Західноатлантичні мови

Західноатлантичні мови — підсім'я Нігеро-конголезьких мов. Поширені в прибережних областях західної Африки (Сенегал, Гамбія, Гвінея-Бісау, Гвінея, Сьєрра-Леоне, частково Ліберія та Бенін). Тільки мова фульфульде (фула) поширена за межами ареалу по всій західній Африці.

Термін Західноатлантичні мови був вперше використаний Сигізмундом Кьолле. Єдність мов була науково обгрунтована Дідріхом Вестерманом (1927). Взявши за основу класифікацію Вестермана, Джозеф Грінберг уточнив її.

Класифікація

Підсім'я поділяється на 2 гілки та 1 вільну мову:

• Північна
• Південна
• Мова біджаго (Д.Сепіру надав цій мові статус ізольованої)

Характеристика

Більшість мов досить дрібні, однак на деяких із них (балант, діола, серер, кіссі, булом, лімба, гола) розмовляють більш як по 100 тис. осіб, на мові темне — приблизно 500 тис., на мові волоф — понад 2 млн. осіб, на мові фульфульде — понад 8 млн. (1981).

Мови сім'ї вивчені нерівномірно. Найбільше описано мови волоф та фульфульде. Морфологічному ладу мов властивий синтетизм, який поєднує елементи ізоляції, аглютинації та флексії. Загальною рисою всіх мов є наявність узгоджених іменних класів, кількість яких варіює по окремим групам та мовам.

Із усіх мов сім'ї тільки на фульфульде та волоф ще в доколоніальний період існувало письмо на основі арабиці (письмо аджамі). Здійснюються кроки по створенню та розвитку письма на деяких мовах: в Сенегалі мови волоф, фульфульде, серер, діола та ін. були введені у статус національних та їхні алфавіти на основі латиниці були затверджені в 1971 році.