Підкарпатська Русь

Підкарпатська Русь
словац. Podkarpatská Rus
Герб Прапор
Адм. центр	Ужгород
Країна	Перша Чехословацька Республіка
Населення
- повне	572 028
- національний склад	русини — 62%, угорці — 17,2%, євреї — 13,4%, словаки и чехи — 3,3 %, німці — 1,8 %
Площа
- повна	12 097 км²
Дата заснування	1919
Дата ліквідації	1945
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Підкарпатська Русь

Підкарпа́тська Русь (чеськ. Podkarpatská Rus, Země Podkarpatoruská; також Підкарпа́тьска Україна з вересня 1938 року — чеськ. Země Zakarpatskoukrajinská) — назва одної з п'яти (пізніше чотирьох) земель, які входили до складу першої Чехословацької республіки у 1920—1938 роках (з 26 жовтня 1938 року перейменована в Карпа́тську Україну — «автономний край» у складі «другої» Чехословацької республіки, на території якої 15 березня 1939 року було проголошено незалежну державу Карпатська Україна, яка проіснувала всього декілька днів). Територіально до Підкарпатської Русі входила сучасна територія Закарпатскої області, крім околиць міста Чоп, але включаючи село Лекаровце (тепер Словаччина).

Історія

Після розпаду Австро-Угорської імперії 8 листопада 1918 першого ряду русинів в Старій Любовні, Ясіня (пізніше в Прешові) прийнялa постанову про відділення від Угорщини, але питання про приєднання до якоїсь з держав не було вирішене. 9 листопада рада в Ужгороді висловилася за приєднання до Угорщини з вимогою автономії. 12 листопада рада русинських емігрантів на чолі з Григорієм Жатковичем, що пройшла в Скрентоні (США), попередньо проголосувала за приєднання до Чехословаччини і прийняла рішення провести в плебісцит всіх американських русинів. Опитування пройшов в грудні, і голоси на ньому розділилися наступним чином: 67% проголосувало за входження краю до Чехословаччини, 28% за приєднання до України, 2% за повну незалежність, по 1% за приєднання до Галичини, Угорщини або Росії. Тим часом в Карпатській Русі проходили інші народні збори, які брали різні рішення. Рада в Хусті зажадала приєднання до України, а «Рада галицьких і угорських русинів» на чолі з Антоном Бескидом в Прешові підтримала рішення приєднатися до Чехословаччини. Зі свого боку Угорщина надала 26 грудня 1918 Закарпаттю автономію у своєму складі під назвою «Руська Крайна». У цей же самий час делегація словацьких русинів вела переговори в Будапешті з Міланом Годжа про приєднання до Чехословаччини. На початку 1919 року Закарпаття зайняла чехословацька армія. Григорій Жаткович зустрівся в Парижі з Антоном Бескидом, де був прийнятий меморандум для Паризької мирної конференції. 23 квітня 1919 був підготовлено прохання про входження для президента ЧСР Томаша Масарика, а 8 травня в Ужгороді після наради Бескиду, Волошина і Жатковича зборами було прийнято рішення про приєднання до Чехословаччини. Після цього Масарик послав своїх представників в Карпатську Русь, які після повернення склали рапорт про крайню відсталості території. Після дискусій було вирішено відмовити Карпатської Русі увійти до складу Чехословаччини. Тим не менш, союзники практично змусили Чехословаччину на переговорах в Сен-Жермені прийняти Карпатську Русь до свого складу, побоюючись, що вона стане частиною Угорщини. Таким чином 10 вересня 1919 Карпатська Русь увійшла до складу Чехословаччини на правах автономії. Остаточно статус території був підтверджений Тріанонським договором 1920 року. Конституція Чехословаччини, прийнята 29 лютого 1920 ввела в ужиток назву «Підкарпатська Русь» і, починаючи з цього часу, таку назву використовувалося у всіх офіційних відносинах і як політичне поняття в міжнародній практиці. 29 лютого 1920 був затверджений герб Підкарпатської Русі - стоячий ведмідь і прапор - синьо-жовте полотнище. 26 квітня був встановлений пост земського губернатора. Ним став Григорій Жаткович. З 1923 року Підкарпатська Русь мала 9 депутатів в чехословацькому парламенті. На знак протесту проти того, що обіцяна автономія так і не була надана, Жаткович в 1921 році пішов зі свого поста і повернувся до Америки. Після нього на чолі території були були Петро Еренфельд (1921-1923), Антон Бескид (1923-1933), Антонін Розсипал (1933-1935), Костянтин Грабар (1935-1938). Спочатку територія була розділена на три жупи - Ужгородському, Мукачівському та Мармароський, а в 1927 році на 12 районів з районними центрами Берегово, Великий Березний, Волово, Іршава, Мукачево, Перечин, Рахів, Свалява, Севлюш, Тячево, Ужгород, Хуст. Політична ситуація в Карпатській Русі була складна. Українофіли на чолі з Августином Волошиним бажали автономії в рамках ЧСР, русофіли, представлені Автономно-землеробським союзом Андрія Бродія і Російської національно-автономної партією уніатського священика Фенцика, яка орієнтувалася на італійських фашистів, підтримували автономію в складі ЧСР чи Угорщині, Об'єднана Угорська партія (близько 10% голосів) вимагала входження до складу Угорщини, комуністи (до 25% голосів) хотіли приєднання до радянської України. Так на виборах 1935 року 63% голосів отримали прихильники повної автономії, приєднання до Угорщини або Україна і лише 25% прихильники Чехословаччини. Проти автономії виступали всі чеські партії Карпатської Русі. У вересні 1938 року під вимогу населення Закарпаття було змінено офіційну назву землі в складі Чехословаччини на чеськ. Země Zakarpatskoukrajinská. 18 березня 1939 в Закарпатті були введені угорські війська, незалежність була ліквідована, а територія анексована Угорщиною. У 1944 році Закарпаття було зайнято радянськими військами. 29 червня 1945 в Москві було підписано угоду про входження колишньої Підкарпатської Русі до складу УРСР (угода 186/1946 Sb. Чехословацького законника). Угода була остаточно ратифікована чехословацьким парламентом 22 листопада 1945 року. Крім того, Чехословаччина погодилася передати СРСР близько 250 км ² території в околицях Чопа - Селменці (Батфа, Галоч, Малі Селменці, Паладь-Комарівці, Палло, Ратівці, Соломоново, Сюрте, Тисаашвань, Тийглаш, Чоп), які не були частиною Підкарпатської Русі, а були частиною словацького Земплін (велькокапушанского і кралевохлмецкого районів).

См. также

• Карпатська Україна
• Закарпатська Україна
• Історія Закарпаття
• Пряшевська Русь

Посилання

• Василь Ґренджа-Донський ЩАСТЯ І ГОРЕ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ (ЩОДЕННИК)