Гончар Овсій Іванович: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
мНемає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
| Рядок 37: | Рядок 37: | ||
'''Отаман Бурлака ''' (справжнє ім'я — '''Гончар Овсій Іванович'''); {{н}} [[1888]] — {{†}}[[1921]]) — відомий громадський і військовий діяч на Київщині у 1917–1921 роках — періоду Української національно-визвольної революції. Активно підтримав революційні події 1917 року в Україні. У 1917 році заснував у своїй хаті (с. [[Червона Мотовилівка|Казенна Мотовилівка]]) «[[Просвіта|Просвіту]]» ім. Бориса Грінченка, яку більшовики 1919 року з лютої ненависті до нього розграбували і спалили. Був дуже освіченою людиною і тому того ж 1917 року Генеральним Секретаріатом [[Центральна Рада|Центральної Ради]] був призначений головою Васильківської повітової земельної управи. |
'''Отаман Бурлака ''' (справжнє ім'я — '''Гончар Овсій Іванович'''); {{н}} [[1888]] — {{†}}[[1921]]) — відомий громадський і військовий діяч на Київщині у 1917–1921 роках — періоду Української національно-визвольної революції. Активно підтримав революційні події 1917 року в Україні. У 1917 році заснував у своїй хаті (с. [[Червона Мотовилівка|Казенна Мотовилівка]]) «[[Просвіта|Просвіту]]» ім. Бориса Грінченка, яку більшовики 1919 року з лютої ненависті до нього розграбували і спалили. Був дуже освіченою людиною і тому того ж 1917 року Генеральним Секретаріатом [[Центральна Рада|Центральної Ради]] був призначений головою Васильківської повітової земельної управи. |
||
Одним із перших взявся творити відділи Вільного козацтва на Київщині. Саме вони стали потім основою війська УНР у Мотовилівському краї. Коли у лютому 1919 року у краї почала встановлюватися більшовицька влада, організував у березні-квітні 1919 року гучне масове повстання в повіті на теренах Фастівщини і Васильківщини, прийнявши назву отамана Бурлаки. Узгоджував свої дії з [[отаман Зелений|отаманом Зеленим]] і отримував від нього підтримку. Як організатор [[Васильківське повстання 1919|Васильківського повстання]] (навесні [[1919]] року), до якого приєдналися селяни [[Борова (Фастівський район)|Борової]], Мотовилівки, [[Оленівка (Фастівський район)|Оленівки]], |
Одним із перших взявся творити відділи Вільного козацтва на Київщині. Саме вони стали потім основою війська УНР у Мотовилівському краї. Коли у лютому 1919 року у краї почала встановлюватися більшовицька влада, організував у березні-квітні 1919 року гучне масове повстання в повіті на теренах Фастівщини і Васильківщини, прийнявши назву отамана Бурлаки. Узгоджував свої дії з [[отаман Зелений|отаманом Зеленим]] і отримував від нього підтримку. |
||
8-10 квітня [[1919]] разом з отаманами [[Струк Ілько Тимофійович|Струком]] та [[Терпило Данило Ількович|Зеленим]] здійснював керівництво [[Куренівське повстання|Куренівським повстанням]] проти більшовиків. Тоді повстанцям удалося на короткий час оволодіти [[Київ|Києвом]] і значною мірою паралізувати більшовицькі структури на Київщині. |
|||
Як організатор [[Васильківське повстання 1919|Васильківського повстання]] (навесні [[1919]] року), до якого приєдналися селяни [[Борова (Фастівський район)|Борової]], Мотовилівки, [[Оленівка (Фастівський район)|Оленівки]], Мар'янівки, Руликова, Барахтів, Глевахи, Великої Вільшанки, Яцків, Митниці, Крушинки та інших сіл повіту, виявив себе вмілим військовим і пропагандистським керівником. Кількість вояків його загону нараховувала в окремі періоди до 8000 чоловік. Тільки зняті з фронту додаткові регулярні червоноармійські підрозділи змогли у 1919 році розсіяти його козаків і на недовгий час поновити відносний контроль над землями Фастівщини і Васильківщини. |
|||
У 1921 році був арештований і вивезений у [[Харків]] до в'язниці на [[Холодна_гора_(місцевість)|Холодній Горі]]. З в'язниці втік, але незабаром загинув у перестрілці. |
У 1921 році був арештований і вивезений у [[Харків]] до в'язниці на [[Холодна_гора_(місцевість)|Холодній Горі]]. З в'язниці втік, але незабаром загинув у перестрілці. |
||
Версія за 08:16, 5 травня 2014
| Гончар Овсій Іванович | |
|---|---|
 | |
| Псевдо | отаман Бурлака |
| Народився |
1888 Панська Мотовилівка Васильківського повіту Київської губ. |
| Помер |
1921 Харківська губ. |
| Місце проживання | Велика Мотовилівка, Червона Мотовилівка |
| Діяльність | військовий діяч Центральної Ради |
| Відомий завдяки | очільник Вільного козацтва на Київщині |
| У шлюбі з |
Марія Гончар (Клименко), дочка депутата Державної думи Росії двох скликань Івана Клименка. |
| Діти | Галина |
Отаман Бурлака (справжнє ім'я — Гончар Овсій Іванович); нар. 1888 — пом.1921) — відомий громадський і військовий діяч на Київщині у 1917–1921 роках — періоду Української національно-визвольної революції. Активно підтримав революційні події 1917 року в Україні. У 1917 році заснував у своїй хаті (с. Казенна Мотовилівка) «Просвіту» ім. Бориса Грінченка, яку більшовики 1919 року з лютої ненависті до нього розграбували і спалили. Був дуже освіченою людиною і тому того ж 1917 року Генеральним Секретаріатом Центральної Ради був призначений головою Васильківської повітової земельної управи.
Одним із перших взявся творити відділи Вільного козацтва на Київщині. Саме вони стали потім основою війська УНР у Мотовилівському краї. Коли у лютому 1919 року у краї почала встановлюватися більшовицька влада, організував у березні-квітні 1919 року гучне масове повстання в повіті на теренах Фастівщини і Васильківщини, прийнявши назву отамана Бурлаки. Узгоджував свої дії з отаманом Зеленим і отримував від нього підтримку.
8-10 квітня 1919 разом з отаманами Струком та Зеленим здійснював керівництво Куренівським повстанням проти більшовиків. Тоді повстанцям удалося на короткий час оволодіти Києвом і значною мірою паралізувати більшовицькі структури на Київщині.
Як організатор Васильківського повстання (навесні 1919 року), до якого приєдналися селяни Борової, Мотовилівки, Оленівки, Мар'янівки, Руликова, Барахтів, Глевахи, Великої Вільшанки, Яцків, Митниці, Крушинки та інших сіл повіту, виявив себе вмілим військовим і пропагандистським керівником. Кількість вояків його загону нараховувала в окремі періоди до 8000 чоловік. Тільки зняті з фронту додаткові регулярні червоноармійські підрозділи змогли у 1919 році розсіяти його козаків і на недовгий час поновити відносний контроль над землями Фастівщини і Васильківщини.
У 1921 році був арештований і вивезений у Харків до в'язниці на Холодній Горі. З в'язниці втік, але незабаром загинув у перестрілці.
