Хрещатик

Хрещатик  Україна
Вид на міське відділення пошти та «адміністративну дугу»
Населений пункт	Київ
Район	Печерський та Шевченківський
Історичні відомості
Колишні назви	Вацлава Воровського 1923–1937, Айхгорнштрасе (Eichhornstraße) 1941–1943
Інші топоніми	Вулиця Хрещатик (Черкаси)
Загальні відомості
Протяжність	1300 м
Координати початку	50°27′08″ пн. ш. 30°31′38″ сх. д.
Координати	50°26′50″ пн. ш. 30°31′19″ сх. д.
Координати кінця	50°26′33″ пн. ш. 30°31′13″ сх. д.
Поштові індекси	01001
Транспорт
Найближчі станції метро	Хрещатик,Майдан Незалежності
Автобуси	24
Трамваї	лінія існувала з 1891 до 1934 року
Тролейбуси	лінія існувала з 1936 до 2001 року
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap	r369976  ·R
Мапа
Хрещатик у Вікісховищі

Хрещатик — головна вулиця Києва. Довжина — 1,2 км, напрямок — з північного сходу на південний захід. Починається від Європейської площі, проходить через Майдан Незалежності, і закінчується Бессарабською площею. На Хрещатику розміщені: Київська міська рада і Київська міська державна адміністрація, головний поштамт, Міністерство аграрної політики, Державний комітет телебачення і радіомовлення, Центральний універмаг, Бессарабський ринок.

Історія місцевості

Київська Русь

Файл:Ukraine-Kyiv-Majdan Nezalegnosti-Ljadski vorota.JPG

Лядська брама

При князі Володимирі, Київ являв собою три окремі, віддалені одне від одного, поселення (міста):

1. Старе (Верхнє), де містилися князівські палаци, Десятинна церква, а пізніше й Софійський собор і Михайлівський Золотоверхий собор;
2. Ремісничо-торговельне Поділ.
3. Князівське селище Берестове, яке пізніше складовою частиною увійшло до Печерська з Києво-Печерська лаврою.

Верхнє Місто сполучалося з Подолом через літописний Боричів узвіз (частина його ототожнюється із сучасним Боричевим Током), а з Печерськом через Іванівський шлях, який починався від Лядської брами, зведеної на нинішньому майдані Незалежності, і пролягав трасою сучасної Інститутської вулиці.

Якась місцевість, можливо, ділянка сучасного Хрещатика від майдану Незалежності до Європейської площі, мала назву «Перевісище». Перебуваючи поза межами Києва, вона була незаселеною і вкритою густим лісом, в якому місцеві князі, а пізніше й інші кияни влаштовували собі розваги. Найчастіше це було полювання на дрібних звірів і птахів за допомогою перевісів, своєрідних тенет. Ось як їх описує інспектор інституту шляхетних дівчат Захарченко у своїй книзі «Киев теперь й прежде» (1888 рік):

Перевісище — місце князівських полювань і ловів, які проводилися, крім різних інших способів... і за допомогою перевішування сітками тих місць, куди заганяється здобич.

XVI-XVIII століття

У письмових джерелах XVI-XVII століть ця ж ділянка згадається як «Євсейкова долина», а в документах XVIII століття вона ж (а можливо, суміжна з нею ділянка, що тягнулася у напрямку до Бессарабки) значиться під назвою «Піски».

Багато суперечок викликає ще одна назва місцевості, «Хрещата долина», від якої, на думку деяких дослідників, утворилася скорочена назва «Хрещатик». Є свідчення, що на пагорбах уздовж цієї долини, починаючи від XVII століття, містилися окремі козацькі хутори, мешканці яких займалися з дозволу влади виробництвом горілчаних напоїв, а згодом тут оселилися перші жителі Липок. Відомий дослідник Києва Микола Закревський у своїй фундаментальній праці «Летопись и описание города Києва» (Москва, 1858) зазначає:

В кінці Печерського передмістя знаходиться, спричинений глибоким байраком або долиною. Вузький шлях (Хрещатицький), але його не можна поминути бо він собою сполучає всі три міста: як тільки піднімешся ним, одразу ж побачиш площу, з півверсти завбільшки, а на ній великий та красивий Імператорський палац, на кам'яному фундаменті, збудований за повелінням імператриці Єлизавети...

