Фанк

Фанк (англ. funk) — стиль афроамериканської танцювальної музики з виділеними ударними, поліритмічна, для якої характерні мінімальна мелодійність й активне синкопування партій всіх інструментів (синкопований бас називається «фанкуючим»), а також пульсуючий ритм, крикливий вокал, багаторазове повторення коротких мелодійних фраз.

Історія

Традиції фанка сходять до нескладних композицій Руфуса Томаса та Джеймса Брауна початку 1960-х; він простежується в музиці таких виконавців, як Booker T. & the M.G.'s, Sly & the Family Stone, Джорджа Клінтона (та його гуртів Parliament і Funkadelic) та инших. В 1970-х роках в цьому напрямку працювали Earth, Wind & Fire, Tower of Power, Commodores, Kool & The Gang. Фанк із простішим ритмом став основою ритмічної структури стилю диско.

Джазмен Майлз Девіс був першим, хто схрестив фанк з джазом. Слідом за ним фанкові платівки записали Орнетт Коулман, Гербі Генкок і Сан Ра.

Наприкінці 1970-х фанк перетворився у свого роду зневажливий термін — у середовищі професійних музикантів мелодійна вбогість компенсується ритмічними «вимахуваннями» — епітет «фанкі», тобто «посередній», «невигадливий», зараз часто використають англійські й американські критики при рецензуванні пластинок. Таким чином, у своєму первісному значенні термін «фанк» практично зник з побуту, хоча використання елементів цього стилю в композиціях останніх років говорить про те, що музичне довголіття фанку гарантоване.

Знакові платівки

• Rufus Thomas, ‘Walking the Dog’ (1963)
• James Brown, ‘Live at the Apollo’ (1963)
• Wilson Pickett, ‘The Exciting Wilson Pickett’ (1966)
• Sly & The Family Stone, ‘Stand!’ (1969)
• Funkadelic, ‘Free Your Mind and Your Ass Will Follow’ (1970)
• Earth, Wind & Fire, ‘The Need of Love’ (1971)
• Miles Davis, ‘On the Corner’ (1972)
• Herbie Hancock, ‘Head Hunters’ (1973)
• Parliament, ‘Up for the down Side’ (1974)
• Ornette Coleman, ‘Dancing In Your Head’ (1977)

Джерела

• music.sibhost.ru(рос.)
• Шаблон:En