Зубрицький Анатолій Федорович

Анатолій Зубрицький
Особисті дані
Повне ім'я	Анатолій Федорович Зубрицький
Народження	20 листопада 1920(1920-11-20)
	Одеса, Українська РСР
Смерть	17 лютого 2005(2005-02-17) (84 роки)
	Одеса, Україна
Поховання	Другий християнський цвинтар
Зріст	175 см
Вага	78 кг
Прізвисько	Зубр
Громадянство	СРСР →  Україна
Позиція	Воротар
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1939—1940 «Харчовик» О 34 (-24) 1944—1952 «Динамо» Київ 140 (-?) 1953 «Локомотив» М 9 (-9) 1954—1955 «Буревісник» К 47 (-81)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1955—1956 «Колгоспник» П 1959—1962 «Чорноморець» О 1963 «Дніпро» Д 1963 «Динамо» Київ 1964—1966 «Дніпро» Д 1967 «Кривбас» 1968—1969 «Таврія» С 1970—1971 «Кривбас» 1971—1973 «Чорноморець» О 1974 «Кривбас» 1977—1979 «Чорноморець» О
Звання, нагороди
Звання	Майстер спорту СРСР
Нагороди
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Анато́лій Фе́дорович Зубри́цький (нар. 20 листопада 1920, Одеса, Українська РСР — пом. 17 лютого 2005, Одеса, Україна) — колишній радянський футболіст, грав на позиції воротаря, радянський футбольний тренер. Майстер спорту СРСР (1948) та Заслужений тренер Української РСР (1961). Один з найавторитетніших футбольних фахівців в Україні 1960-х — 1970-х років. Засновник та перший керівник СДЮШОР «Чорноморець» (1975–1977, 1979–2005). Відомий виступами за одеський «Харчовик», київське «Динамо» та кишинівський «Буревісник». У складі цих команд тричі ставав володарем кубку Української РСР, а також став переможцем зонального турніру класу «Б» чемпіонату СРСР.

Головував тренерські штаби полтавського «Колгоспника», одеського «Чорноморця», дніпропетровського «Дніпра», київського «Динамо», криворізького «Кривбасу» та сімферопольської «Таврії». У якості тренера Анатолій Федорович у різні роки вигравав кубок УРСР, двічі ставав переможцем зонального турніру класу «Б», а також виграв чемпіонат СРСР серед дублерів.

Життєпис

Кар'єра футболіста

Перші роки

Анатолій Федорович Зубрицький народився 20 листопада 1920 року в Одесі. Майже усе дитинство юнак провів у порту. У дитинстві Анатолій захоплювався волейболом, баскетболом та великим тенісом. В останньому, до речі, став срібним призером на шкільній спартакіаді Азовсько-Чорноморського краю у середині 1930-х років. Але остаточно для себе Зубрицький серед усіх видів спорту обрав футбол, у який грав з дитинства у дворі. Пізніше хлопець почав виступати за юнацьку команду з місцевого палацу піонерів, що знаходився у Воронцовському палаці. Навчаючись у школі, Анатолій, грав за дорослу непрофесійну команду ДСТ «Буревісник» та збірну міста Одеси.

Після закінчення дев'ятого класу вступив на робітфак при Одеському консервному інституті (нині Інститут холоду, кріотехнологій та екоенергетики ім. В. С. Мартиновського), який закінчив восени 1939 року і був прийнятий на перший курс ВНЗ. Але ще до початку занять Анатолія Федоровича запросили на перегляд в одеське «Динамо», що виступало у класі «А» чемпіонату СРСР. На початку чемпіонату дублюючий воротар команди, Дмитро Піньков був відрахований зі складу команди, а без другого воротаря у вищому дивізіоні національного чемпіонату в одеської команди були не великі шанси чогось досягти, тому керівництвом було надано наказ віднайти з місцевих футболістів дублера для клубу.