Відомий український мистецтвознавець Шероцький у своєму путівнику по Києву, надрукованому в 1917 році, стверджує:

Хрещатик, що дістав назву від схрещення дивніх видолинків, де князі розставляли свої перевіси, або тенета для ловлі звірів («перевісище»), нічого спільного з хрещенням Русі не має...

Схожу версію висловлює також мистецтво­знавець Ернст на сторінках редагованого ним путівника по Києву, що побачив світу 1930 році:

Сучасна головна вулиця міста Києва являє собою долину між Старим містом і Печерськом. Долина ця була перехрещена іншими долинами, або балками. Звідси назва: перехрещена, або Хрещата долина, Хрещатик».

Сучасна дослід­ниця історії Києва Пономаренко підходить до цього суперечливого питання зовсім з іншого боку. Вона вважає, що назву «Хрещатик» наприкінці XVIII століття мала сучасна вулиця Набережно-Хрещатицька, якою за часів князя Володимира простували кияни до Дніпра, аби добровільно, чи під примусом, прийняти в ньому святе хрещення. Вулиця починалася тоді від Хрещатицької брами, збудованої на місці нинішньої Поштової площі. Від цієї брами і до нинішньої Європейської площі пролягав Хрещатицький шлях.

Києвознавець Леліков вважає, що назвою «Хрещатик» позначалися також урочище і джерело в ньому, де володар Русі охрестив, як про це повідомляє літопис, усіх своїх синів і на місці якого з 1802 року височить пам'ятник Хрещення Русі або, за іншим тлумаченням, Нижній пам'ятник князю Володимиру (на відміну від Верхнього пам'ятника князю на Володимирській гірці). Описуючи у книзі «Славны бубны за горами» свою подорож до Києва, князь Долгорукий свідчить:

Біля підніжжя найвищої гори на схилах Дніпра вражає погляд так званий Хрещатик. Це купіль, у якій Володимир хрестив киян. Вона прикрашена монументом.

Хрещатиком називає цю місцину і Микола Сементовський у своїй книзі «Киев й его достопримечательности», виданій 1852 року. Отож, коли в 1830-х роках почалася інтенсивна забудова Хрещатої долини, її початок з боку Дніпра вже мав назву «Хрещатик», а місцевість «Козине болото» іменувалася Хрещатицькою площею.

Народження вулиці

Відлік історії Хрещатика як міської вулиці чимало дослідників починає від 1797 року, коли до Києва з міста Дубна перевели контрактовий ярмарок. Микола Закревський стверджує:

В 1797 році не було тут жодної будови, і взагалі всі тепер населені місця на Хрещатику являли собою ще наприкінці минулого століття саму порожнечу.

Контрактові ярмарки обіцяли принести з собою значне поповнення міської скарбниці і тим самим сприяти подальшому розвиткові Києва.

Тодішній міський архітектор А. І. Меленський правильно визначив пер­спективність цієї події саме для Хрещатої долини як артерії, що поєднуватиме між собою всі три частини міста та пов'язуватиме їх з напрямком на місто Васильків. Адже шлях до нього здавна пролягав уздовж струмка, що витікав з невеличкого озера, яке тоді прикрашало місцевість у північній частині нинішнього майдану Незалежності. Струмок прямував до району, де зараз розташувалась Бессарабка, а вже далі впадав у річку Либідь.

Хрещатик на початку XX століття

Після татаро-монгольської навали озеро перетворилося на багнисту місцину, яку нарекли «Козине болото» і з якою тривалий час не могла впоратись міська влада.

Коли почалася забудова навколишньої місцевості, влада спочатку не заперечувала проти існування тутешнього невеликого базару, де відбувалися циркові вистави і народні гуляння. Проте 1874 року його все ж перенесли на Бессарабську площу, аби на цьому місці влаштувати сквер. Згодом у долині під забудову виділили 118 ділянок землі, які в першу чергу надавалися представникам панівного класу, а вже потім купцям, міщанам і дрібним чиновникам. 1797 рік. Саме тоді у Хрещатій долині постає перший будинок виконаний у класичному стилі красивий двоповерховий мурований палац поміщика Онуфія Головинського.

XIX — початок XX століття

Відомі будівлі

Міська дума

Міська дума. XIX ст.

Листівка з фотографією думи. Початок XX ст.

У 1876 році за проектом архітектора 0. Я. Шілле на престижній Хрещатицькій площі було відкрито нову будівлю міської думи. Раніше міська дума знаходилась на Контрактовій площі.

