Балицький Всеволод Аполлонович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Рядок 18: Рядок 18:
У листопаді 1932 року направлений особливоуповноваженим ОГПУ в Україну, де в цей час лютував голод, із завданням «безумовно виконати план хлібозаготівель».
У листопаді 1932 року направлений особливоуповноваженим ОГПУ в Україну, де в цей час лютував голод, із завданням «безумовно виконати план хлібозаготівель».


Від 21 лютого 1933 року повноважний представник ОГПУ в УРСР і голова ГПУ України, з 15 липня 1934 року нарком внутрішніх справ України. Один із головних організаторів масового терору в Україні, що поніс життя десятків тисяч людей. З 1934 член ЦК ВКП(б). У числі інших чекістів Балицький, згідно з низкою джерел, виявив документи про співпрацю [[Сталін]]а з охоронним відділенням поліції до революції.
Від 21 лютого 1933 року повноважний представник ОГПУ в УРСР і голова ГПУ України, з 15 липня 1934 року нарком внутрішніх справ України. Один із головних організаторів масового терору в Україні, що забрав життя десятків тисяч людей. З 1934 член ЦК ВКП(б). У числі інших чекістів Балицький, згідно з низкою джерел, виявив документи про співпрацю [[Сталін]]а з охоронним відділенням поліції до революції.


11 травня 1937 року переведений на Далекий Схід начальником Управління НКВД. 7 липня 1937 року арештований і виключений з партії. 27 листопада 1937 року «в особливому порядку» засуджений до страти. Розстріляний.
11 травня 1937 року переведений на Далекий Схід начальником Управління НКВД. 7 липня 1937 року арештований і виключений з партії. 27 листопада 1937 року «в особливому порядку» засуджений до страти. Розстріляний.

Версія за 12:37, 31 січня 2014

Файл:Балицький Всеволод Аполлонович.jpg

Все́волод Аполло́нович Ба́лицький (27 листопада 1892, Верхньодніпровськ Катеринославської губернії, нині Дніпропетровської області — 27 листопада 1937, Москва) — один із керівників органів державної безпеки ВЧК-ОДПУ-НКВС, комісар державної безпеки 1-го рангу (26 листопада 1935), один з орґанізаторів Голодомору. Злочинець. Засуджений сталінським режимом до страти за вчинення злочинів, в сучасній Україні не реабілітований.

Біографія

Син бухгалтера. У 1912–1915 роках навчався на юридичному факультеті Московського університету (не закінчив). 1915 року закінчив Тифліську школу прапорщиків.

1913 року вступив в РСДРП, меншовик, 1915 року перейшов до більшовиків. 1915 року покликаний в армію, прапорщик. У лютому 1917 року вибраний головою полкового комітету 114-го запасного полку. З жовтня 1917 року голова Ради солдатських депутатів (Тавріз). З 1918 року на нелегальній роботі в Грузії, заарештовувався грузинським урядом.

В грудні 1918 року введений до складу колегії Всеукраїнської ЧК (ВУЧК) і призначений зав. відділом. У 1919 році завідувач секретаріату ВУЧК, у вересні 1919 року недовго був головою ВУЧК у Гомелі. У вересні-жовтні 1919 року голова ревтрибуналу Гомельського укріпрайону. У жовтні 1919 голова Української організаційної комісії, потім політінспектор ВЧК. З листопада 1919 року головує у Волинській, з грудня 1919 року Київській ЧК і одночасно повпред ВЧК в Правобережній Україні. У 1920 році начальник тилу і голова трибуналу Південно-західного фронту. Широко застосовував безборонні арешти, розстріли, страти заручників тощо.

У 1920–1921 роках заступник голови Центрального управління надзвичайних комісій. З квітня 1921 до березня 1922 року заступник голови і командувач військами ВУЧК. З липня 1922 заступник голови. 18 жовтня 1922 політбюро ЦК КП(б)У прийняло постанову про з'їзд УКП, голові ДПУ УСРР В. Балицькому надавалася директива заарештувати всіх учасників з'їзду та вислати їх до Москви та зробити на засіданні політбюро доповідь про діяльність УКП та заходи по її ліквідації. 2 серпня 1923 ВЦВК звільнив з посади голови НКВС В. Манцева, нагородивши його орденом Трудового червоного прапора, тимчасово виконуючим обов'язки голови НКВС призначено В. Балицького. [1] З вересня 1923 по червень 1931 — голова ГПУ України і одночасно повпред ГПУ-ОГПУ СССР в Україні, а в березні 1924 — листопаді 1930 нарком внутрішніх справ Української РСР. З його ім'ям пов'язані арешти і висилки «націоналістичної» інтелігенції і т. д. Від вересня 1930 року член ЦКК ВКП(б).

24 листопада 1932 Політбюро ЦК ВКП(б) призначило заступника голови ОДПУ СРСР В. Балицького уповноваженим ОДПУ на Україні, зважаючи на «державну важливість щонайшвидшого поліпшення роботи органів ОДПУ на Україні», підпорядкувавши йому весь апарат ДПУ України та зобов'язавши надсилати кожної декади звіт до ЦК ВКП(б).

Від 31 липня 1931 до 10 липня 1934 року заступник голови ОГПУ при РНК СРСР. 1932 року Балицький очолив комісію з введення паспортів, приводом стала «необхідність вичистити великі міста від зайвих і антигромадських елементів». У результаті з'явилася ухвала РНК від 28 квітня 1933 року, якою заборонено видавати паспорти селянам. Це повністю закрило їм можливість піти з села. Вироблені під керівництвом Балицького правила діяли до 1974 року.

У листопаді 1932 року направлений особливоуповноваженим ОГПУ в Україну, де в цей час лютував голод, із завданням «безумовно виконати план хлібозаготівель».

Від 21 лютого 1933 року повноважний представник ОГПУ в УРСР і голова ГПУ України, з 15 липня 1934 року нарком внутрішніх справ України. Один із головних організаторів масового терору в Україні, що забрав життя десятків тисяч людей. З 1934 член ЦК ВКП(б). У числі інших чекістів Балицький, згідно з низкою джерел, виявив документи про співпрацю Сталіна з охоронним відділенням поліції до революції.

11 травня 1937 року переведений на Далекий Схід начальником Управління НКВД. 7 липня 1937 року арештований і виключений з партії. 27 листопада 1937 року «в особливому порядку» засуджений до страти. Розстріляний.

Офіційно не реабілітовано.

Джерела інформації

Див. також