Андропов Юрій Володимирович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Dimant (обговорення | внесок) →Джерела: шаблон |
м clean up, replaced: КДБ → КДБ, → [[Комітет державної безпеки СРСР| за допомогою [[Вікіпедія:AutoWikiBrowser|AWB |
||
| Рядок 7: | Рядок 7: | ||
|порядок-жін = |
|порядок-жін = |
||
|зображення = RIAN archive 101740 Yury Andropov, Chairman of KGB.jpg|280px| |
|зображення = RIAN archive 101740 Yury Andropov, Chairman of KGB.jpg|280px| |
||
|підпис = [[Файл:Yuri Andropov Signature.svg|100px |
|підпис = [[Файл:Yuri Andropov Signature.svg|100px]] |
||
|початок повноважень = 1983 |
|початок повноважень = 1983 |
||
|закінчення повноважень = 1984 |
|закінчення повноважень = 1984 |
||
| Рядок 45: | Рядок 45: | ||
=== Робота у КДБ === |
=== Робота у КДБ === |
||
У [[1967]]–[[1982]] — голова [[ |
У [[1967]]–[[1982]] — голова [[Комітет державної безпеки СРСР|Комітету державної безпеки]] при [[Рада Міністрів СРСР|Раді Міністрів СРСР]]. Тоді ж обраний кандидатом у члени політбюро ЦК КПРС. Під керівництвом Андропова органи безпеки знову перетворилися на потужну систему, що контролювала практично всі сфери життя суспільства. Активна боротьба КДБ проти інакодумства, дисидентів та інтелектуальної опозиції режиму, застосування проти останніх примусового психіатричного лікування<ref>29 квітня 1969 за його підписом надіслано спец. листа до ЦК КПРС з планом розгортання мережі психіатричних лікарень і пропозиціями щодо їх використання для захисту державного і суспільного ладу.</ref>, позбавлення громадянства, арешти, звільнення з роботи сприяли негативному іміджу Андропова у колах ліберальної інтелігенції, а також на Заході. |
||
У період керівництва [[КДБ]] Андропов був організатором переслідувань противників комуно-тоталітарного режиму. На цей час припадають, зокрема, розгром [[Український національний фронт|Українського національного фронту]] та [[репресії]] проти його членів — [[Красівський Зиновій|З.Красівського]], [[Квецько Дмитро|Д.Квецька]], [[Дяк Михайло|М.Дяка]], [[Лесів Ярослав|Я.Лесіва]], Г. Поповича, [[Губка Іван|І.Губки]], [[Мелень Мирослав|М.Меленя]], В. Кулінича, масовий погром українських дисидентів у [[1978]] році, постійний правовий і психічний терор проти учасників Гельсинських груп в Україні. Як голова КДБ приділяв багато уваги зовншній розвідці, контррозвідці, розробці нових форм і методів науково-технічного шпигунства. Брав активну участь в організації вторгнення до Чехословаччини 1968. |
У період керівництва [[Комітет державної безпеки СРСР|КДБ]] Андропов був організатором переслідувань противників комуно-тоталітарного режиму. На цей час припадають, зокрема, розгром [[Український національний фронт|Українського національного фронту]] та [[репресії]] проти його членів — [[Красівський Зиновій|З.Красівського]], [[Квецько Дмитро|Д.Квецька]], [[Дяк Михайло|М.Дяка]], [[Лесів Ярослав|Я.Лесіва]], Г. Поповича, [[Губка Іван|І.Губки]], [[Мелень Мирослав|М.Меленя]], В. Кулінича, масовий погром українських дисидентів у [[1978]] році, постійний правовий і психічний терор проти учасників Гельсинських груп в Україні. Як голова КДБ приділяв багато уваги зовншній розвідці, контррозвідці, розробці нових форм і методів науково-технічного шпигунства. Брав активну участь в організації вторгнення до Чехословаччини 1968. |
||
Від [[1973]]— член політбюро ЦК КПРС. Підтримував введення радянських військ до Афганістану і силове розв'язання кризи у Польщі в [[1980]]. |
Від [[1973]]— член політбюро ЦК КПРС. Підтримував введення радянських військ до Афганістану і силове розв'язання кризи у Польщі в [[1980]]. |
||
Версія за 16:01, 23 листопада 2014
| Андропов Юрій Володимирович | |
|---|---|
  | |
| Голова Президії Верховної Ради | |
| Початок правління: | 1983 |
| Кінець правління: | 1984 |
| Інші титули: |
 Генерал армії |
|
| |
| Попередник: | Брежнєв Леонід Ілліч |
| Наступник: | Черненко Костянтин Устинович |
|
| |
| Дата народження: | 2 (15) червня 1914 |
| Місце народження: | Солуно-Дмирівськеd і Москва |
| Країна: | СРСР |
| Дата смерті: | 9 лютого 1984 (69 років) |
| Місце смерті: | Москва[1] |
| Поховання | Некрополь біля Кремлівської стіни |
| Нагороди: |
                            |
.jpeg)
Ю́рій Володи́мирович Андро́пов (*2 (15) червня 1914 — †9 лютого 1984) — радянський партійний і державний діяч. Генерал армії з 1976. Герой Соціалістичної Праці — нагороджений в 1974. Генеральний секретар ЦК КПРС (1982–1984), Голова Президії Верховної Ради СРСР (1983–1984), Голова КДБ СРСР (1967–1982).
Біографія
Володимир Костянтинович Андропов — батько Юрія Володимировича — залізничний інженер, мав вищу освіту, закінчив Харківський інститут залізничного транспорту. Помер від висипного тифу 1919 року.