Ще в 1873 році виділила позику в розмірі 180 тисяч рублів для спорудження власного приміщення.

22 липня 1874 року, в день імператорських іменин, відбулися урочистості з приводу закладки міського будинку. По закінченні офіційної частини міський голова П. П. Демидов, запросив усіх присутніх на великий сніданок.

28 січня 1878 року міська дума вперше провела своє засідання у новому будинку.

Ця двоповерхова будівля нагадувала за своєю формою розігнуту підкову, звернену своїм випуклим боком до Хрещатика. На першому поверсі розмістилися крамниці, які щорічно збагачували міську скарбницю на 30 тисяч рублів; у бельетажі — кімнати для міської управи та зала засідань. Невеличкий третій поверх являв собою чотирикутну вежу з годинником, увінчану шпилем, на якому було закріплено фігуру небесного покро­вителя Києва архістратига Михаїла роботи місцевого скульптора Єви Куликовської. Наприкінці XIX ст. третій поверх був добудований по всьому периметру.

Київська біржа(Кінець XIX ст.)

Упродовж 1876—1880-х років у будинку міської думи містилася знаменита художня школа українського митця Миколи Івановича Мурашко, який влаштував тут 1878 року виставку старожитностей Південно-Західного краю і 48 портретів історичних діячів. З 1881 року в ньому почав діяти перший в Європі і тривалий час єдиний у Росії пункт нічних лікарських чергувань.

За радянських часів тут розмістився окрвиконком, а архістратига Михаїла замінила велика червона зірка. Ще до революції була поширена думка про помилковий вибір місця для будинку міської думи, що, зрештою, призвело до втрати відкритого простору Хрещатицької площі, названої після цього Думською. Це врахували автори проекту повоєнної відбудови Хрещатика, які вирішили не відновлювати напівзруйновану споруду, а натомість збудувати нове приміщення для Київської міської Ради посередині кварталу, обмеженого вулицями Прорізною та Богдана Хмельницького.

Біржа

7 січня 1886 року відбулося відкриття Київської біржі. Споруда знаходилася на розі Інституцької вулиці. Саму біржу було засновано 7 січня 1873 року за ініціативою керуючого Київською конторою Державного банку Миколи Бунге та голови київського біржового комітету М. Г. Хрякова.

Готель «Національ»

Детальніші відомості в статті: Національ (готель)

Готель «Національний» XIX ст.

1876 року на розі непарного боку Хрещатика та Бесарабскої площі постав триповерховий будинок Марра (архітектор Володимир Ніколаєв). На першому поверсі знаходилося 12 магазинів, а на двох інших був готель «Grand-Hotel-National» утримувачем якого був Шульц. Раніше на цьому місці стояв двоповерховий будинок з шинком та готельними номерами, належав він архітектору Вікентію Беретті. 1883 року в новому будунку відкрили 13-ту аптеку в Києві, адже дві, які вже діяли на Хрещатику були сильно перевантажені.

Купецьке зібрання

Детальніші відомості в статті: Національна філармонія України

Купецьке зібрання. Сучасний вигляд.

1882 року відбулися грандіозні урочистості з нагоди відкриття приміщення для потреб київських купців. На той час купці грали велику роль в житті міста, саме тому цар Микола I в 1830-х роках за допомогою пільг сприяв переселенню купців з Росії до Києва. Згодом тут був сторений російський купецький клуб, або купецьке зібрання, статут якого було затверджено у 1869 році міністром внутрішніх справ. Зараз в цьому приміщенні знаходиться Національна філармонія України.

Купецьке зібрання. Початок ХХст.

Бруківка

Міська влада мала багато проблем з утриманням проїзної частини Хрещатика в належному стані. Випробовувалися найрізноманітніші методи, які існували в той час.

З 1827 року Хрещатик вимощувався виключно звичайною бруківкою. Перша спроба використання удвічі дорожчих гранітних плит датується 1874 роком, коли невелику частину вулиці за великі гроші було вимощено ними за кошти підрядчика Себера. Оскільки ця бруківка трималася в нормальному стані понад 10 років, вона довела своє право на застосування. Окрім того поблизу Фастова та Кременчука були знайдені великі поклади цього каменю, що здешевлювало роботи.

