Венеційські криниці: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м File renamed: File:DCP 0089.JPGFile:Vera di pozzo nel ghetto di Venezia.jpg File renaming criterion #2: Change from completely meaningless names into suitable names, according to what the ima...
русизм знаходиться
Рядок 6: Рядок 6:
[[Файл:VERA DA POZZO 02.jpg|thumb|right|200px|Криниця перед [[Церква Сан-Заккаріа|церквою Сан-Заккаріа]].]]
[[Файл:VERA DA POZZO 02.jpg|thumb|right|200px|Криниця перед [[Церква Сан-Заккаріа|церквою Сан-Заккаріа]].]]
[[Файл:Canaletto Vera da pozzo.jpg|thumb|left|250px|Виготовлення ''вера да поццо''. Фрагмент картини [[Каналетто]] ''Подвір'я [[Каменярня|каменяра]]'' ([[1726]]-[[1730]]).]]
[[Файл:Canaletto Vera da pozzo.jpg|thumb|left|250px|Виготовлення ''вера да поццо''. Фрагмент картини [[Каналетто]] ''Подвір'я [[Каменярня|каменяра]]'' ([[1726]]-[[1730]]).]]
'''Венеціанські криниці''' — важливий декоративний елемент [[Венеція|Венеції]]. Відоміші як ''вера да поццо'' ({{lang-vec|vera da pozzo}}, мн. ''vere da pozzo'', також ''pluteale''). Цей термін використовують для визначення цямрини [[криниця|криниці]] (від {{lang-it|}} і {{lang-vec|vera}} — цямрина, [[кільце]] і {{lang|vec|pozzo}} — криниця), тобто наземної частини [[Венеція|венеціанських]] колодязів.
'''Венеціанські криниці''' — важливий декоративний елемент [[Венеція|Венеції]]. Відоміші як ''вера да поццо'' ({{lang-vec|vera da pozzo}}, мн. ''vere da pozzo'', також ''pluteale''). Цей термін використовують для визначення цямрини [[криниця|криниці]] (від {{lang-it|}} і {{lang-vec|vera}} — цямрина, кільце й {{lang|vec|pozzo}} — криниця), тобто наземної частини [[Венеція|венеціанських]] колодязів.
== Призначення і декорування ==
== Призначення і декорування ==
Рядок 19: Рядок 19:
Власне, ''поццо'' не справжні криниці, а підземні [[резервуар]]и (цистерни) для збирання [[дощ]]ової води, що до середини [[XIX]] ст. були основним джерелом свіжої [[питна вода|питної води]] у місті.
Власне, ''поццо'' не справжні криниці, а підземні [[резервуар]]и (цистерни) для збирання [[дощ]]ової води, що до середини [[XIX]] ст. були основним джерелом свіжої [[питна вода|питної води]] у місті.


Дощова вода у криницю потрапляла через отвори у люках, яких було два або чотири, і збиралась у ямі, наповненій [[пісок|піском]], що служив в якості [[фільтр]]а. Окрім того, поверхня навколо криниці і яма вкривалась шаром водостійкої [[глина|глини]], яка захищала резервуар від проникнення [[морська вода|солоної води]] з лагуни.
Дощова вода у криницю потрапляла через отвори у люках, яких було два або чотири, і збиралась у ямі, наповненій [[пісок|піском]], що служив як фільтр. Окрім того, поверхня навколо криниці і яма вкривалась шаром водостійкої [[глина|глини]], яка захищала резервуар від проникнення [[морська вода|солоної води]] з лагуни.


== Водопостачання ==
== Водопостачання ==
Постачання питної води було завжди важливим стратегічним і політичним завданням уряду.
Постачання питної води було завжди важливим стратегічним і політичним завданням уряду.
Оскільки води все рівно не вистачало, цистерни додатково наповнювали річковою водою з Брента і Сіле, яку доставляли на човнах. З цією метою у [[1386]] році була створена спеціальна служба водовозів, що знаходилась під юрисдикцією Міського управління охорони здоров’я (''Magistrato della Sanità'') і Колегії морської гвардії (''Collegio della Milizia da Mar'').
Оскільки води все рівно не вистачало, цистерни додатково наповнювали річковою водою з Брента і Сіле, яку доставляли на човнах. З цією метою у [[1386]] році була створена спеціальна служба водовозів, що перебувала під юрисдикцією Міського управління охорони здоров’я (''Magistrato della Sanità'') і Колегії морської гвардії (''Collegio della Milizia da Mar'').