Одеські «Динамо» та «Харчовик»

Після перегляду декількох футболістів тренери динамівців обрали Зубрицького, як дублера основного воротаря і незабаром, разом з командою хлопець відправився на матч до Москви проти місцевого ЦБЧА. Під час матчу, що відбувся 4 червня 1939 року, основний воротар одеситів Олександр Михайличенко отримав травму і ворота довелося захищати молодому Зубрицькому. Дебютний матч у команді майстрів, незважаючи на поразку 2:3, Анатолій провів на високому рівні, а в наступному турі і зовсім відіграв свій перший «сухий матч».

... і ось я чую: «Толя, виходь» - і я пішов. Гра була дуже напруженою, рахунок нічийний, моменти весь час виникали то біля одних воріт, то біля інших. Я побачив пониклі голови наших гравців, як не прикро, але я зрозумів , що вони не вірять, що я не зіпсую зроблене ними. Але все обійшлося добре, я зрозумів, що на мене вони не в образі тому, що як по-дружньому «зірки» одеського футболу поплескували мене по черзі по плечу, коли ми йшли з поля. Потім вже повна гра з «Торпедо», де я отримав в пресі вельми схвальні відгуки, а команда - два очки за перемогу, потім гра вдома і перемога над «Динамо» Тбілісі і пішло, і пішло...

Оригінальний текст (рос.)

...и вот я слышу: «Толя, выходи» - и я пошел. Игра была очень напряженной, счет ничейный, моменты все время возникали то у одних ворот, то у других. Я увидел поникшие головы наших игроков, как ни обидно, но я понял, что они не верят, что я не испорчу сделанное ими. Но все обошлось благополучно, я понял, что на меня они не в обиде по тому, как по-дружески «звезды» одесского футбола похлопывали меня поочередно по плечу, когда мы уходили с поля. Затем уже полная игра с «Торпедо», где я получил в прессе весьма лестные отзывы, а команда - два очка за победу, затем игра дома и победа над «Динамо» Тбилиси и пошло, и пошло...

— Анатолій Зубрицький

І хоча Анатолій дебютував у професійному футболі саме з «армійцями», для одеської публіки цей воротар був не знайомий і тому ще один «дебютний матч» Зубрицький зіграв 16 червня 1939 року на Стадіоні парку імені Шевченка проти тбіліського «Динамо». Через те, що Михайличенко, все ще не одужав, Зубрицький знову зайняв ворота. Рахунок було відкрито на 3-й хвилині легендарним грузинським форвардом, Борисом Пайчадзе, а у середині першого тайму одеситам вдалося зрівняти рахунок, м'яч забив Володимир Онищенко на 28-й хвилині. По завершенні першого тайму рахунок так і закінчився нічийним. На початку другого тайму на 51-й хвилині «моряки» забили другий гол, повівши у рахунку, а 78-й хвилині московський арбітр зустрічі, Демідов, призначив у ворота одеситів пенальті, який виконав грузинський футболіст, Михайло Бердзенішвілі. Але вже через три хвилини одеська команда знову поченає вести у рахунку, дякуюючи другому голу від Петра Калашникова. На останніх хвилинах під час ще одної атаки тбілісців Зубрицький кинувся у ноги Пайчадзе, прийнявши удар на себе. Після чого довго лежав на газоні, не маючи змоги підвестися через отриману травму. А після лікарської допомоги Анатолій знову займає місце у створі ворот, щоправда вже тримаючись за живіт, адже замін більше в одеської команди не було. Після цього, на останніх секундах зустрічі, м'яч знову потрапив до ніг Бориса Пайчадзе, але той вибив м'яч в аут, щоправда ненавмисно. Того сезону Зубрицький відіграв за команду з «Південної Пальміри» всього дев'ять матчів, де пропустив 24 голи. І хоч у той час у складі одеської команди грало досить багато досвідчених футболістів свого часу, як Михайло Волін, Леонід Орєхов, Микола Хіжніков тощо, але все ж за підсумками сезону команда вилетіла до Групи «Б», посівши останнє місце у відбірковій таблиці.