В 1889 році у зв'язку з прокладанням великої водозливної труби під Хрещатиком потрібно було перемощувати велику частину вулиці. Міським головою було запропоновано використовувати для торцевої бруківки вікові дуби, або соснові пеньки з Пущі-Водиці. Така бруківка використовувалася в Парижі, Берліні та Петербурзі, проте це визнали передчасною для Києва розкішшю і вирішили обійтися звичайним гаранітним камінням. Але використане для бруківки каміння були не з фастівського родовища, а з якогось іншого, каміння з якого було крихке і вже в 1890 році бруківку було замінено на нову. В 1896 році відбулося чергова зміна бруківки на Хрещатику. Перемощення відбулося теж гранітними кубиками, але вони не були покладенні на бетону основу, через що в 1902 році вона мала жалюгідний вигляд. В 1905 році відбулося перемощення звичайними гранітними кубиками, оскільки експерименти з асфальтом та залізобетонною бруківкою не мали успіху(бруківка швидко зношувалася). Остання перемощування відбулося в 1911 році, тоді гранітні кубики клалися не на бетонну основу, а на шар піску, при чому прогалини між кубиками заливалися смолою, а не цементним розчином.

Перший хмарочос

Також в 1912-му році на Хрещатику збудували перший хмарочос України - Дім Гінзбурга, це була перша 11-ти поверхова будівля всієї Російської Імперії. Власником будівлі був легендарний київській бізнесмен - Лев Борисович Гінзбург (будівля називалася ім'ям власника).

Водопостачання

До 1872 року воду для власних потреб здобували різними шляхами. Заможні використовували воду з річки Брусилівки (ліва притока Либеді), менш заможні купували дніпровську воду у водовозів по 75 копійок за діжку. Всі інші користувалися колодязями, глибина деяких сягала 80 метрів. Особливою популярністю у населення користувався колодязь поблизу губернської поштової контори, але в 1827 році його було закрито. В ньому виловили труп вбитого візника.

9 липня 1870 року міською думою був укладений контракт з Амандом Струве на будівництво міського водогону впродовж наступних двох років. 22 травня 1871 року відбулося закладка водопровідних споруд. Згодом була споруджено водонапірну башту та резервуар на 11,5 тисяч відер. 1 березня 1872 року відбулося відкриття і вода 12-ти дюймовими трубами потрапила до квартир заможних мешканців вулиці, для всіх інших був споруджений водозабірний кран, воду з якого можна було купити за ціною шести копійок за шість відер.

Перша вода надходила каламутною, оскільки жодних водоочисних фільтрів не було, а труба знаходилася лише на відстані 10 метрів від берега в районі міських купалень. Але згодом якість води покращилась і кияни почали її вживати без страху.

Освітлення вулиць

З другої половини XIX століття, центральні вулиці Києва освітлювалися за допомогою гнотяних ліхтарів, які заправлялися соняшниковою олією, або гасом. Працювали такі ліхтарі 1950 годин на рік. Ці ліхтарі давали мало світла і потребували дуже багато часу на обслуговування.

Електричний ліхтар на Царській площі

6 вересня 1872 року на експериментальній основі, а з 2 листопада на постійній основі почало діяти газове освітлення. Газ подавався мережою труб від заводу на вулиці Кузнечній. Але згодом і це освітлення почало викликати нарікання в мешканців Києва. В місті почалися масові експерименти з електричним освітленням. Перші електричні лампочки засяяли 1878 року в майстернях Києво-Брянської дільниці товариства Південно-Західної залізниці. В лютому наступного року представник фірми «Сіменс і Гальске» віденський інженер Крігер влаштував у їдальні «Гранд-Отелю» на Хрещатику показові сеанси електроосвітлення, які справили на присутніх велике враження.

1886 року інженер Густав Крістер обладнав електричне освітлення на східцях, в усіх магазинах та й у власній квартирі в будинку Верхаловського на Хрещатику, в той час коли поруч в інших квартирах і магазинах користувалися свічками, за винятком хіба що дворянського зібрання, де бали відбувалися в електричному сяйві.

23 травня 1890 року міська влада підписали контракт терміном на 12 років з приватним товариством «Савицький і Страус», згідно з яким на Хрещатику було змонтовано 14 дугових електричних ліхтарів. З цією метою використовувались трамвайні стовпи, що містилися посередині вулиці.

8 березня 1892 року на Хрещатику запрацювали електричні ліхтарі. Електричні ліхтарі працювали до 12 години ночі. Електрику виробляла Центральну електричну станцію на нинішній Театральній площі, а її філія в садибі полковника Фабриціуса на Думській площі. Ще 4 електростанції вузького призначення працювали на тій же Думській площі, в садибах купецького зібрання та розважального закладу «Шато-де-флер» (нині стадіон «Динамо») та на території саду Ф. Мерінга.

