Рудницька Мілена Іванівна: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
ЯГВ (обговорення | внесок)
доповнення
NOSFERATU (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Рядок 13: Рядок 13:


Окремі книжки: «Українська дійсність і завдання жінки» (1934), «Західна Україна під більшовиками» (1958), «[[Іван Боско|Дон Боско]]. Людина, педагог, святий» (1963), «Невидимі стигмати» (1970).
Окремі книжки: «Українська дійсність і завдання жінки» (1934), «Західна Україна під більшовиками» (1958), «[[Іван Боско|Дон Боско]]. Людина, педагог, святий» (1963), «Невидимі стигмати» (1970).

== Вшанування пам'яті ==
На честь неї названо 56 курінь УПЮ імені Мілени Рудницької.


== Примітки ==
== Примітки ==

Версія за 14:27, 22 жовтня 2014

Міле́на Іва́нівна Рудни́цька

Міле́на Іва́нівна Рудни́цька (*15 липня 1892, Зборів — †29 березня 1976, Мюнхен) — українська громадсько-політична діячка, журналістка, письменниця, учителька середніх шкіл. Голова центральної управи Союзу Українок.

Біографія

Викладач на Вищих Педагогічних Курсах у Львові (1921—1928), одна з ідеологів українського жіночого руху Західної України та його провідних діячок у 1920—1930-х pp.

Голова центральної управи Союзу Українок (за її головування він розрісся у сильну всенародну організацію), Українського жіночого конгресу в Станиславові (1934), Світового Союзу Українок[1], політичної жіночої організації «Дружина Княгині Ольги»; редактор двотижневика «Жінка» (1935—1939); учасниця і репрезентантка українського жіноцтва на міжнародних жіночих з'їздах. Активна діячка УНДО, посол до польського сейму (1928—1935, працювала у його комісіях — освітній і закордонних справ).

Як делегатка Української Парламентарної Репрезентації захищала в Лізі Націй українські петиції, зокрема в справі т. зв. пацифікації і голоду в Радянській Україні, мала контакти з урядовими і громадськими колами Західної Європи і виступала з доповідями на міжнародних з'їздах.

У 1936—1939 — член президії Українського Координаційного Комітету у Львові. З 1939 — на еміграції: Краків, Берлін, Прага, Женева (де у 1945—1950 була директором Українського Допомогового Комітету[2]), Нью-Йорк і Мюнхен).

Значна частини її діяльності присвячена журналістиці. У 1918 вона була членом редакції тижневика «Наша мета» (Львів), у 1922—1925 редагувала щотижневу сторінку у газеті «Діло», була редактором двотижневика «Жінка» (ідеологічний орган Союзу українок) у 1935—1939. З 1919 виступала зі сторінок у пресі на політичні, феміністичні й виховні теми.

Окремі книжки: «Українська дійсність і завдання жінки» (1934), «Західна Україна під більшовиками» (1958), «Дон Боско. Людина, педагог, святий» (1963), «Невидимі стигмати» (1970).

Вшанування пам'яті

На честь неї названо 56 курінь УПЮ імені Мілени Рудницької.

Примітки

  1. «Світовий союз українок» був створений на з'їзді у Львові 1937 року, але через подальші воєнні події Другої Світової війни розгорнути працю не вдалося.
  2. В 1947 році у Швейцарії був заснований Український Допомоговий Комітет для допомоги українським біжинцям в Швейцарії, Австрії та Німеччині, а також для допомоги студентам, які навчалися у Швайцарії. На той час їх було 21 особа і вони згуртувалися в студентьку громаду при бернському університеті. На жаль, діяльність цих орґанізацій не була тривалою. Через несприятливі обставини та брак фінансової помочі значна частина українських студентів залишила Швайцарію, так само як і ті, що вже отримали освіту, та не мали перспектив одержати дозвіл на працю за професією. Побачивши базнадійність своїх зусиль, покинула Швайцарію і пані Мілєна Рудницька – уже відома в швайцарських колах як член парламентської групи в польскому сеймі та ініціатор різних програм стосовно допомоги українцям. В швайцарському Червоному Хресті, наприклад, їй відповіли, що вони допомагають людям лише в тих державах, з якими Швайцарія має дипломатичні зв’язки.

Джерела