Криниці завжди були у належному стані. Існували суворі санітарні правила, що забороняли торкатися води брудними руками або відрами і не дозволяли звідти пити [[тварина]]м. Однак для напування, наприклад, [[собака|собак]] чи [[голуб]]ів використовувалась нижня частина ''вера да поццо''. Нагляд за станом криниць здійснювали окрім муніципальних урядовців з питань охорони здоров’я, водопостачання, також [[парафія]]льні [[священик]]и і голови вулиць (''capicontrada''), які зберігали ключі від криниць і відчиняли їх двічі на день, зранку і ввечері, під звук «криничних дзвонів» (''campana dei pozzi'').
Криниці завжди були у належному стані. Існували суворі санітарні правила, що забороняли торкатися води брудними руками або відрами і не дозволяли звідти пити [[тварина]]м. Однак для напування, наприклад, [[собака|собак]] чи [[голуб]]ів використовувалась нижня частина ''вера да поццо''. Нагляд за станом криниць здійснювали окрім муніципальних урядовців з питань охорони здоров’я, водопостачання, також [[парафія]]льні [[священик]]и і голови вулиць (''capicontrada''), які зберігали ключі від криниць і відчиняли їх двічі на день, зранку і ввечері, під звук «криничних дзвонів» (''campana dei pozzi'').
Рядок 30: Рядок 30:
[[Герб]]и тих, хто виділяв кошти для цієї справи, і вигравірувані їм слова подяки до сих пір можна побачити на криницях. Заможні венеціанці розглядали це як певну службу суспільству. Це не була патерналістська опіка багатих над бідними, а свідомий вчинок, викликаний практичною необхідністю.
[[Герб]]и тих, хто виділяв кошти для цієї справи, і вигравірувані їм слова подяки до сих пір можна побачити на криницях. Заможні венеціанці розглядали це як певну службу суспільству. Це не була патерналістська опіка багатих над бідними, а свідомий вчинок, викликаний практичною необхідністю.


У [[1858]] р. згідно з «''Ufficio Tecnico Comunale''» на всіх островах лагуни існувало 8 тис. громадських і приватних криниць.<ref>[http://gcesare.provincia.venezia.it/e_ep/e_ep7/venezia.htm Venise cité d’eau].</ref> З них 6.782 знаходились у самій Венеції.<ref>''Freely John''. Strolling through Venice: The Definitive Walking Guidebook to 'La Serenissima'. 1994.</ref> У [[XIX]] ст., коли збудували [[акведук]], що з’єднав Венецію з материком, багато криниць було засипано і демонтовано. Сьогодні 231 криниця, як і раніше, доступні для громадськості. З них 79% зроблені з [[Істрія|істрійського]] каменя і 18% - з [[Верона|веронського]] мармуру.<ref>''Alberto Rizzi''. Vere da pozzo di Venezia / Цямрини криниць у Венеції, édité en anglais et italien, Stamperia di Venezia - 1992 (ISBN 88-85084-09-5). Réédité aux Éditions Filippi en 2007.</ref> Ще дві, що у подвір'ї [[Палац дожів|Палацу дожів]], виготовлені з [[бронза|бронзи]].
У [[1858]] р. згідно з «''Ufficio Tecnico Comunale''» на всіх островах лагуни існувало 8 тис. громадських і приватних криниць.<ref>[http://gcesare.provincia.venezia.it/e_ep/e_ep7/venezia.htm Venise cité d’eau].</ref> З них 6.782 розташовано в самій Венеції.<ref>''Freely John''. Strolling through Venice: The Definitive Walking Guidebook to 'La Serenissima'. 1994.</ref> У [[XIX]] ст., коли збудували [[акведук]], що з’єднав Венецію з материком, багато криниць було засипано і демонтовано. Сьогодні 231 криниця, як і раніше, доступні для громадськості. З них 79% зроблені з [[Істрія|істрійського]] каменя і 18% - з [[Верона|веронського]] мармуру.<ref>''Alberto Rizzi''. Vere da pozzo di Venezia / Цямрини криниць у Венеції, édité en anglais et italien, Stamperia di Venezia - 1992 (ISBN 88-85084-09-5). Réédité aux Éditions Filippi en 2007.</ref> Ще дві, що у подвір'ї [[Палац дожів|Палацу дожів]], виготовлені з [[бронза|бронзи]].
== Кількість венеціанських криниць ==
== Кількість венеціанських криниць ==
{|
{|

Версія за 20:35, 21 грудня 2013

Бронзова кринична цямрина у подвір'ї Палацу дожів.
Схема роботи венеціанської криниці.
Орнамент венеціанської криниці (Кампо Анцоло Раффаеле). Поч. ХХ ст.
Кринична цямрина на п'яцетте Леончіні.
Вера да поццо на кампо (майдані) Сан Болдо.
Криниця перед церквою Сан-Заккаріа.
Виготовлення вера да поццо. Фрагмент картини Каналетто Подвір'я каменяра (1726-1730).