За освітлення Хрещатика місто сплачувало товариству по 17 копійок за годину роботи кожного електричного ліхтаря. При цьому суворо дотримувався режим їхньої роботи: перший штраф у розмірі 100 рублів за порушення графіку був накладений в 1895 році.

Телефонізація

Перша державна телефонна станція у вигляді комутатора ручного обслуговування на 60 номерів (за іншими даними 88 номерів) почала діяти з 1 квітня 1886 року саме на Хрещатику, на другому поверсі губернської поштової контори. Користувачем телефонного апарату системи Белла-Блека під № 1 став власник ресторану на Думській площі. Він як і інші абоненти платили доволі велику суму за користування телефоном — 150 рублів на рік. Цікаво, що серед абонентів не було ні міської думи, ні дворянського зібрання та інші поважних установ. 1891 році в приміщенні поштової контори було встановлено один із п'яти таксофонів Києва. До кінця століття кількість абонентів зросла до 1200. Після 1895 року абонплата знизилася до 75 рублів, а з 1911 до 60 рублів на рік, проте в 1916 році ціну підняли вдвічі. Певні проблеми із зв'язком виникли з появою електрики, а саме електричного трамваю на Хрещатику, пропонувалося перенести кудись подалі телефону станцію, але питання було вирішено іншим шляхом. В 1902 році відбулася масштабна реконструкція телефонної мережі. Однодротові кабелі були замінені на подвійні, окрім того вони були опущенні під землю в спеціально прориту телефонну каналізацію.

Громадський транспорт

Громадський транспорт з'являється на Хрещатику у вигляді візників. В 1882 році киян перевозили 1528 однокінних та 88 парокінних екіпажів. Згодом з'являється трамвай і кількість екіпажів зменшується, але згодом, коли власники екіпажів навчилися зменшувати витрати на утримання коней, їх кількість в 1895 році збільшилася до 1600 одиниць.

Електричні трамваї на Царській площі. Початок XX ст.

1879 рік. Вперше на Хрещатику проїжджають омнібуси. Запряжені кіньми криті карети на 20 місць здійснювали регулярні рейси. Поїздка від Бесарабки до Контрактової площі обходилася пасажиру в 6 копійок.

1891 рік. Цього року відкрили декілька маршрутів кінної залізниці (конки). Хрещатиком проходив маршрут Царська площа — Либідь. Вагон на 20 — 25 місць тягнули двоє, троє коней. Постійне навантаження на коней, призводило до їх масової гибелі. Наприклад в перший день роботи конки за маршрутом Шулявська площа — Деміївський проїзд нею скористалося 10057 пасажирів.

1892 рік. Вперше Хрещатиком проїхав трамвай на паровій тязі. Рухався він тихо і без диму, але час довів, що такі вагони не зовсім підходять до київського рельєфу. Цього ж року від Царської до Контрактової площі по Олександрівському узвозу вирушив перший у Києві та в Росії (другий в Європі) електричний трамвай. Згодом цей трамвай почав ходити посередині Хрещатика.

1894 рік. В Києві остаточно відмовилися від вагонів кінної та парової тяги. Лінію кінного трамваю Хрещатиком електрифіковано.

1895 рік. Та вже через рік захотіли відмовитись від елекрифікації, оскільки електрика погано впливала на телефонний зв'язок, проте проблему було вирішено на технічному рівні і електричний трамвай ще й зараз ходить у місті.

1913 рік. Цього року в Києві з'являється автобус. Перший маршрут Європейська площа — Хрещатик — Залізничний вокзал. Але наступного року через нерентабельність маршрут було закрито. Два автобуси було передано для потреб пожежної команди, один лазарету для перевезення поранених воїнів, один залишився без роботи, а ще один згорів.

Радянський час

Довоєнний період

Центральний універмаг міста на Хрещатику

Пожежа в приміщенні колишнього готелю «Національний»

Хрещатик на розі Прорізної після закінчення пожежі

Після переносу столиці УРСР до Києва, на Хрещатику почалося масова реконструкція, почали будувати декілька нових будинків, більшість з яких залишилася недобудованими і було знищені під час війни. Серед об'єктів передвоєнного будівництва можна виділити будівлю універмагу (одна з небагатьох будівель на Хрещатику, яка пережила війну).

