Долгої: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Рядок 29: Рядок 29:




Перший відомий предок родини Долгаї — Сенеслау І де Долга ({{lang-hu|Hosszúmezey I Szaniszló}}), волоський воєвода, який близько [[1330]] року разом зі своїми братами Білкеї Карачоні ({{lang-hu|Bilkey Karácsony}}), Ілошваї Максимом ({{lang-hu|Ilosvay Maxem}}) та Комлоші Мігаєм ({{lang-hu|Komlósy Torpa Mihály}}) поселились на території Закарпаття. Сенеслау І де Долга був сином легендарного воєводи [[Валахія|Валахії]] — Татомира, а також рідним братом [[Басараб_I|Басараба I]]&nbsp;— першого господаря [[Валахія|Валахії]] та засновника династії Басарабів<ref>Thocomerus-Negru Vodă. Un voievod de origine cumană la începuturile Țării Românești ed. II, Humanitas, București, 2007</ref>. Після смерті Сенеслау троє синів — Янош, Шандор та Іштван — переїхали до села Довге. З цього моменту поселення стає резиденцією братів, так званим «possesiones capitalis», від якого рід магнатів виводить своє ім'я та предикт — de Dolha.
Перший відомий предок родини Долгаї — Сенеслау І де Госсумезо ({{lang-hu|Hosszúmezey I Szaniszló}}), волоський воєвода, який близько [[1330]] року разом зі своїми братами Білкеї Карачоні ({{lang-hu|Bilkey Karácsony}}), Ілошваї Максимом ({{lang-hu|Ilosvay Maxem}}) та Комлоші Мігаєм ({{lang-hu|Komlósy Torpa Mihály}}) поселились на території Закарпаття. Сенеслау І де Долга був сином легендарного воєводи [[Валахія|Валахії]] — Татомира, а також рідним братом [[Басараб_I|Басараба I]]&nbsp;— першого господаря [[Валахія|Валахії]] та засновника династії Басарабів<ref>Thocomerus-Negru Vodă. Un voievod de origine cumană la începuturile Țării Românești ed. II, Humanitas, București, 2007</ref>. Після смерті Сенеслау троє синів — Янош, Шандор та Іштван — переїхали до села Довге. З цього моменту поселення стає резиденцією братів, так званим «possesiones capitalis», від якого рід магнатів виводить своє ім'я та предикт — de Dolha.


Сини Яноша Долгаї належали до вищої аристократії Угорщини та носили поважні титули «de Liber-Baroni» ([[барон]]), «Vicecomite» ([[віконт]]) та «Castelan de Hust» ([[каштелян]] Хуста)<ref name="F">Filipașcu Alexandru. Înstrăinarea unor familii şi averi Maramureşene prin încuscrirea cu străinii. // Transilvania, an. LXXIII, nr. 10. Sibiu, 1942. p.744-747</ref>.
Сини Яноша Долгаї належали до вищої аристократії Угорщини та носили поважні титули «de Liber-Baroni» ([[барон]]), «Vicecomite» ([[віконт]]) та «Castelan de Hust» ([[каштелян]] Хуста)<ref name="F">Filipașcu Alexandru. Înstrăinarea unor familii şi averi Maramureşene prin încuscrirea cu străinii. // Transilvania, an. LXXIII, nr. 10. Sibiu, 1942. p.744-747</ref>.

Версія за 01:06, 16 грудня 2012


Долгаї
Герб Долгаї
Опис герба: Щит французької форми
Титул: Барони
Родоначальник: Seneslau I de Dolha
Близькі роди: Ілошваї, Білкеї, Комлоші, Липчеї
Гілки роду: Петроваї
Період: 1330—1708
Місце походження: село Довге
Підданство:
Воєводство Марамуреш

Угорське королівство

Маєтки: Довге
Замки / палаци: Довжанський замок
 Долгаї на Вікісховищі

Долѓаї, Довга́ї (угор. Dolh́ai, Dolh́ay, лат. d́e D́olha ) — угорський дворянський рід волоського походження. Долгаї входили в число найбільш знатних і багатих феодальних сімей Марамарошу, тримаючи в підпорядкуванні більшість поселень Боржавської долини.

