Битва під Лоєвом (1651): відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
мНемає опису редагування
доповнення
Рядок 31: Рядок 31:
}}
}}


'''Битва під Лоєвом''' ({{lang-be|Лоеў}}, {{lang-pl|Łojów}}) — битва часів [[Хмельниччина|Хмельниччини]], яка відбувалася 6 липня 1651 року біля міста [[Лоєв]], яке знаходиться приблизно за 50 кілометрів від [[Чернігів|Чернігова]]. Війська [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] під командуванням [[Януш Радзивілл|Януша Радзивілла]] перемогли [[Військо Запорозьке|війська Запорозьких Козаків]] під командуванням [[Небаба Мартин|Небаби Мартина]].
'''Битва під Лоєвом''' ({{lang-be|Лоеў}}, {{lang-pl|Łojów}}) — битва часів [[Хмельниччина|Хмельниччини]], яка відбувалася 6 липня 1651 року біля міста [[Лоєв]], яке знаходиться приблизно за 50 кілометрів від [[Чернігів|Чернігова]]. Війська [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] під командуванням [[Януш Радзивілл|Януша Радзивілла]] перемогли [[Військо Запорозьке|війська Запорозьких Козаків]] під командуванням [[Небаба Мартин|Мартина Небаби]].

Оголосивши [[посполите рушення]] та добре підготувавшись до походу на Україну для боротьби з повстанцями, [[Польний гетьман литовський]] [[Януш Радзивілл (1612—1655)|Януш Радзивілл]] 29 червня 1951 року вирушив з [[Річиця (Гомельська область)|Річиці]] зі своїм військом (12 800 чол.) вздовж [[Дніпро|Дніпра]] до Лоєвської Брами (''переправи через Дніпро поблизу Лоєва'').
Переправи від Лоєва до Бабич по Дніпру та [[Прип'ять|Прип'яті]] охороняли козацькі загони на чолі з [[Чернігівський полк|чернігівським полковником]] Мартином Небабою та їх союзниками - [[Кримські татари|кримськими татарами]] (''загальна чисельність - близько 50 тис. чоловік.'').

Під Лоєвом Радзивіл зустрівся з послами [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]]. С.Подобайло передав гетьману лист від Хмельницького, у якому той просив не вести війська на Україну, а у відповідь обіцяв наказати козакам покинути територію [[ВКЛ]]. Радзивіл погодився не порушувати межі України і на очах послів відправив для оборони [[Смоленськ]]а загін у 2 500 чоловік на чолі зі [[стражник]]ом ВКЛ Р.Мирським. Посли повідомили Небабу, що Радзивіл розділив своє військо і не планує похід на [[Київ]]. Це заспокоїло чернігівського полковника та козацьку старшину. Охороняти переправу навпроти Лоєва залишились тільки Чернігівський та [[Ніжинський полк|Ніжинський]] козацьку полки (''3 тис. чоловік''). Загін Мирського поблизу [[Гомель|Гомеля]] таємно переправився через [[Сож]] та вийшов у тил козакам у місці злиття Сожа та Дніпра.

У результаті раптового нападу вранці 6 липня 1651 року та годинної битви переправа була захоплена. Радзивіл швидко переправив своє військо через Татарський брід на лівий берег Дніпра. Про його переправу через Дніпро Небаба довідався у [[Чернігів|Чернігові]] та одразу кинувся виправляти становище.

Опівдні коло містечка [[Ріпки (смт)|Ріпки]] загін в 15 тисяч вершників Небаби з ходу атакував хоругви Мирського, але потрапив під флангову атаку основних сил Радзивіла та зазнав поразки.
Майже вся козацька старшина та декілька тисяч козаків загинули, багато потрапили у полон. Сам Небаба був поранений у руку, а потім зарубаний. Переможцям дістались близько 20 козацьких стягів. Тільки рештки козацького війська разом із полковниками Подобайлом, Литвиненком та Шумейком змогли відступити до Чернігова.

Шлях на Київ Радзивілу був відкритий. 4 серпня 1651 року військо Радзивіла увійшло в покинутий повстанцями Київ.

На честь перемоги Радзивіла у військовій кампанії 1651 року була викарбувана пам'ятна медаль. Придворний майстер гетьмана, [[Абрагам ван Вестерфельд]], намалював декілька батальних сцен.


== Джерела ==
== Джерела ==
* Лоеўская бітва 1651/ Вялікає Княства Літоўскае. Энцыклапедыя ў двух тамах/Мінск, «Беларуская энцыклапедыя імя Петра Броўкі», 2007. ISBN 978-985-11-0393-1
* Marcin Domagała: Biała Cerkiew 23-25 IX 1651. Zabrze: «Inforteditions», 2007. ISBN 978-83-8994-315-8.
* Marcin Domagała: Biała Cerkiew 23-25 IX 1651. Zabrze: «Inforteditions», 2007. ISBN 978-83-8994-315-8.
* Władysław Andrzej Serczyk: Na płonącej Ukrainie. Dzieje Kozaczyzny 1648–1651. Warszawa: Książka i Wiedza, 1998, p. 347. ISBN 83-05-12969-1.
* Władysław Andrzej Serczyk: Na płonącej Ukrainie. Dzieje Kozaczyzny 1648–1651. Warszawa: Książka i Wiedza, 1998, p. 347. ISBN 83-05-12969-1.
Рядок 39: Рядок 54:
* Tadeusz Korzon: Dzieje wojen i wojskowości w Polsce. Lwów: Ossolineum, 1923, p. 339.
* Tadeusz Korzon: Dzieje wojen i wojskowości w Polsce. Lwów: Ossolineum, 1923, p. 339.


