Грищенко Костянтин Іванович

Грищенко Костянтин Іванович
Грищенко Костянтин Іванович Костянтин Грищенко, 2012
Віце-прем'єр-міністр України
24 грудня 2012 — 27 лютого 2014
Президент	Віктор Янукович
Прем'єр-міністр	Микола Азаров
10-й Міністр закордонних справ України
11 березня 2010 — 24 грудня 2012
Президент	Віктор Янукович
Прем'єр-міністр	Микола Азаров
Попередник	Петро Порошенко
Наступник	Леонід Кожара
5-й Міністр закордонних справ України
2 вересня 2003 — 3 лютого 2005
Президент	Леонід Кучма, Віктор Ющенко
Попередник	Анатолій Зленко
Наступник	Борис Тарасюк
Народився	28 жовтня 1953(1953-10-28) (70 років) Київ, УРСР
Відомий як	політик, дипломат
Країна	Україна
Alma mater	Московський державний інститут міжнародних відносин
Політична партія	Республіканська партія України
У шлюбі з	Наталія Ігорівна Грищенко
Діти	донька Оксана
Нагороди	Орден «За заслуги» І ступеня Орден «За заслуги» ІІ ступеня Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Підпис
Медіафайли у Вікісховищі

Костянтин Іванович Грищенко (28 жовтня 1953, Київ) — український державний діяч, дипломат. Віце-прем'єр-міністр України (2012–2014 рр.), Міністр закордонних справ України (2003–2005 і 2010–2012 рр.), перший заступник Секретаря Ради національної безпеки та оборони України (2008–2010 рр.), Глава місії України при НАТО та Посол України в Бельгії, Нідерландах та Люксембурзі (1998–2000 рр.), в США (2000–2003 рр.) та РФ (2008–2010 рр.). Має дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла, Перший ранг державного службовця.

Освіта

У 1975 р. Костянтин Грищенко закінчив з відзнакою Московський державний інститут міжнародних відносин, спеціальність — міжнародне право.

У 1976 р. — Курси перекладачів ООН. Вільно володіє англійською та французькою мовами.

Професійна діяльність

У 1976–1980 рр. — співробітник Секретаріату ООН у Нью-Йорку. З 1981 до кінця 1991 р. обіймав різні дипломатичні посади у Міністерстві закордонних справ СРСР.

Після відновлення незалежності України повернувся до Києва та розпочав роботу в МЗС України, де послідовно призначався на посади від радника до міністра.

У 1995–1998 рр. — заступник Міністра закордонних справ України. Відповідав за питання контролю над озброєнням, європейської безпеки, співпраці в рамках СНД, відносини з Росією, країнами Близького і Середнього Сходу, Азії, Африки та Тихоокеанського регіону. Очолював делегації України на переговорах з ряду принципово важливих для держави питань. Був заступником Голови Урядової комісії з політики експортного контролю. У цей період ініціював направлення новопризначених співробітників МЗС на навчання до США та Європи, що дозволило підготувати якісні кадри для міністерства.

З 1998 по 2000 рр. — Глава Місії України при НАТО, Посол України в Бельгії, Нідерландах та Люксембурзі. В якості Глави місії при НАТО підтримував зміцнення взаємодії України з Альянсом та активне використання його можливостей для реформування оборонного сектору України. Водночас, під час операції НАТО в Югославії 1999 р. послідовно виступав проти застосування збройної сили та визнання незалежності Косово.

У січні 2000 р. Костянтин Грищенко був призначений Послом України у Сполучених Штатах і у 2001 р. Послом у Антигуа та Барбуда за сумісництвом.

У особистій якості брав участь у роботі низки авторитетних міжнародних структур: у 1991 р. — заступник Головного інспектора першої інспекції ООН з питань біологічної зброї в Іраку; в 1995–1998 рр. — член Ради засновників Женевського центру політики у галузі безпеки; у 1999–2003 рр. — член Дорадчої ради з питань роззброєння при Генеральному секретареві ООН (у 2003 р. — Голова Ради) ; в 2000–2003 рр. — член Колегії уповноважених при Комісії за спостереженням, контролем та інспекціями в Іраку (ЮНМОВІК).