Історія роду

Перший відомий предок родини Долгаї — Сенеслау І де Госсумезо (угор. Hosszúmezey I Szaniszló), волоський воєвода, який близько 1330 року разом зі своїми братами Білкеї Карачоні (угор. Bilkey Karácsony), Ілошваї Максимом (угор. Ilosvay Maxem) та Комлоші Мігаєм (угор. Komlósy Torpa Mihály) поселились на території Закарпаття. Сенеслау І де Долга був сином легендарного воєводи Валахії — Татомира, а також рідним братом Басараба I — першого господаря Валахії та засновника династії Басарабів[1]. Після смерті Сенеслау троє синів — Янош, Шандор та Іштван — переїхали до села Довге. З цього моменту поселення стає резиденцією братів, так званим «possesiones capitalis», від якого рід магнатів виводить своє ім'я та предикт — de Dolha.

Сини Яноша Долгаї належали до вищої аристократії Угорщини та носили поважні титули «de Liber-Baroni» (барон), «Vicecomite» (віконт) та «Castelan de Hust» (каштелян Хуста)[2].

Вже в середині XV століття Долгаї володіли поселеннями в комітаті Береґ — Довге, Заднє, Бронька-Суха, Кушниця, Лисичово, Керецькі, Березники, Боржава, Шаркадь, Макарія, Négyforrás, Románpataka, а також поселеннями Розавля, Сурдок, Шієу, Петрова, Леордіна, Рускова — в комітаті Марамарош.

З часом, особливо починаючи з другої половини XIV століття, представники роду Долгаї іменуються «нобіле» (лат. nobili)[3], тобто адаптуються до порядків Угорського королівства, де була тенденція вважати, що тільки нобілі можуть бути справіжніми, визнаними землевласниками. Положення нобілів передбачало декілька характеристик, таких, як знатне походження, визнане оточуючими, володіння землею, вправи у майстерності поводження зі зброєю і т. д. В середині XIV століття для того, щоб вважатися нобіле потрібно було ще отримати письмовий документ від короля, який підтвердив би володіння, і перейти в католицьку віру. Долгаї, як вихідці з православної Валахії, були християнами східного обряду, алерід змушений була прийняти католицизм по вищезгаданим причинам. Королівська грамота стала аргументом і обов'язковою умовою приналежності до знаті та володіння землею. Долгаї вимушені були піти на службу королівськії владі і таким чином отримали документи на свої володіння, які належали ще їх предкам.

В другій половині XIV століття королеви Ержебет та Марія в своїх частих поїздках до Польщі та під час їх перебування в Мукачівському замку контактують з воєводами Долгаї та беруть їх під особливий захист через стратегічне військове значення пограничної зони володінь[4].