Мати Андропова, вчителька музики Євгенія Карлівна Флекенштейн, була дочкою (можливо, прийомною) уродженців Фінляндії — торговця годинниками і ювелірними виробами Карла Францевича Флекенштейна і Євдокії Михайлівни Флекенштейн, яка після смерті Карла Флекенштейна в 1915 році займалася справами чоловіка.
Народився в станиці Нагутська[2]. Після закінчення семирічки Андропов працював помічником кіномеханіка при залізничному клубі на станції Моздок, робітником на телеграфі. З 1931 року працював матросом річкового флоту на Волзькому пароплавстві. У 1934 поступив в Рибінський технікум водного транспорту, після його закінчення (1936) працював на Рибінськой судноверфі імені В. Володарського.
Партійна робота
Від 1937— секретар, від 1938— перший секретар Ярославського обкому ВЛКСМ. З 1940— перший секретар ЦК ЛКСМ Карело-Фінської РСР[3]. Під час гітлерівської окупації брав участь у партизанському русі в Карелії. У 1944–1947 роках— другий секретар Петрозаводського міськкому ВКП(б), 1947–1951— другий секретар ЦК Компартії Карело-Фінської РСР. Від 1951— в апараті ЦК ВКП(б), з 1953— на дипломатичній роботі.
Дипломатична робота
У 1953–1957 посол в Угорщині. Ініціатор та співорганізатор радянської інтервенції проти угорської революції 1956 року. В 1957—62 — завідувач відділом по зв'язках із соціалістичними країнами та комуністичними партіями цих країн, з 1962 — секретар ЦК КПРС. Спочатку підтримував антисталінський курс, однак після повалення Микити Хрущова переорієнтувався.
Робота у КДБ
У 1967–1982 — голова Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР. Тоді ж обраний кандидатом у члени політбюро ЦК КПРС. Під керівництвом Андропова органи безпеки знову перетворилися на потужну систему, що контролювала практично всі сфери життя суспільства. Активна боротьба КДБ проти інакодумства, дисидентів та інтелектуальної опозиції режиму, застосування проти останніх примусового психіатричного лікування[4], позбавлення громадянства, арешти, звільнення з роботи сприяли негативному іміджу Андропова у колах ліберальної інтелігенції, а також на Заході.
У період керівництва КДБ Андропов був організатором переслідувань противників комуно-тоталітарного режиму. На цей час припадають, зокрема, розгром Українського національного фронту та репресії проти його членів — З.Красівського, Д.Квецька, М.Дяка, Я.Лесіва, Г. Поповича, І.Губки, М.Меленя, В. Кулінича, масовий погром українських дисидентів у 1978 році, постійний правовий і психічний терор проти учасників Гельсинських груп в Україні. Як голова КДБ приділяв багато уваги зовншній розвідці, контррозвідці, розробці нових форм і методів науково-технічного шпигунства. Брав активну участь в організації вторгнення до Чехословаччини 1968.
Від 1973— член політбюро ЦК КПРС. Підтримував введення радянських військ до Афганістану і силове розв'язання кризи у Польщі в 1980.
Генеральний секретар ЦК КПРС
Від 12 листопада 1982 — генеральний секретар ЦК КПРС. З червня 1983— голова Президії Верховної Ради СРСР.
У 1982–1984 роках як Генеральний секретар ЦК КПРС фактично був керівником СРСР. На посту глави держави почав проводити реформи. Андропов прагнув виправити деякі вади доби Леоніда Брежнєва — ініціював антикорупційну кампанію, заходи щодо зміцнення дисципліни, намагався адміністративними методами зупинити кризові явища.
Через важку хворобу з серпня 1983 перебував на тривалому лікуванні. Підтримував висунення Михайла Горбачова на посаду генерального секретаря ЦК КПРС.
Помер у Москві 9 лютого 1984 року.
Примітки
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118649310 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Нині станиця Ставропольського краю Російської Федерації
- ↑ Нині Карелія, в Російській Федерації
- ↑ 29 квітня 1969 за його підписом надіслано спец. листа до ЦК КПРС з планом розгортання мережі психіатричних лікарень і пропозиціями щодо їх використання для захисту державного і суспільного ладу.
Джерела
- Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
- Стаття на сайті Інституту історії України Національної академії наук України
| ||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
- Генерали армії (СРСР)
- Народились 15 червня
- Народились 1914
- Померли 9 лютого
- Померли 1984
- Поховані в некрополі біля Кремлівської стіни
- Герої Соціалістичної Праці
- Кавалери ордена Леніна
- Кавалери ордена Жовтневої Революції
- Кавалери ордена Червоного Прапора
- Кавалери ордена Трудового Червоного Прапора
- Нагороджені медаллю «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна»
- Нагороджені медаллю «Партизанові Вітчизняної війни» 1 ступеня
- Нагороджені медаллю «За відзнаку в охороні державного кордону СРСР»
- Нагороджені медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Нагороджені медаллю «Двадцять років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Нагороджені медаллю «Тридцять років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Нагороджені медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Нагороджені медаллю «50 років Збройних Сил СРСР»
- Нагороджені медаллю «60 років Збройних Сил СРСР»
- Нагороджені медаллю «В пам'ять 250-річчя Ленінграда»
- Нагороджені медаллю «У пам'ять 1500-річчя Києва»
- Кавалери ордена Білого лева
- Кавалери ордена «Сонце Свободи»
- Нагороджені медаллю «50 років Монгольській Народній Революції»
- Кавалери ордена Сухе-Батора
- Кавалери ордена Червоного Прапора (Монголія)
- Герої Народної Республіки Болгарія
- Кавалери ордена Георгія Димитрова
- Кавалери ордена «Народна Республіка Болгарія»
- Кавалери ордена Карла Маркса
- Почесні співробітники держбезпеки
- Чекісти
- Генеральні секретарі ЦК КПРС