У 2003–2005 рр. — Міністр закордонних справ України . На міністерському посту послідовно дотримувався курсу на європейську інтеграцію України та зміцнення відносин з Вашингтоном з одночасним розвитком прагматичного співробітництва з Росією.

Політична позиція Грищенка яскраво проявилися у 2003 р. під час дискусії щодо участі України у створенні Єдиного економічного простору з Росією, Казахстаном та Білоруссю. Саме тоді він публічно виступив проти підписання Україною угоди про створення Єдиного Економічного Простору, вважаючи, що її положення суперечили Конституції України .

Під час українського-російської кризи довкола острова Тузла в Керченській протоці у 2003 р. жорстко виступав проти зазіхань на територіальну цілісність України та задіяв усі дипломатичні механізми для мирного врегулювання ситуації .

У 2006–2007 рр. був радником Прем'єр-міністра з зовнішньополітичних питань.

В червні 2008 р. Президент України Віктор Ющенко, на тлі глибокої політичної кризи в українсько-російських відносинах, призначає Грищенка Послом в Російській Федерації . При цьому Костянтин Іванович зберігає за собою посаду Першого заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони України, що дає йому особливий статус у владній системі України. Основне кредо українського Посла в Москві було висловлене у його програмній статті «Україна — Росія: людина і держава» в українському тижневику «Дзеркало тижня»: «… коріння багатьох конфліктів та протиріч в українсько-російських відносинах криються в одному, раніше не для всіх очевидному факті: за роки після розпаду СРСР, ми, зберігаючи багато спільних інтересів, почали сильно відрізнятися один від одного і за моделлю суспільного розвитку, і за світоглядом…Усвідомлення цих об'єктивних відмінностей повинно утримувати і Москву, і Київ від спроб повчати один одного, намірів нав'язувати сусіду свою модель як єдино вірну» .

Яскравим проявом позиції Посла були його висловлювання під час теле-поєдинку з Дмитром Рогозіним. Зокрема, Грищенко заявив, що в Росії нав'язується неприйнятна ідеологія для нормальних українсько-російських відносин. На його думку, питання треба вирішувати, обговорювати і визначати конкретні кроки щодо вирішення основних проблем, а не створювати базу для майбутніх конфліктів, нагнітаючи теми протиріч. Також на питання про можливе приєднання України до НАТО він відповів, що напрям зовнішньополітичного руху України має обиратися волею українського народу, а не нав'язуватися Москвою, чи Вашингтоном, чи, тим паче, Брюсселем .

Після президентських виборів у 2010 р. вдруге призначений Міністром закордонних справ .

Зовнішньополітичну концепцію своєї другої каденції він формулює як «політику стратегічної рівноваги» і пояснює її так: «Європейська політика України повинна зберегти свій пріоритетний статус, але стати більш приземленою, прагматичною… Потрібне розуміння того, що Україна може мати європейську мету, але в умовах нової міжнародної реальності шлях до цієї мети буде дещо іншим, ніж у нових країн-членів ЄС. Це буде шлях внутрішньої трансформації за європейськими критеріями, у стратегічному партнерстві з ЄС і Росією, але і за рахунок розвитку відносин з тими регіонами світу, де спостерігається позитивна динаміка розвитку, жива зацікавленість у співробітництві з Україною та повага до її стремлінь» .

У цей період МЗС забезпечило завершення переговорів і парафування Угоди про асоціацію та підготувало до схвалення План дій щодо запровадження безвізового режиму з ЄС. В Міністерстві була проведенна принципова реформа економічної дипломатії: торговельно-економічні місії України за кордоном вперше в історії України були виведені з-під підпорядкування Міністерства економіки і перетворені на економічні відділи посольств. При МЗС була створена Рада експортерів для більш ефективного захисту та просування інтересів вітчизняних експортерів на зарубіжних ринках.

Особлива увага приділялася захисту українських свіввідчизників за кордоном, свідченням чого стала ефективно організована і проведена безпрецедента для України масштабна евакуація громадян з Лівії, Сирії та Японії.