Генеалогія

  • A.1 Сенеслау I (I. Szaniszló), воєвода. 1363—1366;
    • B.1 Драґомер (Dragomér). 1363;
    • B.2 Янош I де Госсумезо (I. János de Hosszúmező), одруж. з дочкою воєводи Яноша Яношвайдафалві (Jánosvajdafalvi). 1383—1389;
      • C.1 Сенеслау II (II. Szaniszló), алішпан комітату Марамарош  — 1414—1415. 1395—1435;
        • D.1 Ласло I (Лацко) (I. László (Laczkó)). 1412—1430;
        • D.2 Мігаї IV (IV. Mihály). 1416—1466;
          • E.1 Міклош III (III. Miklós). 1485;
        • D.3 Янош V (V. János). 1424—1930;
        • D.4 Амбруш II (II. Ambrus), алішпан комітату Марамарош, одруж. з Марґіт (Margit. 1448) та Потенціаною Есені Чопі (Eszeni Csapy Potentiana). 1424—1473;
          • E.1 Деметер (Demeter), одруж. з Ката (Kata). 1448—1480 ;
            • F.1 Петер V (V. Péter), одруж. з Ката (Kata). 1486—1545;
              • G.1 Імре II (II. Imre), одруж. з Анною Медьєрі (Megyery Anna). 1545—1569 ;
              • H.1 Янош X (X. János), одруж. з Анною Бекені Теті (Bekényi Thetey Anna). 1575—99;
                • I.1 Жиґмонд (Zsigmond). 1608;
                • I.2 Дьєрдь IV (IV. György), одруж. з Ержебет Болчеї Будай (Bölcsei Buday Erzsébet). 1608—15.;
                  • J.1 Імре III (III. Imre). 1624—1639;
                  • J.2 Ката (Kata), одруж. з Ференцом Фончікої(Fancsikay Ferencz). 1624;
                  • J.3 Анна (Anna), одруж. з Ференцом Ілошваї (Ilosvay Ferencz). 1624;
                  • J.4 Фрузіна (Fruzina), одруж. з Петером Липчеї (Lipcsey Péter). 1624;
                • I.3 Янош XI (XI. János). 1608;
                • I.4 Петер VI (VI. Péter), одруж. з Анною Ловопетрі Петрі (Lövőpetri Petry Anna. 1629). 1608—1615;
                  • J.1 Пал (Pál), одруж. з Барбарою Кокенієшді (Kökényesdy Borbála). 1639–1652;
                    • K.1 Марія (Mária), одруж. з Ґабором Лошонці Банффі (Losonczi Bánffy Gábor);
                    • K.2 Ґабор (Gábor). 1652;
                    • K.3 Дьєрдь V (V. György), капітан Хустського замку, одруж. з Ержебет Сухафої Сухай (Szuhafői Szuhay Erzsébet) та Крістіною Чебі Поґані (Csebi Pogány Krisztina). 1652—†1708;
                    • L.2 Барбара (Borbála) †;
              • G.2 Менігерт (Menyhért). 1554;
              • G.3 Болдіжар (Boldizsár). 1554;
              • G.4 Софія (Zsófia), одруж. з Яношем Липчеї (Lipcsey János). 1533;
              • G.5 Ержебет (Erzsébet), одруж. з Мігаї Комлоші (Komlósy Mihály). 1533;
              • G.6 Ката (Kata), одруж. з Міклошем Ромочахазі (Ramocsaházy Miklós). 1533;
            • F.2 Янош VIII (VIII. János), одруж. з Марією (Mária). 1486—1525;
              • G.1 Янош IX (IX. János);
          • E.2 Дьєрдь II (II. György), одруж. з Агота Отяї (Atyay Ágota). 1463—1501;
            • F.1 Анна (Anna) †;
            • F.2 Агота (Ágota), одруж. з Андрашем Нодь (Nagy András) та Петером Аґочі (Agóczy Péter. 1503);
            • F.3 Ержебет (Erzsébet), одруж. з Томашем Кемечеї (Kemecsey Tamás. 1495) та Яношем Фельсаю (Félszáju János. 1503);
            • F.4 Ката (Kata), одруж. з Палом Уґраї Мезодьані (Ugrai Mezőgyány Pál. 1503);
          • E.3 Ласло II (II. László), одруж. з Ілоною Генцідої (Hencziday Ilona). 1448—1489. ;
            • F.1 Калман (Kálmán), одруж. з Ката Артанді (Ártándy Kata). 1495—†1522;
          • E.4 Янош VI (VI. János), одруж. з Ядвігою (Hedvig). 1448;
            • F.1 Томаш (Tamás), одруж. з Фрузіною (Fruzina). 1479—1508;
              • G.1 Дьєрдь III (III. György), алішпан комітату Марамарош — 1550, одруж. з Кларою Стойка (Sztojka Klara.). 1545—1580;
