Гарін Ераст Павлович

Ераст Гарін
Народився	28 жовтня (10 листопада) 1902(1902-11-10) Рязань
Помер	4 вересня 1980(1980-09-04) (77 років) Москва
Поховання	Ваганьковське кладовище
Громадянство	Російська імперія  Російська СФРР  СРСР
Діяльність	актор, кінорежисер, театральний режисер, сценарист, режисер
Alma mater	Рязанська чоловіча гімназіяd
Роки діяльності	з 1919
У шлюбі з	Lyubov Rudnevad
IMDb	nm0307435
Нагороди та премії
Ераст Гарін у Вікісховищі

Ераст Павлович Гарін (рос. Эраст Павлович Гарин, справжнє прізвище Герасимов; 28 жовтня (10 листопада) 1902(19021110), Рязань — 4 вересня 1980, Москва) — російський актор театру і кіно, режисер, сценарист, народний артист СРСР.

Життєпис

Народився 10 листопада (28 жовтня за старим стилем) 1902 року в Рязані.

У 1919 році Гарін закінчив Рязанську гімназію і пішов добровольцем в Червону Армію. У 1919–1921 роках, будучи червоноармійцем, він грав на сцені Рязанського гарнізонного театру (першому самодіяльному театрі Червоної Армії). Тоді ж Ераст Павлович взяв сценічний псевдонім «Гарін».

З цим театром він потрапив до Москви, де був помічений Всеволодом Мейєрхольдом, який першим оцінив талант молодого актора і запросив його в свою студію. У 1921 році Гарін поступив в студію, а в 1922 році перейшов в Театр імені В. Е. Мейерхольда (ГосТиМ), де пропрацював до 1936 року. Грав у виставах «Трест» за романом Іллі Еренбурга; «Мандат» за п'єсою Миколи Ердмана; «Ревізор» за п'єсою Миколи Гоголя; «Горе розуму» за п'єсою «Горе від розуму» Олександра Грибоєдова, «Останній рішучий» за п'єсою Всеволода Вишневського і інших.

Паралельно з роботою в театрі Ераст Гарін в 1926 році закінчив Державні експериментальні театральні майстерні Наркомосу РРФСР (ГЭКТЕМАС).

У 1934 році співпрацював з Робочим театром Пролеткульту, художнім керівником якого був Сергій Ейзенштейн.

У 1936 році Гарін, бажаючи спробувати себе в самостійній творчості, перейшов від Мейерхольда в Ленінградський театр Комедії, де працював актором і режисером до 1950 року, поставивши за цей час кілька вистав: «Проста дівчина» за п'єсою Василя Шкваркіна, «Ведмідь» Антона Чехова, «Вас викликає Таймир» Олександра Галича і Костянтина Ісаєва, «Син народу» Юрія Германа та інші.

З 1946 року був актором і режисером Театру студії кіноактора в Москві.

Уперше на екрані Ераст Гарін з'явився в 1934 році в ролі ад'ютанта Коблукова в комедії Олександра Файнциммера «Поручик Кіже».

Пізніше актор багато знімався, найвідоміші фільми з його участю «Одруження» (1936), «Музична історія» (1940), «Весілля» (1944), «Попелюшка» (1947), «Ревізор» (1952), «Незакінчена повість» (1955), «Дівчина без адреси» (1957), «Відьма» (1958), «Оптимістична трагедія» (1963), «Каїн XVIII» (1963), «Звичайне диво» (1964), «Веселі расплюєвські дні» (1966), «Джентльмени удачі» (1971), «12 стільців» (1971), «Багато шуму з нічого» (1973), «Професія — кіноактор» (1979) та інших.

Разом з дружиною Хесей Локшиною вони зняли кілька фільмів, у тому числі «Одруження» (1936), «Доктор Калюжний» (1939), «Принц і жебрак» («Том Кенті») (1942), «Синьогорія» (1946), «Синя пташка» (1955), «Фонтан» (короткометражний) (1955), «Звичайне диво» (1964), «Веселі расплюєвські дні» (1966).

Паралельно з роботою в кіно Ераст Гарін багато працював в мультиплікації. Його голосом говорять безліч різних персонажів, найвідоміший з яких ослик Іа Іа в мультфільмі про Вінні Пуха. Він озвучував також мультфільми «Чарівний скарб» (1950), «Зачарований хлопчик» (1955), «Дюймовочка» (1958), «Кіт риболов» (1964), «Жаба мандрівниця» (1965).

Ераст Гарін багато працював на радіо, був режисером першого радіовистави «Тридцять три раунди».

У 1966 році під час роботи над фільмом «Веселі расплюєвські дні» сталася аварія. Ераста Павловичу видалили одне око, друге практично не бачило.

У середині 1970-х років актора перестали запрошувати в кіно і театральні постановки.

Ераст Гарін був Народним артистом СРСР (1977); лавреатом Сталінської премії (1941, за роль Тараканова у фільмі «Музична історія»). У 1961 році на Міжнародному кінофестивалі в Каннах він був нагороджений Спеціальним призом за чоловічу роль у фільмі «Відьма».

Помер 4 вересня 1980. Похований у Москві на Ваганьковському кладовищі.

Першою (цивільною) дружиною Гаріна була Любов Саввішна Фейгельман (псевдонім Любов Руднєва), їхня дочка Ольга — письменниця і мистецтвознавець.

Друга дружина — режисер Хеся Олександрівна Локшина.

У 2004 році вийшла в світ книга про Ераста Гаріна «Учень чародія. Книга про Ераста Гаріна», упорядник якої відомий російський режисер аніматор Андрій Хржановський. У книзі вперше опубліковані листи Гаріна до дружини і рідкісні матеріали про кіно і театр 1920-х років і, зокрема, про театр Всеволода Мейерхольда.

Джерела

• Эраст Павлович Гарин. Биографическая справка

Посилання

• Сергей Снежкин. «Звёздные годы „Ленфильма“» (цикл передач телеканала «Культура»)
• Андрей Хржановский. Ученик чародея. 100 лет Эрасту Гарину
• Гарін Ераст Павлович на сайті IMDb (англ.)