Після 1935 року, в архітектуру почали впроваджувати принципи «соціалістичного реалізму», було дозволено звернутися до народних традиції. Кілька архітекторів розробило кіоски в українському стилі, але поставили лише один біля стадіону «Динамо». 1934 року трамвайну лінію на Хрещатику було знято. В 1936 році замість трамваїв на Хрещатику пустили тролейбуси, проїжджу частину було розширено та покрито асфальтом.

У цей довоєний період протягом кількох років вулиця носила ім'я російського революціонера польського походження, одного з перших радянських дипломатів Вацлава Вацлавовича Воровського (1871—1923), однак у 1937 році їй було повернуто історичну назву «Хрещатик». З цією подією пов'язаний казус. За свідченнями очевидців (за інформацією одного з членів ЦК КПбУ), на з'їзді в Москві Сталін запитав у секретаря ЦК Компартії України: «А как там ваш Крещатик?». І того ж дня до Києва передали телеграму, а вже тут до кінця дня видали постанову, в якій повідомлялося, що вулиця Воровського «переноситься» на Кудрявську, а Хрещатик лишається Хрещатиком, як і раніше. Відтак, Сталін так і не дізнався, що Хрещатик перейменовували, а таблички на будинках помiняли за одну ніч.

У період німецько-радянської війни

Вид на вулицю Прорізну з Хрещатика

У серпні 1941 року місто потрапило в облогу. Хрещатик, як більшість вулиць міста почали перегороджувати барикадами, металевими «їжаками», мішками з піском, обладнуватися місця для зенітних кулеметів. У ніч на 19 вересня відступаючі радянські війська підірвали, електростанції, станції водогону, заводи, мости через Дніпро. Під вечір того ж дня містом заволоділи німці. Доба окупації тривала 778 днів.

Окупаційна влада перейменувала Хрещитик в Айхгорнштрассе (нім. Eichhornstraße), на честь німецького державного і військового діяча генерал-фельдмаршала Германа фон Айхгорна.

24 вересня 1941 року почалися вибухи будівлі в центрі міста, які були заміновані радянськими військами. Першим було підірвано кінотеатр на розі вулиць Прорізної. Потім почали вибухати інші будинки на тій же вулиці. Згодом будинок за будинком було підірвано Хрещатик.

Намагання німців загасити пожежі в центрі Києва не дали результатів (Станції водогону були підірвані, пожежні машини вивезені радянськими військами). Спроби вручну подати воду теж не мали успіху. Тоді вони, намагаючись локалізувати пожежу, яка поширювалась на інші споруди і загрожувала прийняти жахливі розміри, стали, у свою чергу, підривати будинки на сусідніх з Хрещатиком вулицях.

Від пожежі, радянських мін та німецької вибухівки Хрещатик та прилеглі вулиці були майже повністю знищені. Радянськими військами було також заміновано й інші будівлі в місті, зокрема Успенський собор, який був підірваний 3 листопада (місто контролювалося німцями вже понад місяць, але вони не поспішали його розміновувати). Від вибухів та пожежі загинуло близько 300 німців, скільки киян — не відомо.

Відбудова

В 1943 році після звільнення почалося роботи з відновлення вулиці, розчищалася дорога, розбиралися завали. В відновлювальних роботах брало участь все населення міста. Про ті події Павло Тичина написав слав до пісеньки:

Люба сестронька, милий братику,

Попрацюймо на Хрещатику

Ти з того кінця, я з цього кінця…

Павло Тичина, 1943 рік

Проект Олексія Тація. 1944 рік

Конкурс на проект відновлення Хрещатику був оголошений 22 червня 1944 року. Центральну вулицю столиці республіки планували забудувати адміністративними будівлями, планувався також театр та декілька готелів. Організований конкурс був незвично: він мав відкриту і закриту частки. На відкритоме конкурсі проектам присуджувалися чотири премії (перша – 40 000 рублів, друга – 30 000, третя – 20 000 і четверта – 10 000 рублів). У закритій частці проекти забудови Хрещатику пропонувалося створити відомим радянським архітекторам, причому за кожен з них платили по 100 000 рублів. До кінця 1944 року було розроблено 22 проекти відновлення головної вулиці Києва (дев'ять робіт – за відкритим конкурсом, 11 – за закритим + два проекти подано поза конкурсом). Усі вони були виставлені на суд громадськості в Музеї російського мистецтва.