                • H.1 Софія (Zsófia), одруж. з Болашем Готікаї Бейці (Hotykay Bejczy Balázs. 1588) та Дьєрдем Сакої Зоколі (Szakolyi Zokoly György. 1597). 1588—1597;
                • H.2 Петер IV (IV. Péter). 1588;
          • E.5 Міклош IV (IV. Miklós). 1463—87;
          • E.6 Петер III (III. Péter), заступник королівського конюшого, одруж. з Доротті (Dorottya). 1463—1518;
            • F.1 Янош VII (VII. János). 1518—1523;
            • F.2 Амбруш II (II. Ambrus). 1518—1526;
            • F.3 Фокош (Farkas). 1518—1524;
            • F.4 Імре I (I. Imre), одруж. з Ілоною Стойка (Sztojka Ilona). 1545—1552;
              • G.1 Ілона (Ilona), одруж. з Гаспаром Корніс Рускаї, хустським каштеляном (Ruszkai Kornis Gáspár. 1569). 1569;
          • E.7 Цецилія (Czeczilia), одруж. з Мігаї Королі (Koroly Mihály);
        • D.5 Андраш II (II. András). 1430;
      • C.2 Янош II (II. Івашко) де Госсумезо, де Долга (János (Iváskó) de Hosszúmező, de Dolha). 1398—1437;
        • D.1 Мігаї Орда де Леордіна (Mihály Orda de Leordina), суддя комітату Марамарош, у 1466 взяв ім'я Леордінаї. 1450—1471;
          • E.1 Янош (János), одруж. з Марґіт Ілошваї Карачонь (Ilosvai Karácson Margit. 1472). 1470;
              • G.1 дочка. 1472;
          • E.2 Марушка (Máruska), одруж. з Томашем Леордінай (Leordinay Tamás). 1488;
          • E.3 Ката (Kata), одруж. з священником в с. Леордіна — Давидом (Dávid). 1476—1488;
            • F.1 Мірче (Mircse). 1498—1525;
              • G.1 Лукач (Lukács) 1525;
            • F.2 Івашко (Iváskó). 1498;
            • F.3 Іванко (Ivánkó). 1498;
      • C.3 Петер I де Госсумезо (I. Péter de Hosszumező). 1398  —†1404;
      • C.4 Дьєрдь I де Госсумезо, назв. Порколаб (I. György de Hosszúmező, de Dolha, dictus Porkoláb), каштелян Хустського замку. 1398—1430;
        • D.1 Андраш I (I. András). 1430;
        • D.2 Міклош II (II. Miklós). 1430;
        • D.3 Янош IV де Рускова (IV. János de Ruszkova), суддя комітату Марамарош, — 1466. 1450—1473.;
          • E.1 Фетко (Fethka), одруж. з Дьєрдем Вончфалві (Vancsfalvy György);
          • E.2 Анна (Anna), одруж. з Родечине (Radéczyné);
          • E.3 Марґіт (Margit);
      • C.5 Богдан де Госсумезо, де Долга (Bogdán de Hosszúmező, de Dolha), син якого взяв ім'я Петровай. 1398—1437;
    • B.3 Шандор де Лаз, де Госсумезо, де Долга (Sándor de Láz, de Hosszúmező, de Dolha). 1383—1417;
      • С.1 Мігаї I де Госсумезо (I. Mihály de Hosszúmező). †1398;
      • С.2 Петер II де Госсумезо, де Долга (II. Péter de Hosszúmező, de Dolha). 1398—1427.;
      • С.3 Ілона (Ilona), одруж. з Іштваном Хелмовці (Helmeczy István. 1398);
      • С.4 Марія (Mária). 1401—1409;
      • С.5 Міклош I де Госсумезо, де Долга (I. Miklós de Hosszúmező, de Dolha). 1404—1421;
      • С.6 Анна (Anna). 1409;
      • С.7 Марґіт (Margit). 1409;
    • B.4 Іштван I де Лаз (1383), де Госсумезо (1404), де Долга (I. István de Láz, de Hosszúmező, de Dolha), воєвода комітату Береґ, одруж. з Марґіт (Margit. 1410—1417);
      • С.1 Янош III де Госсумезо (1404), де Долга (III. János 1404 de Hosszúmező, de Dolha). †1412;
      • С.2 Мігаї II де Госсумезо, де Долга, де Сентміклош (II. Mihály de Hosszúmező, de Dolha, de Szentmiklós)одруж. з Драго Макарія (Makarjay Drága. 1417). 1404—63;
        • D.1 Іштван II Долгаї де Рускова (II. István Dolhay de Ruszkova). 1480—1504;
          • E.1 Мігаї III Долгаї де Рускова (III. Mihály Dolhay de Ruszkova). 1508—1510;
          • E.2 Вероніка (Veronika), одруж. з Дьєрдем Вончфалві (Vancsfalvy György). 1525;
      • С.3 Ілона (Ilona), одруж. з Хелмецієм (Helmeczyné). 1417;
      • С.4 Анна (Anna), одруж. з Симоном Хелмеці (Helmeczy Simon). 1417.