У 1940 році Михальченко був призваний в армію, через що Зубрицький став основним воротарем команди. Але незабаром на армійську службу був призваний і сам Анатолій. Завдяки клопотанню команди, він був залишений в розташованій в Одесі військової частині і продовжував виходити на поле у ​​складі команди, яка перейшла до того часу у товариство «Харчовик». Але вже в кінці сезону воротар, пройшовши «курс молодого бійця», виступав тільки в армійських змаганнях за команду Одеського військового округу.

У червні 1941 року розпочалася Німецько-радянська війна, військова частина, де знаходився Зубрицький, брала участь у боях на кордоні з Румунією. Під час відступу підрозділи були оточені, Зубрицький з іншими бійцями були захоплені в полон. Під час використання військовополонених на дорожніх роботах, Анатолій здійснив втечу. Добрався до Одеси, де за допомогою залишилися в окупації одеських футболістів, влаштувався на завод «Кінап» і навіть грав за виробничу команду «Глорія-Форд». Після зайняття міста радянською армією, всіх залишившихся футболістів об'єднали в команду «Динамо».

«Динамо» Київ

Незабаром, Анатолія перевели у Київ, де почалося відродження місцевого «Динамо». Очолював команду Микола Махиня, а основним голкіпером був ветеран київської команди та капітан Антон Ідзковський. З 1946 року, після пререходу на тренерську роботу Ідзковського, Зубрицький став основним голкіпером київського «Динамо». 1948 року, під час матчу зі столичним ЦБЧА, Анатолій в зіткненні з Всеволодом Бобровим отримав серйозну травму: відрив меніска та пошкодження хрестоподібних зв'язок. Більше двох років доводилося грати на знеболюючих, з еластичною пов'язкою на коліні. І все ж, у 1951 році футболісту довелося робити операцію, після якої воротареві ще рік знадобився на відновлення. У 1952 році, вийшовши на футбольне поле, грати в повну силу він вже не зміг. Зігравши в своєму останньому сезоні за київський клуб, що зайняв 2 місце у чемпіонаті, 4 матчі з 13 (що було недостатньо для отримання срібних медалей), Анатолій Зубрицький вирішив закінчити ігрову кар'єру і перейти на тренерську роботу.

У 1953 році Зубрицький несподівано отримав запрошення пограти в московському «Локомотиві», який тренував Борис Аркадьєв, можливість попрацювати під керівництвом відомого фахівця, підштовхнуло Анатолія прийняти рішення про перехід в московський клуб.

Провівши сезон в «Локомотиві», Зубрицький відправився в кишинівський «Буревісника», який виступав у класі «Б». У молдовській команді Анатолій провів два роки, будучи беззмінним основним воротарем. У 1955 році, клуб завоював перше місце в своїй зоні і вийшов до класу «А». Після цього Зубрицький остаточно вирішив перейти на тренерську роботу.

Статистика виступів

Клуб	Ліга	Сезон	Чемпіонат		Кубок		Інші змагання			Всього
			Ігор	ПМ	Ігор	ПМ	Назва	Ігор	ПМ	Ігор	ПМ
«Буревісник» К	Б	1955	27	?	0	0	-	-	-	27	?
	Б	1954	20	?	0	0	-	-	-	20	?
	Всього		47	?	0	0		0	0	47	?
«Локомотив» М	ВЛ	1953	9	-9	0	0	-	-	-	9	-9
	Всього		9	−9	0	0		0	0	9	−9
«Динамо» Київ	ВЛ	1952	4	-3	0	0	-	-	-	4	-3
	ВЛ	1951	1	-4	0	0	-	-	-	1	-4
	ВЛ	1950	32	?	0	0	-	-	-	32	?
	ВЛ	1949	32	?	0	0	-	-	-	32	?
	ВЛ	1948	23	?	0	0	-	-	-	23	?
	ВЛ	1947	22	?	0	0	-	-	-	22	?
	ВЛ	1946	15	?	0	0	-	-	-	15	?
	ВЛ	1945	11	?	0	0	-	-	-	11	?
	Всього		140	−7	0	0		0	0	140	−7
«Харчовик» О	Б	1940	21	-23	-	-	-	-	-	21	-23
	ВЛ	1939	8	-24	0	0	-	-	-	8	-24
	Всього		29	−47	0	0		0	0	29	−47
Всього за кар'єру			225	−63	0	0		0	0	225	−63