Венеціанські криниці — важливий декоративний елемент Венеції. Відоміші як вера да поццо (вен. vera da pozzo, мн. vere da pozzo, також pluteale). Цей термін використовують для визначення цямрини криниці (від [] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) і вен. vera — цямрина, кільце й pozzo — криниця), тобто наземної частини венеціанських колодязів.

Призначення і декорування

Цямрина ставилась, щоб запобігти обваленню і потраплянню в криницю сторонніх предметів, а особливо солоної води під час аква-альти (повенні у Венеції). Виготовлялись, як правило, з істрійського каменя і веронського мармуру.

Парапети мають круглу, квадратну і багатогранну форми. Прикрашені різьбленими зображеннями рослин, квітів, фруктів, херувимів, левиних голів, святих, алегоричними та морськими мотивами, повчальними написами. Приватні криниці були оздоблені гербами венеціанських династій, представники яких доклали зусилля для будівництва криниць. Над деякими криницями встановлювались металеві опори з шківом, до яких кріпилася мотузка з відром. Цямрина замикалась лядою із замком.

Розташовані в центрі багатьох кампі (майданів) та кортів (подвір’їв) Венеції.

Принцип роботи

Власне, поццо не справжні криниці, а підземні резервуари (цистерни) для збирання дощової води, що до середини XIX ст. були основним джерелом свіжої питної води у місті.

Дощова вода у криницю потрапляла через отвори у люках, яких було два або чотири, і збиралась у ямі, наповненій піском, що служив як фільтр. Окрім того, поверхня навколо криниці і яма вкривалась шаром водостійкої глини, яка захищала резервуар від проникнення солоної води з лагуни.

Водопостачання

Постачання питної води було завжди важливим стратегічним і політичним завданням уряду. Оскільки води все рівно не вистачало, цистерни додатково наповнювали річковою водою з Брента і Сіле, яку доставляли на човнах. З цією метою у 1386 році була створена спеціальна служба водовозів, що перебувала під юрисдикцією Міського управління охорони здоров’я (Magistrato della Sanità) і Колегії морської гвардії (Collegio della Milizia da Mar).

Криниці завжди були у належному стані. Існували суворі санітарні правила, що забороняли торкатися води брудними руками або відрами і не дозволяли звідти пити тваринам. Однак для напування, наприклад, собак чи голубів використовувалась нижня частина вера да поццо. Нагляд за станом криниць здійснювали окрім муніципальних урядовців з питань охорони здоров’я, водопостачання, також парафіяльні священики і голови вулиць (capicontrada), які зберігали ключі від криниць і відчиняли їх двічі на день, зранку і ввечері, під звук «криничних дзвонів» (campana dei pozzi).

Окрім того, влада всіляко заохочувала будівництво і ремонт резервуарів. Герби тих, хто виділяв кошти для цієї справи, і вигравірувані їм слова подяки до сих пір можна побачити на криницях. Заможні венеціанці розглядали це як певну службу суспільству. Це не була патерналістська опіка багатих над бідними, а свідомий вчинок, викликаний практичною необхідністю.

У 1858 р. згідно з «Ufficio Tecnico Comunale» на всіх островах лагуни існувало 8 тис. громадських і приватних криниць.[1] З них 6.782 розташовано в самій Венеції.[2] У XIX ст., коли збудували акведук, що з’єднав Венецію з материком, багато криниць було засипано і демонтовано. Сьогодні 231 криниця, як і раніше, доступні для громадськості. З них 79% зроблені з істрійського каменя і 18% - з веронського мармуру.[3] Ще дві, що у подвір'ї Палацу дожів, виготовлені з бронзи.

Кількість венеціанських криниць

Райони Венеції:

   Сан-Марко — 48
   Кастелло — 58
   Сан-Поло — 23
   Дорсодуро — 29
   о.Джудекка — 3

Всього — 231

Галерея

Примітки

  1. Venise cité d’eau.
  2. Freely John. Strolling through Venice: The Definitive Walking Guidebook to 'La Serenissima'. 1994.
  3. Alberto Rizzi. Vere da pozzo di Venezia / Цямрини криниць у Венеції, édité en anglais et italien, Stamperia di Venezia - 1992 (ISBN 88-85084-09-5). Réédité aux Éditions Filippi en 2007.

Джерела