Говори української мови: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Riwnodennyk (обговорення | внесок)
м Скасування редагування № 11873342 користувача 178.92.35.177 (обговорення)
IvanBot (обговорення | внесок)
м →‎Географія українських говорів: replaced: напр., → наприклад, (2)
Рядок 3: Рядок 3:
== Географія українських говорів ==
== Географія українських говорів ==
[[Файл:Map of Ukrainian dialects.png|міні|300пкс|Карта українських наріч і говорів ([[2005]]):]]
[[Файл:Map of Ukrainian dialects.png|міні|300пкс|Карта українських наріч і говорів ([[2005]]):]]
Притаманний говірний ареал поширення визначається шляхом лінгвістичного картографування (див. [[Лінгвістична географія]]). Зовнішні межі Говору окреслюються пасмами ізоглос найважливіших у структурому відношенні явищ. У територіальному плані говір не є чітко відмежованим, замкнутим утворенням. Ізоглоси окреслюють ядро і периферію говору: у ядрі зосереджуються його основні структурні особливості; окраїнні [[говірка|говірки]] у своїй структурі можуть поєднувати риси сусідніх говірок, витворювати ознаки перехідного діалектичного типу. Риси, що визначають специфіку говору, можуть виявлятися лише у частині говірок, спричиняти його внутрішню диференціацію. Межі говору історично рухомі, їх зміна може зумовлюватися як зміщенням ізоглос визначальних рис у процесі міждіалектичної взаємодії (т. з. мовна експансія, напр., переміщення на північ меж поширення [[дифтонг]]ів), так і колонізацією носіями говору нових територій (напр., поширення гуцульського говору на [[Мараморощина|Мараморощині]] і [[Буковина|Буковині]] в 17 — 19 ст.).
Притаманний говірний ареал поширення визначається шляхом лінгвістичного картографування (див. [[Лінгвістична географія]]). Зовнішні межі Говору окреслюються пасмами ізоглос найважливіших у структурому відношенні явищ. У територіальному плані говір не є чітко відмежованим, замкнутим утворенням. Ізоглоси окреслюють ядро і периферію говору: у ядрі зосереджуються його основні структурні особливості; окраїнні [[говірка|говірки]] у своїй структурі можуть поєднувати риси сусідніх говірок, витворювати ознаки перехідного діалектичного типу. Риси, що визначають специфіку говору, можуть виявлятися лише у частині говірок, спричиняти його внутрішню диференціацію. Межі говору історично рухомі, їх зміна може зумовлюватися як зміщенням ізоглос визначальних рис у процесі міждіалектичної взаємодії (т. з. мовна експансія, наприклад, переміщення на північ меж поширення [[дифтонг]]ів), так і колонізацією носіями говору нових територій (наприклад, поширення гуцульського говору на [[Мараморощина|Мараморощині]] і [[Буковина|Буковині]] в 17 — 19 ст.).


=== Південно-східне наріччя ===
=== Південно-східне наріччя ===

Версія за 21:41, 18 серпня 2013

Говір — варіант діалекту, що обіймає проміжне місце між найбільшою діалектною одиницею — наріччям і найменшою — говіркою. Кількість українських говорів, їх межі, глибина протиставності іншим говорам, а також їх внутрішне членування на групи говірок можуть бути як наслідком племінної диференціації з доісторичніх часів, так і пізніших різночасових політико-адмінистративних об'єднань і перегрупувань земель, наявності і зміни впродовж тривалого періоду розвитку адмінистративних, культурних, релігійних і освітніх центрів. Тому межі говору, лише зрідка можуть бути надійно пов'язані з конкретними кордонами між державами, феодальними землями, племенами, що існували в минулому.

Географія українських говорів

Карта українських наріч і говорів (2005):

Притаманний говірний ареал поширення визначається шляхом лінгвістичного картографування (див. Лінгвістична географія). Зовнішні межі Говору окреслюються пасмами ізоглос найважливіших у структурому відношенні явищ. У територіальному плані говір не є чітко відмежованим, замкнутим утворенням. Ізоглоси окреслюють ядро і периферію говору: у ядрі зосереджуються його основні структурні особливості; окраїнні говірки у своїй структурі можуть поєднувати риси сусідніх говірок, витворювати ознаки перехідного діалектичного типу. Риси, що визначають специфіку говору, можуть виявлятися лише у частині говірок, спричиняти його внутрішню диференціацію. Межі говору історично рухомі, їх зміна може зумовлюватися як зміщенням ізоглос визначальних рис у процесі міждіалектичної взаємодії (т. з. мовна експансія, наприклад, переміщення на північ меж поширення дифтонгів), так і колонізацією носіями говору нових територій (наприклад, поширення гуцульського говору на Мараморощині і Буковині в 17 — 19 ст.).

Південно-східне наріччя

До південно-східного наріччя належать середньонаддніпрянський, слобожанський та степовий говори.

Охоплює говори південних районів Київської та Сумської областей, усієї території Харківської, Луганської, Донецької, Полтавської, Запорізької, Дніпропетровської, Херсонської, Кіровоградської, Черкаської, Миколаївської та Одеської областей.

Південно-західне наріччя

Поширене на заході України (крім Полісся) — від Закарпаття і Галичини до південної Київщини і Черкащини.

До нього входять лемківський, надсянський (долівський), закарпатський, покутсько-буковинський, гуцульський, бойківський, наддністрянський, волинський і подільський говори.

Північне наріччя

Характерне для північних територій України: Волині, Рівненщини, Житомирщини, Київщини, Чернігівщини та північної частини Сумської області.

До північного (поліського) наріччя належать східнополіський (лівобережнополіський), середньополіський (правобережнополіський) і західнополіський говір.

Джерела

  • Українська діалектна лексика. Збірник наукових праць. 1987.