Соловйов Сергій Михайлович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
→Література: Добавлено категорію |
Leonst (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
| Рядок 4: | Рядок 4: | ||
'''Сергі́й Миха́йлович Соловйо́в''' (5(17) травня [[1820]], [[Москва]] — 4(16) жовтня [[1879]]), російський історик, від [[1847]] професор Московського університету, від [[1872]] академік [[Російська академія наук|Імператорської Санкт-Петербурзької Академії наук]]. |
'''Сергі́й Миха́йлович Соловйо́в''' (5(17) травня [[1820]], [[Москва]] — 4(16) жовтня [[1879]]), російський історик, від [[1847]] професор Московського університету, від [[1872]] академік [[Російська академія наук|Імператорської Санкт-Петербурзької Академії наук]]. |
||
Батько |
Батько російського [[філософ]]а [[Соловйов Володимир Сергійович|Володимира Соловйова]] |
||
== Життєпис == |
|||
Народився у Москві в сім'ї священика. У 1833-38 навчався у гімназії. У 1838 вступив на історико-філологічне відділення філософського ф-ту [[Московський університет|Московського університету]]. Після закінчення університету (1842) протягом 1842-44 перебував за кордоном як домашній учитель дітей [[Строганов Олександр Григорович|О. Строганова]]. Відвідував лекції [[Франсуа Гізо]], [[Жуль Мішле|Жуля Мішле]] у [[Париж]]і, [[Карл Ріттер|Карла Ріттера]], [[Леопольд фон Ранке|Леопольда фон Ранке]] у [[Берлін]]і, познайомився з відомими славістами [[Вацлав Ганка|Вацлавом Ганкою]], [[Франтішек Палацький|Франтішеком Палацьким]], [[Павел Йозеф Шафарик|Павелом Шафариком]]. У 1845 захистив магістерську, а в 1847 — докторську дисертацію. З 1847 — професор Московського університету. У 1864-70 — декан історико-філологічного ф-ту, у 1871-77 — ректор Московського університету. В останні роки життя був головою Московського товариства історії і старожитностей російських, директором [[Оружейна палата|Оружейної палати]]. У студентські роки Соловйов симпатизував російським [[слов'янофіл]]ам, згодом поділяв погляди [[Західники|західників]], займаючи помірковану ліберальну позицію. Був придворним учителем російських імператорів. Відстоював автономні права університетів, за що змушений піти у відставку з посади ректора. |
Народився у Москві в сім'ї священика. У 1833-38 навчався у гімназії. У 1838 вступив на історико-філологічне відділення філософського ф-ту [[Московський університет|Московського університету]]. Після закінчення університету (1842) протягом 1842-44 перебував за кордоном як домашній учитель дітей [[Строганов Олександр Григорович|О. Строганова]]. Відвідував лекції [[Франсуа Гізо]], [[Жуль Мішле|Жуля Мішле]] у [[Париж]]і, [[Карл Ріттер|Карла Ріттера]], [[Леопольд фон Ранке|Леопольда фон Ранке]] у [[Берлін]]і, познайомився з відомими славістами [[Вацлав Ганка|Вацлавом Ганкою]], [[Франтішек Палацький|Франтішеком Палацьким]], [[Павел Йозеф Шафарик|Павелом Шафариком]]. У 1845 захистив магістерську, а в 1847 — докторську дисертацію. З 1847 — професор Московського університету. У 1864-70 — декан історико-філологічного ф-ту, у 1871-77 — ректор Московського університету. В останні роки життя був головою Московського товариства історії і старожитностей російських, директором [[Оружейна палата|Оружейної палати]]. У студентські роки Соловйов симпатизував російським [[слов'янофіл]]ам, згодом поділяв погляди [[Західники|західників]], займаючи помірковану ліберальну позицію. Був придворним учителем російських імператорів. Відстоював автономні права університетів, за що змушений піти у відставку з посади ректора. |
||
Автор капітальної «Истории России с древнейших времен» до 1770-их pp. (29 тт., 1851 — 79; нове видання в 15 тт., 1959 — 66) і низки монографічних праць. У питаннях історії України Соловйов продовжував традиційну великодержавницьку лінію російської історіографії. Його праці, присвячені історії України, торкаються тільки козацької доби: «Очерк истории Малороссии до подчинения ее царю Алексею Михайловичу» (1848 — 49), «Малороссийское казачество до Богдана Хмельницкого» ([[1859]]). Чимало документального матеріалу до історії України 17 — [[18 століття|18 ст.]] подано в його «Истории России», при чому іноді об'єктивізм дослідника бере верх над традиційними концепціями |
