Едмунд Берк: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Hjvfy (обговорення | внесок)
Hjvfy (обговорення | внесок)
м додана Категорія:Уродженці Дубліна з допомогою HotCat
Рядок 77: Рядок 77:
[[Категорія:Християнські філософи]]
[[Категорія:Християнські філософи]]
[[Категорія:Випускники Триніті Коледжу]]
[[Категорія:Випускники Триніті Коледжу]]
[[Категорія:Уродженці Дубліна]]

Версія за 20:58, 4 травня 2015

Едмунд Берк
Едмунд Берк,
картина Дж.Рейнольдса, 1771
Ім'я при народженні Edmund Burke
Народився 12 січня 1729(1729-01-12)
Дублін, Британська імперія
Помер 9 липня 1797(1797-07-09) (68 років)
Біконсфілд, Бекінгемшир, Британська імперія
Країна  Ірландське королівство
Діяльність державний діяч, історик і мислитель
Галузь політологія[1], політична ідеологія[1], консерватизм[1] і філософія[1]
Відомий завдяки основоположник теорії британського консерватизму
Alma mater Триніті-коледж
Знання мов англійська[2][1][3]
Заклад Університет Глазго
Напрямок ліберальний консерватизм і counter-revolutionaryd
Magnum opus Reflections on the Revolution in Franced і A Philosophical Enquiry into the Origin of Our Ideas of the Sublime and Beautifuld
Посада Член 12-го парламенту Великої Британіїd, Член 13-го парламенту Великої Британіїd, Член 14-го парламенту Великої Британіїd, Член 15-го парламенту Великої Британіїd, Член 16-го парламенту Великої Британіїd і Член 17-го парламенту Великої Британіїd
Партія Віги і Rockingham Whigsd
Конфесія Церква Ірландії
Рід Берк (династія)
У шлюбі з Jane Mary Nugentd[4]
Автограф

Е́дмунд Берк (англ. Edmund Burke; нар. 12 січня 1729, Дублін — пом. 9 липня 1797, Біконсфілд, Бекінгемшир) — англійський державний діяч, член Парламенту, публіцист, мислитель. Основоположник теорії британського консерватизму.

Біографія

Народився 12 січня 1729 року в Дубліні.

1750 року переїхав до Лондона, покинувши вивчення права, обравши ремесло письменника.

У 1758 році заснував щорічний альманах Annual Register — огляд подій у світі, який відтоді видавав на протязі 30 років.

1765 року Берк став особистим секретарем прем'єр-міністра Англії 2-го маркіза Рокінгема (від партії вігів), а незабаром і членом парламенту.

Едмунд Берк вів активну політичну і громадську діяльність, багато писав до кінця життя. І якщо у поглядах на управління англійськими колоніями мислитель був лібералом, у внутрішньо-політичному житті часто обстоював позиції консерватизму, основоположником британської моделі якого він, власне і вважається. Особливо вплинули на формування консервативної ідеології Берка події Великої французької революції 17891799, кінця якої Берк не дочекався, помер 9 липня 1797 року.

Погляди і творчість

Ранні твори Едмунда Берка стали надбанням історії розвитку філософської думки, зокрема, естетики. Так, юнацька праця про походження ідей «піднесеного» і «прекрасного», що вийшла друком у 1756, але була написана, ймовірно, навіть раніше, в подальшому значно вплинула на погляди Лессінга та Гердера. Едмунд Берк був переконаний, що мистецтво має виходити не з умоглядних потреб естетики, а з духовних спонукань самої людини.

Пам'ятник Беркові в Бристолі. Напис: «Я бажаю бути членом парламенту, щоб чинити добро і протистояти злу» (з промови в Бристолі, 1780)

У зрілій політичній діяльності Берк виступав за лояльніше ставлення до англійських колоній у Північній Америці і обстоював скасування урядом Акту про гербовий збір, що передбачав оподаткування (фактично визиски) колоній, і який викликав значне незадоволення і спричинював непокору в колоністів. Берк також критикував англійське управління Ірландією, особливо за дискримінацію католиків. Берк був проти намагань англійського короля Георга III підсилити свою владу й доводив потребу створення політичних партій, які були б виразниками інтересів груп громадян і які б обстоювали свої чіткі і ясні принципи.

Упродовж багатьох років Берк виступав за реформування управління колоніальною Індією, що тоді перебувала під контролем Ост-Індської компанії. У 1785 році внаслідок затяжного ідеологічного конфлікту він домігся усунення від управління компанією найуспішнішого в історії існування компанії намісника Індії Воррена Гастінгса. Цей ідеологічний конфлікт виник тому, що Берк наполягав на неухильному втіленні в Індії британських законів які засновані на природному праві, притаманному всім людям без винятку, а Гастінгс парирував тим, що західні уявлення про право та законність взагалі не можливо застосувати на Сході.

Велика французька революція, що спалахнула 1789 року, поклала край давній дружбі Берка з очильником англійських лібералів, Чарлзом Фоксом, що, як і решта борців за людські права, привітав революційні події у Франції, тоді як Берк уважав їх демонстрацією охлократії.

У своїй книзі «Роздуми про Французьку революцію» (опублікована 1790 року), Берк виклав свої переконання про те, що свобода може бути тільки в рамках закону й порядку, а всі реформи мають здійснюватись поступово, в еволюційний спосіб. Саме погляди Берка в тому числі вплинули на рішення британського уряду розпочати війну з Францією. Ще більш переконливо з нищівною критикою дій і поглядів французьких революціонерів виступив Берк у памфлетах з приводу тодішніх французьких подій.

Корінь зла мислитель вбачав у відстороненні від традицій і спадкових цінностей (в тому числі управлінських). Берк вважав, що кожна революція безоглядно нищить духовні ресурси суспільства й культурно-ідеологічний набуток століть. Радикалізму французьких революціонерів він протиставив британську конституцію та її засади: турботу про політичну спадковість і природний розвиток; повагу до політичних традицій і конкретних правових норм замість абстрактної ідеї закону, чи його сурогату духу закону. Берк був переконаний, що будь-який перерозподіл власності завжди веде до множення в суспільстві несправедливості й загрожує соціальною катастрофою.

Посилання

  1. а б в г д Czech National Authority Database
  2. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. CONOR.Sl
  4. Oxford Dictionary of National Biography / C. MatthewOxford: OUP, 2004.