Стиль гри

Анатолій Федорович - трохи вище середнього зросту, широкоплечий та неквапливий. Він коротко підстрижений, завжди зосереджений, ніби прислухається до того, що відбувається у нього всередині. Граючи, він був небагатослівний та економічний у рухах. Впадала в очі його витримка і незворушність. Здавалося, Зубрицького просто неможливо вивести зі стану рівноваги. І тільки по маленьких, майже невловимим штришкам товариші, які близько його знали, вгадували, коли він починає нервувати, - особливо, якщо йому траплялося пропустити гол.

Але ось матч закінчувався, і Зубрицький відразу перетворювався. М'язи обличчя розслаблялися, на ньому з'являлася м'яка, задушевна усмішка. Характерною рисою гри Зубрицького була акуратність. Володіючи хорошою технікою, він намагався кожен м'яч прийняти так, щоб потім не було неприємних сюрпризів, намагався не відпускати його від себе. У критичних ситуаціях вибивав його кулаками далеко в поле.

Оригінальний текст (рос.)

Анатолий Федорович – немного выше среднего роста, широкоплечий и неторопливый. Он коротко подстрижен, всегда сосредоточен, будто прислушивается к тому, что происходит у него внутри. Играя, он был немногословен и экономичен в движениях. Бросалась в глаза его выдержка и невозмутимость. Казалось, Зубрицкого просто невозможно вывести из состояния равновесия. И только по маленьким, почти неуловимым штришкам товарищи, близко знавшие его, угадывали, когда он начинает нервничать, – особенно, если ему случалось пропустить гол. Но вот матч заканчивался, и Зубрицкий сразу преображался. Мышцы лица расслаблялись, на нем появлялась мягкая, задушевная улыбка. Характерной чертой игры Зубрицкого была аккуратность. Владея хорошей техникой, он старался каждый мяч принять так, чтобы затем не последовали неприятные сюрпризы, старался не отпускать его от себя. В критических ситуациях выбивал его кулаками далеко в поле.

— Олег Макаров

Тренерська кар'єра

Анатолій Федорович закінчив школу тренерів при Київському державному інституті фізичної культури (нині Національний університет фізичного виховання і спорту України), а у 1955 році заочно закінчив цей навчальний заклад.

Першою командою у тренерській кар'єрі Анатолія Федоровича в 1956 році став полтавський «Колгоспник», з яким він виграв Кубок Української РСР серед команд колективів фізкультури. Восени того ж року, Анатолія Федоровича переводять в київське «Динамо», на посаду другого тренера. В обов'язки помічника головного тренера входило так само керівництво дублюючим складом.

У 1959 році колишній одеський зірковий воротар очолив одеський «Чорноморець». Команда до того часу перебувала на 12 місці у турнірній таблиці класу «Б». Поступово гра колективу стала поліпшуватися, одесити стали боротися за призові місця. А у 1961 році виграли турнір класу «Б», ставши чемпіонами Української РСР, після чого повинні були проводити перехідні ігри за вихід в клас «А» з донецьким «Шахтарем», але рішенням республіканської федерації футболу, матчі були скасовані. Того ж року Анатолій Федорович, у віці 41-го року, отримав звання «Заслужений тренер Української РСР». Наступного, 1962 року, відбувся неприємний скандал — керівництво «Харчовика» разом із тренерським штабом запідозрило, що гравці команди почали навмисно «здавати ігри». Після проведеної розмови між командою та керівництвом було вирішено позбавити футболістів усіх премій, але Анатолій Федорович, вже не довіряючи гравцям покинув клуб.