24 грудня 2012 року призначений Віце-прем'єр-міністром України . Він став першим в історії України главою МЗС, який отримав можливість вийти за рамки зовнішньополітичного порядку денного і застосувати набутий міжнародний досвід для вирішення більш широкого спектру питань державного розвитку. Новий портфель включав питання освіти та науки, охорони здоров'я, культури, молоді та спорту.

Серед результатів його роботи на цій посаді можна виділити суттєвий прогрес у реформуванні механізму контролю за якістю ліків на українському ринку, зокрема, у 2013 році були імплементовані стандарти ЄС у сфері обігу лікарських засобів (вимоги належної виробничої практики (GMP) та належної практики дистрибуції (GDP) ліків). Україна стала першою державою, яка ратифікувала Конвенцію Ради Європи з протидії фальсифікації лікарських засобів та аналогічним злочинам, що несуть загрозу суспільному здоров'ю — Конвенцію Медікрайм. Крім того, Україна стала першою країною на пострадянському просторі, що ввела кримінальну відповідальність за фальсифікацію ліків. Також було вжито серйозних кроків для полегшення доступу до знеболюючих лікарських засобів. Велика увага приділялася збільшенню доступності медичного обслуговування (розбудова мережі закладів первинної ланки та реформування системи екстреної медицини). Окремо слід виділити прийняття проекту Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії ВІЛ-інфекції/СНІДУ на 2014–2018 роки, що в українських реаліях захворюваності стало критично необхідним кроком.

Під керівництвом Грищенка були успішно підготовлені святкування 1025-річчя Хрещення Київської Русі та 200-ліття Тараса Шевченка, а також проведена фінальна частина дитячого пісенного конкурсу «Євробачення 2013».

Позитивним сигналом стала активізація взаємодії між ІТ-компаніями та українськими ВНЗ, що готують фахівців для них. Велика увага приділялась співробітництву українських ВНЗ з зарубіжними колегами та технічній забезпеченості навчання школярів усіх вікових груп.

У 2013 р. Костянтин Грищенко підписав угоду про асоційоване членство з Європейською організацією ядерних досліджень (CERN), що є значним інтеграційним кроком для української науки. Будучи Віце-прем'єр-міністром продовжував захищати інтереси українців за кордоном. Так, у липні 2013 р. Грищенко здійснив візит до Лівії, де йому вдалося домогтися звільнення 19 громадян України — членів екіпажу затриманного судна «Етель» .

27 лютого 2014 р. залишив посаду у зв'язку з відставкою Кабінету Міністрів України.

Сім'я та захоплення

Батько — Грищенко Іван Филимонович, ветеран війни 1941–1945 рр., український дипломат. Був Постійним представником УРСР при Відділенні ООН та інших міжнародних організацій у Женеві. Мати — Нонна Миколаївна Грищенко, біолог, працювала судебно-медичним експертом. У 1974 р. Костянтин Грищенко одружився на Наталії Грищенко. У нього є донька Оксана Грищенко і двоє онуків — Соломія та Филимон. Молодший брат Дмитро керує успішною юридичною фірмою «Грищенко та партнери».

Захоплення: історія, риболовля, прогулянки на велосипеді, стрільба з арбалету.

Нагороди та відзнаки

• Орден «За заслуги» I ст. (28 жовтня 2013) — за вагомий особистий внесок у соціально-економічний, культурно-освітній розвиток країни, піднесення міжнародного авторитету Української держави, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм
• Нагороджений орденами «За заслуги» ІІІ (1998) та ІІ ступеня (2003), Почесними грамотами Кабінету Міністрів України (2001, 2003) та Верховної Ради України, нагородами іноземних держав.

Посилання

• РНБОУ: ГРИЩЕНКО Костянтин Іванович
• Лідери України: Грищенко Костянтин Іванович

Попередник Зленко Анатолій Максимович

5-й Міністр закордонних справ України 2 вересня 2003 — 3 лютого 2005

Наступник Борис Тарасюк

Попередник Порошенко Петро Олексійович

10-й Міністр закордонних справ України 11 березня 2010 — 24 грудня 2012

Наступник Кожара Леонід Олександрович