Відомі представники

Амбруш Долгаї (1424—†1473) — алішпан комітату Марамарош, воєвода Матяша Гуняді Корвіна. В 1460 році король Матяш Гуняді дав Амбрушеві Долгаї в знак особливої милості дозвіл побудувати кам'яний будинок в Довгому. Замість цього Амбруш побудовав укріплений замок, який згідно з рішенням Національних зборів був зруйнований[5][6].


Дьєрдь Долгаї (1652—†1708) — останній представник роду Долгаї, власник величезних володінь в долинах річок Боржава, Іза та Вішеу, площа яких складала близько 400.000 акрів.[2] Був призначений Ференцом ІІ Ракоці ішпаном комітату Марамарош та каштеляном Хустського замку[2]. Обіймав цю посаду протягом 1703—1705 років. Дьєрдь Долгаї був прихильником «короля куруців» — Імре Текелі, з яким мав родинні зв’язки по материнській лінії Бетлен—Редей. Єдина дочка Дьєрдя померла у ранньому віці. Сам Дьєрдь Долгаї помер у 1708 році[2]. Похований в крипті Єлизаветинського костелу м. Хуст[7].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Thocomerus-Negru Vodă. Un voievod de origine cumană la începuturile Țării Românești ed. II, Humanitas, București, 2007
  2. ↑ а б в г Filipașcu Alexandru. Înstrăinarea unor familii şi averi Maramureşene prin încuscrirea cu străinii. // Transilvania, an. LXXIII, nr. 10. Sibiu, 1942. p.744-747
  3. ↑ Поп Иоан-Аурел. Марамуреш в ХIV в.: этническое и конфессиональное взаимодействие. Перевод с румынского Н. Г. Голант. / Петербургские славянские и балканские исследования. 2010. № 1 (7). Январь — Июнь. с.18-30
  4. ↑ Filipașcu Alexandru. Istoria Maramureșului. București, 1940. pp. 42-46, 64-70
  5. ↑ Corpus Decretorum Juris Hungarici 1471. 29. §.
  6. ↑ Decreta, Constitutiones et Articuli Regum Inclyti Regni Ungariae, ab anno domini millesimo trigesimo quinto ad annum post sesquimillesimum octogesimum tertium publicis comitiis edita : cum rerum indice copioso. Tirnaviae, 1584. lap.155
  7. ↑ Petrovay György. A Dolhay család eredete, leszármazása és története (1366-1708) // Turul, (XI). Budapest, 1893

Джерела та література

  • Bélay Vilmos. Máramaros megye társadalma és nemzetiségei. Budapest, 194
  • Decreta Regni Hungariae 1458–1490. Francisci Döry collectionem manuscriptam additamentis auxerunt, commentariis notisque illustraverunt Georgius Bónis, Geisa Érszegi, Susanna Teke. Budapest, 1989
  • Filipașcu Alexandru. Istoria Maramureșului. București, 1940. pp. 42-46, 64-70
  • Filipașcu Alexandru, Piso-Filipașcu Livia , Pop Ioan Aurel . Patronime maramureșene: genealogia familiei de Dolha și Petrova : nobili maramureșeni urmași ai Dacilor Liberi. Albatros, 2003
  • Georgius Fejér. Codex Diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis. I-XI. Budae, 1829-1844
  • Györffy György. Az Árpád-kori Magyarország történeti földrajza. I. Budapest, 1963
  • Mihályi János. Máramarosi diplomák a XIV. és XV. századból. Máramaros-Sziget, 1900
  • Petrovay György. Az Ilosvay család leszármazása I // Turul, 19. Budapest, 1896
  • Petrovay György. A Dolhay család eredete, leszármazása és története (1366-1708) // Turul, (XI). Budapest, 1893
  • Popa Radu. Ţara Maramureşului în veacul XIV-lea / Prefaţă de M. Berza. Ediţia a II-a, îngrijită de A. Ioniţă. Bucureşti, 1997
  • Teleki József gróf. Hunyadiak kora Magyarországon. Oklevéltár. X. Pest, 1853
  • Ласло Дєже. Очерки по истории закарпатских говоров. Будапешт, 1967
  • Поп Иоан-Аурел. Марамуреш в ХIV в.: этническое и конфессиональное взаимодействие. Перевод с румынского Н. Г. Голант. / Петербургские славянские и балканские исследования. 2010. № 1 (7). Январь — Июнь. с.18-30
Дворянські роди Закарпаття
Графи
Герб Сас
Герб Сас
Віконти
Барони
Нетитуловане дворянство (немеші)
Долгої †   •   Ілошваї   •   Білкеї †   •   Комлоші   •   Липчеї †   •   Горзови   •   Зейкани   •   Кішфалуші
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Долгої&oldid=11181072