Цікавим є те, що в багатьох проектах планувалося використовувати ескалатори на спуску від Хрещатику до Набережної. Хоча згодом премії і роздали, але керівництво не зупинулося на жодному з проектів, і до другого туру було запропоновані роботи, які не зайняли призові місця в першому етапі. У другому турі конкурсу запропонували брати участь трьом групам архітекторів під керівництвом Олександра Власова, Олексія Тація і Володимира Заболотного. Але Заболотного було розкритиковано на урядовому рівні через використання форм українського необароко і подальшої участі в конкурсі він участі не брав.

Готель «Україна» сучасний вигляд

Але подальше протистояння цих груп архітекторів втрачало силу, почалися запозичення один у одного. І тоді в 1948 році рішенням згори виконання остаточного проекту було доручено групі Власова. Але вже в 1949 році Власова перевели до Москви на посаду головного архітектора і по суті керівником будівництва став Анатолій Добровольський, який зайняв посаду головного архітектора Києва.

За їхнім планом старий Хрещатик мав стати широкою магістраллю, ширина якої в лініях забудови досягає на деяких ділянках до 100 метрів. При відбудові ліву його сторона піднялась на 2 метри, а перед будинками був висаджений каштановий бульвар.

У 1955 році, коли забудова в основних рисах закінчувалася, і вулиця знайшла новий вигляд, зачалася «боротьба з надмірностями в архітектурі». Наприклад готовий до монтажу шпиль на будинку навпроти вулиці Леніна зрізали на третину, а вінчання готелю «Москва» довелося зняти повністю.

Український дім

60—80-ті роки ХХ ст.

ЦУМ, Хрещатик, 1962 рік

В ці роки відбувалося будіництво лише одиничних будинків, в порівнянні з періодом відбудови. Під час проведення реконструкціїї в 1978 році на розі Майдану Незалежності було зведено будинок з баштою з курантами (добудова 1985 року). Тут знаходиться Рада профспілок України. Архітектурний мотив цього будинку продовжила будівля готелю “Хрещатик” та будинок агенства “Новости” , який було зведено трохи пізніше. З правої сторони Майдану Незалежності на місці колишньої Міської Думи заклали сквер, що завершується в своїй напівкруглій частині п'ятьма вулицями-променями, що піднімаються вгору до старого міста. В 1982 році на Європейській площі було збудовано будинок музей Леніна, нині це Український дім.

Прапор поблизу Київради

Меморіальна дошка.Український національний прапор піднято 24 липня 1990 року

Файл:85300014.JPG

Мітинг Народного Руху України на честь підняття Національного Прапора над Київською міською радою, 24 липня 1990 р.

Сучасний час

Взимку 2000 — 2001 років на Майдані відбувались акції протесту «Україна без Кучми».

З липня 2001 року до серпня того ж року відбувалася реконструкцію Майдану Незалежності (Встановлено ряд пам'ятників, відкрито підземний торговий центр «Глобус».

У 2004 році Хрещатик та Майдан Незалежності став центром Помаранчевої революції.

Зараз Хрещатик став обов'язковим місцем в програмі відвідування міста приїжджими. В суботу, неділю та в дні державних свят, рух транспорту вулицею перекривають. Тут постійно відбуваються концерти під відкритим небом, а 24 серпня щороку відбуваються військові паради.

Пам'ятники на Майдані Незалежності, які з'явилися після реконструкції 2001 року

• 
• Файл:Ukraine-Kyiv-Maidan Nezalezhnosti-Kuj-Schek-Horuv and Lubid fountain.JPG
• Файл:Ukraine-Kyiv-Maidan Nezalezhnosti-Monument to Bereginia.jpg
• Файл:Ukraine-Kyiv-Maidan Nezalezhnosti-Globus monument.JPG

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Матушевич А. Хрещатик. — К., 1950.
• Хрещатик. Культурологічний путівник. — К., Амадей, 1997. — 160с. Серія «Історія однієї вулиці»

Ресурси інтернету

• Панорама вулиці
• Веб-камера на Майдані Незалежності
• Енциклопедія Києва
• Сайт "Вашъ Кіевъ" (рос.) (укр.)
• Перша українська академія архітектури 1946-1956
• Интересный Киев (рос.)
• Документальные хроники Третьего Рейха. 1941 Киев (рос.)
• Київ 1941 рік Підрив силами НКВД Хрещатика з мешканцями.