таємною, вона викликала обурення сім'ї де Атаїди. Заздрісники і суперники втягнули поета в сварки і неприємності, і на початку 1549 року Камоенс за наказом короля був висланий з Лісабону.

Військова служба

Важке матеріальне становище змусило його вступити на військову службу. Визначений в гарнізон Сеути, він хоробро бився у випадкових сутичках, при чому втратив праве око. Після двох років військового життя Камоенс повернувся в 1551 році до Лісабону. Під час церковної процесії він важко ранив високопоставлену придворну особу і був посаджений у в'язницю. Слідство тривало 9 місяців, і хоча поет був помилуваний королем Жуаном III, лише за умовою від'їзду на службу до Індії. У березні 1553 році він відплив рядовим матросом до Гоа. Під час шестимісячного плавання, як і під час перебування у в'язниці, Камоенс писав перші пісні епосу, що прославив його. У Індії він брав участь в декількох битвах (у Малабарі), потім провів більше року в Гоа, писав вірші, брав участь в подорожі до Мекки. Під час діяльного і повного пригодами життя своїй в Африці і Індії сам поет, як він писав в «Лузіадах» про Цезаря, «брався то за меч, то за перо».

Призначений в 1556 році до Макао на досить видну адміністративну посаду — доглядачем майна відсутніх і зниклих без вести осіб в колонії. Камоенс закінчує на Гоа «Лузіади», але скоро після цього один з тимчасових комендантів Макао звинуватив його в провині по службі і відвіз з собою полоненим на кораблі. Буря розбила цей корабель, який пішов до дна у берегів Камбоджи; поету вдалося не тільки врятуватися самому, але й врятувати рукопис «Лузіад». Діставшись до Гоа, він зажадав суду і був виправданий. Після різних інших пригод Камоенсу вдалося нарешті «з хворим серцем і порожнім гаманцем» повернутися на батьківщину в 1570 році.

Ще в Гоа, в 1561 році, Камоенс отримав звістку про смерть своєї коханої; сила і тривалість його горя доводиться численними віршами.

Останні роки

У 1570 році Камоенс добрався до Лісабону, де почав клопотати про публікацію «Лузіад». Юний король Себастьян, прочитавши поему, призначив поетові довічну пенсію, невелику, в 4 рази нижче, ніж середній дохід тесляра, але яка все-ж-таки врятувала його від потреби. У 1572 поема, що оспівує відкриття Індії Васко де Гамою, з'явилася у пресі. Камоенс присвятив її королеві Себастьяну. Гроші пенсії Камоенсу приносив хлопчик-слуга, привезений з Мозамбіку, який збирав милостиню на вулицях Лісабона. Не зважаючи на те, що поема викликала загальне захоплення, творцеві «Лузіад» довелося доживати дні свої в бідності; до неї приєдналося горе про втрату незалежності Португалії. «Я вмираю не тільки у вітчизні, але і з ним разом», — вигукує поет в листі до свого друга.

Захворівши чумою, поет помер 10 червня 1580 року і був похований в церкві св. Анни. 16 років опісля дон Ґонсало Кутінью поставив на тому місці, де передбачалася могила Камоенса, надгробний камінь з написом. Проте, землетрус 1755 року вщент зруйнував церкву св. Анни. У 1855 році передбачувані останки Камоенса були зібрані і переховані, а в 1880 році, перед урочистим святкуванням трьохсотліття смерті Камоенса, ці останки, так само як і останки Васко да Гами, були перенесені з королівськими почестями і поховані в монастирі ієронімітів [Mosteiro dos Jerónimos] в Белене — одному з районів Лісабона: труна з прахом Васко та Гами — ліворуч, а з прахом Камоенса — праворуч гробниці короля Себастьяна I.

Спадщина Камоенса

Пам'ятник Камоенсу в Лісабоні

У поемі «Лузіади» (Os Lusíadas) Камоенс оспівує нащадків Лузуса (Lusus) — друга або сина Бахуса, який, по оповідях, поселився в Португалії і був там королем. Поема складається з 10 пісень, що містять в собі 1102 октави. Жоден з європейських народів не має національного епосу, подібного «Лузіадам». Камоенс оспівує все, що складає славу португальців, все видатні історичні події і події; він розповідає відкриття Васко та Гами, вплітаючи в розповідь епізоди з колишньої і пізнішої португальської історії. Гарячий патріот, Камоенс прагнув обезсмертити героїчні подвиги і національні традиції своїх співвітчизників. З красою вірша поема Камоенса сполучає вірну передачу фактів, так що Камоенс може бути названий кращим істориком своєї країни. Камоенс — великий майстер малювати картини природи, особливо йому вдається опис моря. «Португальський Гомер» був також і чудовим ліриком: у його ніжних і граціозних піснях, одах, елегіях і еклогах відбивається все його нещасне життя.

Перша збірка віршів Камоенса, «Ритми, поділені на п'ять частин» (Rythmas, divididas em cinco partes), з'явився вже після його смерті, в 1595 році; друга частина, «Rimas» — в 1616 році. В молодості Камоенс написав три драматичні п'єси: «Король Селевкидів» (El Rei Seleuco), «Filodemo» і «Os Amphytriões», що не мали тривалого успіху за часів його життя.

Поема «Лузіади» Камоенса перекладена всіма європейськими мовами, навіть по декілька разів; так, наприклад, французскою мовою існує щонайменш 9 перекладів. Існує й український переклад поеми Михайла Литвинця.

Життя Камоенса надихнуло багато поетів і драматургів: Антоніо де Кастільйо, Раймона Деланда. Особливо відома поема Алмейда Гаррета «Камоенс», останні строфи якої містять в собі жорстокий докір співвітчизникам за гірку долю поета. В наш час^[коли?] слава Камоенса надзвичайно велика в Португалії. Гарячий патріотизм, яким пройняті «Лузіади», багато сприяв пробудженню португальської національності в 1640 році. За рішенням парламенту, в 1860 році в Лісабоні був споруджений пам'ятник Камоенсу — статуя роботи Вітора Бастоса. Музей Луїса Камоенса (Museu Luís de Camões) був відкритий в Макао.

Література

• John Adamson, «Memoirs of the life and writings of Luis de Camoens» (Лонд.);
• A. F. de Castilho, «Camões, Estudo histórico-poético» (Лісаб., 1863);
• J. M. Latino Coelho, «Luiz de Camões» (Лісаб., 1880);
• С. Castello Branco, «Luiz de Camões» (Порто-е-Брага, 1880);
• Garett, «Memórias Biográphicas» (Ліс., 1881-84);
• С. v. Reinhardstoettner, «L. von С.» (Лпц., 1877);
• Th. Braga, «Bibliographia Camoniana» (Лісаб., 1880);
• Clovis Lamarre, «Camoens et les Lusiades» (П., 1878);
• Burton, «Camoens, his Life and the Lusiades» (1886);
• Loiseau, «Histoire de la littérature portugaise» (1886);
• Wilhelm Storck, «Luis de Camoens Leben» (Петерб., 1890).

Посилання

• Текст Лузіад (порт.)
• Instituto Camões (порт.)
• Камоенс на ресурсi Центру мови та культури португаломовних країн (http://portugalist.ru)
• [http://3d.culturaonline.pt/Content/Common/VirtualTour/Index.htm?id=75047666-4597-4a28-ae77-9b7567c4732b/

(порт.) Виртуальное посещение гробницы Камоэнса в Сан Жеронимуш]