Незабаром до тренера надійшла пропозиція очолити дніпропетровський «Дніпро». Анатолій Федорович приступив до роботи з дніпрянами, команда стала набирати очки, але в липні 1963 року тренер був викликаний на прийом до Володимира Щербицького, де йому повідомили про рішення ЦК компартії України призначити Зубрицького до кінця року головним тренером київського «Динамо». Після першого кола кияни в турнірній таблиці знаходилися в зоні аутсайдерів, а з приходом Зубрицького гра команди пожвавилася, з'явилися перемоги, покращився турнірне становище, але все ж чемпіонат команда закінчила на 9 місці. В кінці року в «Динамо» прибув новий головний тренер — Віктор Маслов, який запропонував Зубрицькому залишитися другим тренером, але звиклий до самостійної роботи Анатолій Федорович відмовився, повернувшись до «Дніпра», де пропрацював до кінця 1966 року.

У 1967 році тренер очолив криворізький «Кривбас», але вже в наступному, 1968 році, за розпорядженням республіканського спорткомітету був відряджений до Криму, де два сезони тренував сімферопольську «Таврію», вивівши команду з 16 місця до групи лідерів.

Пам'ятаю, коли ми були на зборах, він нас сильно ганяв. Команди, які перебували там разом з нами, виконували набагато менші навантаження. Анатолій Федорович весь час повторював: «Хлопці, це вам ще стане в нагоді в майбутньому!»

Оригінальний текст (рос.)

Помню,когда мы были на сборах, он нас сильно гонял. Команды, которые пребывали там вместе с нами, выполняли намного меньшие нагрузки. Анатолий Федорович все времяповторял: «Парни, это вам еще пригодится в будущем!»

— Василь Гладкіх

Наприкінці 1969 року, не зійшовшись характерами з головою команди Анатолієм Заяєвим, залишив Сімферополь, повернувшись в Кривий Ріг, де у нього склалися дуже добрі відносини з футболістами. Результат не змусив себе довго чекати. У 1971 році команда була одним з лідерів другої ліги, але наприкінці першого кола наставникові криворізької команди стали наполегливо пропонувати знову очолити одеський «Чорноморець», а через деякий час, вольовим рішенням спорткомітету, Зубрицький був призначений головним тренером рідного клубу.

У 1972 році, очолюваний Анатолієм Федоровичем «Чорноморець», з перших матчів захопив лідерство у першій лізі. Команда впевнено рухалася до перемоги в турнірі, але втрати очок на фініші дозволили донецькому «Шахтареві» та ташкентському «Пахтакору» обійти одеситів у турнірній таблиці. У 1973 році Зубрицький був звільнений від займаної посади.

Покинувши одеський клуб, Анатолій Федорович активно взявся за організацію і відкриття дитячої спортивної школи на базі чорноморця, ставши одним з творців цього навчального закладу, згодом виховав для радянського, українського та російського футболу багато відомих майстрів (Ігоря Бєланова, Іллю Цимбалар, Олега Мочуляк, Сергія Шматоваленко, Юрія Нікіфорова, Дмитра Парфьонова).

У 1974 році колишній воротар відгукнувся на пропозицію з Кривого Рогу знову очолити «Кривбас». При ньому команда зайняла третє місце в українській зоні другої ліги, але пробитися в першу лігу через стикові матчі команда не змогла.

З 1977 року до 1979 рік працював директором СДЮШОР «Чорноморець». У той же час повернувся на тренерську роботу в «Чорноморець» яку залишив у 1979 році, знову очоливши СДЮШОР «Чорноморець», залишаючись її беззмінним керівником до 2005 року. Серед вихованців Анатолія Федоровича є й футболісти, які виступали у складі збірної України на найбільш відомих турнірах світу. Так наприклад, 1985 року, у віці шести років, Зубрицький прийняв у свою школу вчилися Андрія Вороніна.

