Шульга Федір Григорович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Немає опису редагування |
|||
| Рядок 19: | Рядок 19: | ||
| громадянство = [[Файл:Flag_of_Ukrainian_People's_Republic_1917.svg|20px]] [[УНР]] |
| громадянство = [[Файл:Flag_of_Ukrainian_People's_Republic_1917.svg|20px]] [[УНР]] |
||
| національність = українець |
| національність = українець |
||
| Alma_mater = [[Харківський |
| Alma_mater = [[Харківський університет]] |
||
| відомий_(відома) = |
| відомий_(відома) = |
||
| рід_діяльності = [[Дипломат]] |
| рід_діяльності = [[Дипломат]] |
||
Версія за 12:24, 5 травня 2015
| Шульга Федір Григорович | |
|---|---|
| Громадянство |
.svg){kind=small} УНР |
| Національність | українець |
| Діяльність | Дипломат |
| Alma mater | Харківський університет |
| Заклад | ХНУ імені В. Н. Каразіна |
| Посада | В.о. Посла УНР в Болгарії |
| Термін | 1919 |
| Попередник | Шульгин Олександр Якович |
| Наступник | Василь Драгомирецький |
| У шлюбі з | Марія Олексіївна Шульга |
| Діти | Галина, Ольга, Валентина |
Федір Григорович Шульга — український громадсько-політичні і дипломатичний діяч. Лікар. Очолював Посольство УНР в Болгарії (1919–1920).
Біографія
Закінчив Харківський університет, медичний факультет. Будучи студентом брав участь у революційному народовольському гуртку. Згодом разом зі своїми однодумцями виїхав на Кавказ, де організував експериментальну колонію переселенців з України. Там познайомився зі своєю майбутньою дружиною – Марією Олексіївною, за фахом педагогом.
Працював лікарем в Одесі. З 1899 року член Одеської громади. З 1905 року член-засновник «Просвіти» в Одесі, яку очолював Іван Луценко. З 1909 року Одеська громада УДРП перетворилася на громаду ТУП.
У 1908 році за участь в українській громадській роботі, йому погрожували звільненням із державної служби
Федір Шульга також брав участь у організації українського національного банку. Ідея його створення народилася у 1910 р., з ініціативи кубанського українця С. Ерастова, та була підтримана українською громадою у Санкт-Петербурзі.
Євген Чикаленко, повернувшись з Одеси у 1909 році, занотував у своєму Щоденнику:[1]
|
Сумно тепер там. Просив М.Ф. Комаря скликати громаду, але він каже, що тепер нема ніякої змоги зібрати, бо всі чисто розсварилися. І справді. 0б'їхав я майже всіх, хто був ще в доісторичній Громаді, себто до 1905 р. С.П.Шелухін та І.М.Луценко страшенно лають М.Ф. Комаря, а особливо Ф.Г. Шульгу, кажуть, що він "почотний кадет", з яким ніякої української справи робити не можна. А Шульга каже, що Шелухин явно "тайний союзник", з яким соромно бути в якій-небудь справі… Справа українська в Одесі зовсім не посувається. | 
|
У 1919–1920 рр. діяло Українське Товариство Червоного Хреста (УТЧХ) на чолі з Дмитром Дорошенком. Федір Шульга входив до складу тимчасового комітету Українського Товариства Червоного Хреста у Болгарії.
У Болгарії справою повернення військовополонених українців безпосередньо займалося Українське посольство. На початку вересня 1918 р., відповідно до умов Брест-Литовського мирного договору, була створена спеціальна комісія у справах репатріації військовополонених українців. До її складу увійшов Федір Шульга.[2]
У 1915 році брав участь у виданні українського літературного місячника «Основа» в Одесі.
24 жовтня 1917 року брав участь у продовольчому з'їзді, проведеному Центральною Радою в Києві; висловив своє розчарування відсутністю на з'їзді «українського духу».
У 1918 році з'являється на українській політичні арені у період правління Павла Скоропадського. Він був претендентом на посаду міністра харчових справ у проекті гетьманського уряду, над яким працювали Євген та Левко Чикаленки з О. Скорописом-Йолтуховським. У жовтні 1918 р. кандидатура Федора Григоровича розглядалася на посаду товариша міністра внутрішніх справ Ігора Кістяківського.
У 1918–1919 рр. як секретар, радник посольства УНР в Болгарії, навідувався в Одесу у справах полонених, де контактувати передусім із Червоним Хрестом, який представляв Володимир Леонтович.[3]
У жовтні 1918 року приїздив до Києва, де захворів на важку форму «іспанки» і хворим виїхав у Одесу. У листопаді 1918 року знову повернувся до Софії. де вживав усіх заходів, що попередити антигетьманське повстання в Україні. Зокрема, особисто написав міністру продовольства С. Гербелю критичного листа, в якому засудив його участь у підготовці «Записки 10-ти міністрів», від 17 жовтня 1918 р. Також він писав, що викликав до себе у Варну О. Шульгина, якому запропонував їхати в Київ, з метою попередження державного перевороту в Українській Державі.
До серпня 1919 року — очолював Посольство УНР в Болгарії.
До вересня 1920 році разом донькою Валентиною проживав у еміграції в Сербії, після чого переїхав у Крим. Звідки у листопаді 1920 року разом з врангелівцями, йому вдалося потрапити до Стамбулу, завдяки допомозі уповноваженого Російського Червоного Хреста Михайла Ханенка. З 12 грудня 1920 року він знову болгарській столиці у Софії.
З 1921 по 1924 рік був членом Товариства єднання росіян в Болгарії. З грудня 1921 року член Торгово-промислового відділу при Товаристві єднання росіян в Болгарії.[4]
У 1922 році до Болгарії переїхала з Одеси його дружина із меншою дочкою.
У 1924 р. в Одесі ходили чутки про смерть Федора Шульги.
Див. також
Примітки
- ↑ С. Г. Чмир ОДЕСЬКА ГРОМАДА В УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ РУСІ (КIHЕЦЬ XІХ — ПОЧАТОК ХХ ст.)
- ↑ Софийски университет «Св. Климент Охридски». АЛМАНАХ. БЪЛГАРСКА УКРАИНИСТИКА
- ↑ «Несподіване» Володимира Леонтовича. Газета День
- ↑ Общество Единения Русских в Болгарии (1920–1924 гг.)