{{Ukraine-hist-stub}}
{{Belarus-hist-stub}}
{{GDL-stub}}
{{Poland-hist-stub}}


{{Хмельниччина}}
{{Хмельниччина}}

Версія за 16:30, 22 квітня 2014

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Битва під Лоєвом.
Битва під Лоєвом
Хмельниччина
Дата: 6 липня 1651
Місце: Лоєв, Білорусія
Результат: перемога Речі Посполита
Сторони
- Річ Посполита - Військо Запорозьке
Командувачі
Януш Радзивілл Небаба Мартин
Військові сили
4,000 15,000

Битва під Лоєвом (біл. Лоеў, пол. Łojów) — битва часів Хмельниччини, яка відбувалася 6 липня 1651 року біля міста Лоєв, яке знаходиться приблизно за 50 кілометрів від Чернігова. Війська Речі Посполитої під командуванням Януша Радзивілла перемогли війська Запорозьких Козаків під командуванням Мартина Небаби.

Оголосивши посполите рушення та добре підготувавшись до походу на Україну для боротьби з повстанцями, Польний гетьман литовський Януш Радзивілл 29 червня 1951 року вирушив з Річиці зі своїм військом (12 800 чол.) вздовж Дніпра до Лоєвської Брами (переправи через Дніпро поблизу Лоєва). Переправи від Лоєва до Бабич по Дніпру та Прип'яті охороняли козацькі загони на чолі з чернігівським полковником Мартином Небабою та їх союзниками - кримськими татарами (загальна чисельність - близько 50 тис. чоловік.).

Під Лоєвом Радзивіл зустрівся з послами Богдана Хмельницького. С.Подобайло передав гетьману лист від Хмельницького, у якому той просив не вести війська на Україну, а у відповідь обіцяв наказати козакам покинути територію ВКЛ. Радзивіл погодився не порушувати межі України і на очах послів відправив для оборони Смоленська загін у 2 500 чоловік на чолі зі стражником ВКЛ Р.Мирським. Посли повідомили Небабу, що Радзивіл розділив своє військо і не планує похід на Київ. Це заспокоїло чернігівського полковника та козацьку старшину. Охороняти переправу навпроти Лоєва залишились тільки Чернігівський та Ніжинський козацьку полки (3 тис. чоловік). Загін Мирського поблизу Гомеля таємно переправився через Сож та вийшов у тил козакам у місці злиття Сожа та Дніпра.

У результаті раптового нападу вранці 6 липня 1651 року та годинної битви переправа була захоплена. Радзивіл швидко переправив своє військо через Татарський брід на лівий берег Дніпра. Про його переправу через Дніпро Небаба довідався у Чернігові та одразу кинувся виправляти становище.

Опівдні коло містечка Ріпки загін в 15 тисяч вершників Небаби з ходу атакував хоругви Мирського, але потрапив під флангову атаку основних сил Радзивіла та зазнав поразки. Майже вся козацька старшина та декілька тисяч козаків загинули, багато потрапили у полон. Сам Небаба був поранений у руку, а потім зарубаний. Переможцям дістались близько 20 козацьких стягів. Тільки рештки козацького війська разом із полковниками Подобайлом, Литвиненком та Шумейком змогли відступити до Чернігова.

Шлях на Київ Радзивілу був відкритий. 4 серпня 1651 року військо Радзивіла увійшло в покинутий повстанцями Київ.

На честь перемоги Радзивіла у військовій кампанії 1651 року була викарбувана пам'ятна медаль. Придворний майстер гетьмана, Абрагам ван Вестерфельд, намалював декілька батальних сцен.

Джерела

  • Лоеўская бітва 1651/ Вялікає Княства Літоўскае. Энцыклапедыя ў двух тамах/Мінск, «Беларуская энцыклапедыя імя Петра Броўкі», 2007. ISBN 978-985-11-0393-1
  • Marcin Domagała: Biała Cerkiew 23-25 IX 1651. Zabrze: «Inforteditions», 2007. ISBN 978-83-8994-315-8.
  • Władysław Andrzej Serczyk: Na płonącej Ukrainie. Dzieje Kozaczyzny 1648–1651. Warszawa: Książka i Wiedza, 1998, p. 347. ISBN 83-05-12969-1.
  • Natalia Jakowlenko: Historia Ukrainy. Od czasów najdawniejszych do końca XVIII wieku. Lublin: Instytut Europy Środkowo-Wschodniej, 2000, p. 228. ISBN 83-85854-54-1.
  • Tadeusz Korzon: Dzieje wojen i wojskowości w Polsce. Lwów: Ossolineum, 1923, p. 339.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Битва_під_Лоєвом_(1651)&oldid=14178338