Тренерська статистика

Клуб	Ліга	Сезон	М	В	Н	П	МЗ	МП	%Очок	Досягнення
«Чорноморець» О	ВЛ	1978	34	14	10	10	49	36	50,98	-
	1Л	1972	42	21	10	11	73	42	57,94	-
	Всього		76	35	20	21	122	78	54,82
«Дніпро» Д	А	1966	35	11	12	12	33	29	42,86	-
	А	1965	49	20	15	14	50	45	51,02	-
	А	1964	39	12	11	16	37	47	40,17	-
	А	1963	36	13	11	12	39	38	46,3	-
	Всього		159	56	49	54	159	159	45,49
«Чорноморець» О	Б	1962	41	21	11	9	70	37	60,16	01 ! Переможець зонального турніру класу «Б»
	Б	1961	39	29	6	4	75	29	79,49	01 ! Переможець зонального турніру класу «Б»
	Б	1960	34	21	4	9	69	32	65,69	-
	Б	1959	29	15	4	10	41	27	56,32	-
	Всього		143	86	25	32	255	125	65,98
Всього за кар'єру			378	177	94	107	536	362	55,11
У таблиці враховані матчі чемпіонату та розіграшу кубку.

Останні роки

Займався громадською роботою, був віце-президентом одеської міської асоціації футболу.

А 17 лютого 2005 року, після важкої хвороби, Анатолій Федорович Зубрицький помер. Похований на Другому Християнському кладовищі Одеси.

У пам'ять про Анатолія Федоровича Зубрицького щороку в Одесі на основній базі СДЮШОР СОК «Відрада» у день народження видатного футболіста та тренера, 20 листопада, проводиться традиційний юнацький турнір на кубок «Чорне море».

Нині одеська СДЮШОР «Чорноморець» носить ім'я А. Ф. Зубрицького.

Титули та досягнення

Командні

«Динамо» Київ:

• 01 ! Володар кубку УРСР (3): 1946, 1947, 1948.

«Буревісник» Кишинів:

• 01 ! Переможець зонального турніру класу «Б» чемпіонату СРСР (1): 1955.

Тренерські

«Колгоспник» Полтава:

• 02 ! Срібний призер чемпіонату УРСР (1): 1956.
• 01 ! Володар кубку УРСР (1): 1956.

«Чорноморець» Одеса:

• 01 ! Переможець зонального турніру класу «Б» чемпіонату СРСР (2): 1961, 1962.

«Динамо-2» Київ:

• 01 ! Золотий призер чемпіонату СРСР серед дублерів (1): 1963.

Індивідуальні

• Майстер спорту СРСР (1948)
• Заслужений тренер Української РСР (1961)

Джерела та література

• Гайдаржи Е. Вся жизнь – футбол // Деловая Одесса. (рос.)
• Ищук И. Павел Досич: «Черноморец» – это моя жизнь // Моряк Украины. — 2013. — 29 березня. (рос.)
• Косый А. Щеголеватый по-одесски зубр // Днепр вечерний. — 2012. — 30 квітня. (рос.)
• Мазуренко А. Улыбка Зубрицкого // Вечерняя Одесса. — 2005. — Вип. №107 (21 липня). (рос.)
• Макаров О. А. Вратарь. — Киев : Радянський письменник, 1963. — 135 с. (рос.)
• Ткаченко А. П. Футболь. — Москва : ЗАО «Издательский дом Гелеос», 2001. — С. 15—16. — 5 000 прим. — ISBN 5-8189-0130-0. (рос.)

Посилання

• Зубрицький Анатолій Федорович на сайті «Одесский футбол» (рос.)
• Зубрицький Анатолій Федорович на сайті klisf.ru (рос.)
• Зубрицький Анатолій Федорович на сайті офіційному сайті ФК «Кривбас»