Автор капітальної «Истории России с древнейших времен» до 1770-их pp. (29 тт., 1851 — 79; нове видання в 15 тт., 1959 — 66) і низки монографічних праць. |
||
== Ставлення до України == |
|||
У питаннях історії України Соловйов продовжував традиційну великодержавницьку лінію російської історіографії. Його праці, присвячені історії України, торкаються тільки козацької доби: «Очерк истории Малороссии до подчинения ее царю Алексею Михайловичу» (1848 — 49), «Малороссийское казачество до Богдана Хмельницкого» ([[1859]]). Чимало документального матеріалу до історії України 17 — [[18 століття|18 ст.]] подано в його «Истории России», при чому іноді об'єктивізм дослідника бере верх над традиційними концепціями російських істориків. |
|||
== Родина == |
== Родина == |
||
Версія за 11:58, 7 липня 2015
._Book_miniature_of_the_XVI_century_%27Construction_of_the_white-stone_Kremlin_in_Moscow%27)_small_resolution.jpg)
Сергі́й Миха́йлович Соловйо́в (5(17) травня 1820, Москва — 4(16) жовтня 1879), російський історик, від 1847 професор Московського університету, від 1872 академік Імператорської Санкт-Петербурзької Академії наук.
Батько російського філософа Володимира Соловйова
Життєпис
Народився у Москві в сім'ї священика. У 1833-38 навчався у гімназії. У 1838 вступив на історико-філологічне відділення філософського ф-ту Московського університету. Після закінчення університету (1842) протягом 1842-44 перебував за кордоном як домашній учитель дітей О. Строганова. Відвідував лекції Франсуа Гізо, Жуля Мішле у Парижі, Карла Ріттера, Леопольда фон Ранке у Берліні, познайомився з відомими славістами Вацлавом Ганкою, Франтішеком Палацьким, Павелом Шафариком. У 1845 захистив магістерську, а в 1847 — докторську дисертацію. З 1847 — професор Московського університету. У 1864-70 — декан історико-філологічного ф-ту, у 1871-77 — ректор Московського університету. В останні роки життя був головою Московського товариства історії і старожитностей російських, директором Оружейної палати. У студентські роки Соловйов симпатизував російським слов'янофілам, згодом поділяв погляди західників, займаючи помірковану ліберальну позицію. Був придворним учителем російських імператорів. Відстоював автономні права університетів, за що змушений піти у відставку з посади ректора.
Автор капітальної «Истории России с древнейших времен» до 1770-их pp. (29 тт., 1851 — 79; нове видання в 15 тт., 1959 — 66) і низки монографічних праць.
Ставлення до України
У питаннях історії України Соловйов продовжував традиційну великодержавницьку лінію російської історіографії. Його праці, присвячені історії України, торкаються тільки козацької доби: «Очерк истории Малороссии до подчинения ее царю Алексею Михайловичу» (1848 — 49), «Малороссийское казачество до Богдана Хмельницкого» (1859). Чимало документального матеріалу до історії України 17 — 18 ст. подано в його «Истории России», при чому іноді об'єктивізм дослідника бере верх над традиційними концепціями російських істориків.
Родина
Був у шлюбі з Поліксеною Романовою, яка мала українське коріння. Серед своїх предків вона називала філософа Григорія Сковороду. У Володимира Павловича Романова в Лебединському повіті на Харківщині був свій маєток, пов'язані вони і з Херсонською губернією, с. Березівка, Александрійського повіту, де проживав В. Романов до свого арешту за підозрою у контактах з декабристами. Там Соловйов міг ознайомитися з працями одеського історика А. О. Скальковського, який займався історією запорозького козацтва та колонізації півдня України.
Література
Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Людмила Новікова. Походження, сутність і історія козацтва в працях російського історика С. М. Соловйова.
|
Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |