Вал (споруда)

Вал з казематами, Брестська фортеця

Вал — оборонна споруда у фортецях, замках, укріплених районах в вигляді високого насипу з крутим схилом, розташованим з боку ймовірного нападу супротивника.

Історія застосування

Найдавніші земляні вали на теренах України - Траянові вали за припущеннями походять з І-ІІ ст. по III-IV ст. У фортифікаціях ІХ-ХІІ ст. широко застосовували земляні вали з ровом з напольної сторони, поверх яких йшли дерев'яні укріплення типу палісаду, стіни із городень. В основі цих валів знаходились заповнені землею, камінням дерев'яні зруби. З початком застосування мурованих фортифікацій роль оборонних валів у фортифікаціях дещо зменшилась. Та з початком широкого застосування артилерії наприкінці XV ст. набули поширення фортифікації у вигляді земляних шанців чи земляного валу, насипаного поверх мурованої основи - бастіонної системи. Наприкінці ХІХ ст. земляні вали широко застосовувались у новітніх оборонних системах укріплених районів.

Застосування

Будувався із землі, каменю чи одночасно з різних матеріалів. В основі валу могли улаштовуватися каземати, капоніри та інші фортифікаційні споруди. Вал зводився попереду основних укріплень. Служив бойовою позицією, захистом від прицільних пострілів та стеження за об'єктами укріплення з боку супротивника. Складався з брустверу та валгангу. Бруствер слугував прикриттям бойової позиції. Валганг розташовувався двома присту́пками: верхній, зазвичай, слугував для встановлення гармат і називався артилерійським валгангом; нижній — для руху гармат та людей і називався валгангом сполучення.

У широкому сенсі — система укріплених районів, приміром Атлантичний вал.

Див. також

• Змієві вали

Джерела

• Travelzone.lv
• Шперк В.Ф. История фортификации. М., 1957