Лицарі Круглого столу: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
→Список лицарів: текст |
TeoBot (обговорення | внесок) →Примітки: checkwiki за допомогою AWB |
||
Рядок 53: | Рядок 53: | ||
== Примітки == |
== Примітки == |
||
{{Примітки}} |
{{Примітки}} |
||
{{ |
{{Герої Артуріани}} |
||
[[Категорія:Артуріани]] |
[[Категорія:Артуріани]] |
Версія за 12:35, 16 вересня 2015
Лицарі Круглого столу або лицарі короля Артура - персонажі британського епосу про короля Артура і пізніших лицарських романів і фентезі. За деякими легендами, число лицарів становило до 150 осіб. Деякі з лицарів, можливо, мали історичні прототипи.
Джерела легенд
Якщо сам король Артур - споконвічно кельтський (бриттський) герой, то про його лицарів писали автори куртуазних романів самих різних національностей - валлійські, німецькі, англійські, французькі. Найпомітніші з них - Кретьєн де Труа (XII ст.), Вольфрам фон Ешенбах (XII ст.), анонімні автори Вульгатского циклу (XIII ст.) та збірника «Мабіногіон». Більшість з них використовували королівство Артура як сетинг для подвигів нових героїв-лицарів - Гавейна, Ланселота, Галахада, Персиваля та ін.; а сам Артур відсувався на другий план [1][2]. Остаточно поєднав цих розрізнених героїв в єдине братство сер Томас Мелорі у своєму монументальному епосі «Смерть Артура».
У багатьох творах лицарі займаються пошуками Грааля - імовірно, чаші, в яку зібрав кров Ісуса Христа Йосип Ариматейський.
Список лицарів
Оскільки лицарі круглого столу - герої різних творів, часто мінялися при переказі і переписуванні, їх точний перелік скласти не можливо. Навіть кількість лицарів у різних авторів різна, часом і зовсім фантастична: - у французьких текстах XIII століття згадуються 150, 240 і 366, а в поемі Лайамона «Брут» зазначені 1600 лицарів .
У пізніший час було прийнято вже підкреслювати обраність і обмежувати кількість лицарів: Джон Драйтон описував 12 лицарів, Вальтер Скотт - 16 лицарів, бездоганних у лицарському етикеті. Ніяких єдиних і послідовних правил або принципів, за яким формувався членство клубу Круглого столу, в середньовічній літературі не вказано. Говориться лише про те, що за Круглим столом засідали найкращі або найважливіші лицарі.
Серед постійних героїв, що з'являються в багатьох книгах, можна назвати наступних лицарів:
- Гавейн - племінник Артура, його «права рука», герой багатьох романів.
- Ланселот - непереможний лицар, який здійснив безліч подвигів, але в підсумку закохався в дружину Артура Гвіневру і послужив причиною загибелі королівства
- Трістан або ж (за Мелорі) Трістрам - син Таллуха (за іншою версією - син короля Рівалена і Бланшефлор, сестри короля Марка), найсильніший, найсміливіший і найкращий (за валлійськими легендами) лицар, що поступався лише Ланселоту, відомий через романтичну історію кохання до Ізольди, яка стала дружиною короля Марка.
- Галахад - син Ланселота, святий лицар, вихований ченцями. Шукач Святого Грааля.
- Парсіфаль (Персіваль) - ще один шукач Грааля.
- Борс - соратник Персіваля, шукач Грааля.
- Кей - молочний брат Артура і його сенешаль. У легендах зазвичай комічний персонаж, хвалько і боягуз.
- Мордред - племінник чи син Артура, що видав короля і спробував захопити владу. У фіналі вони з Артуром вбивають один одного.
- Ґарет, Лицар Кухні, якому Кей дав прізвисько "білоручка" (Бомейн) - син Лота та молодший брат відомих Гавейна, Агравейна і Гахериса, зі скромності працював при дворі слугою, перш ніж стати лицарем;
сприймався як зразок поведінки справжнього, ідеального лицаря: у будь-яких обставинах вмів триматися з гідністю, прихований гнів виявляв лише під час бою з іншими лицарями чи магічними створіннями, мовчки витримувати несправедливі звинувачення леді і ніколи не залишати їх одних у біді.
До Артурівского циклу відносять перекази і роман про Трістана та Ізольду (або ж Друстана і Ессельт). Хоча Трістан, відповідно до основного сюжету, служить королю Марку, а не Артуру, деякі автори, як і деякі валлійські легенди, зараховують і його до артурівських шукачів Граалю.
Круглий стіл
Про круглий стіл вперше розповідає англо-нормандський поет Вас близько 1150 в своїх історіях про короля Артура. У цей час в Європі процвітало місництво - правила і норми, розроблені в ході формування станів, які визначали ранг сім'ї (насамперед, знатної) і її окремих членів, їхні взаємини з іншими родинами при призначенні на військову службу, адміністративну посаду, участі в офіційних урочистостях. Формальним вираженням знатності в цій системі було право знаходитися (сидіти) як можна ближче до суверена. Серед феодалів часті були суперечки про місце, що приводили до важких конфліктів, аж до збройних.
Згідно з легендою, король Артур увів саме круглий стіл для того, щоб учасники бенкетів не сперечалися один з одним за краще місце і почували себе рівноправними. Пізніше історії про короля Артура стали поширюватися у фольклорі і в європейській (англійській, французькій, німецькій) літературі, Круглий стіл став одним з основних атрибутів цих історій.
У Вінчестері досі організується Круглий стіл з 24 учасників, який претендує на спадкоємність протягом багатьох сотень років.
Література
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лицарі Круглого столу |
- Timeless Myths - Knights of the Round Table
- Karl Langosch. König Artus und seine Tafelrunde. — Stuttgart : Reclam, 1980. — ISBN 3-15-029945-4.
- Pamela Ryan. A Dictionary of King Arthur's Knights. — ISBN 1-877853-61-5.
- B. Schmolke-Hasselmann:The Round Table: Ideal, Fiction, Reality. In: Arthurian Literature, II, 1982, S. 411-475.
- C. Scott Littleton:From Scythia to Camelot: A Radical Reassessment of the Legends of King Arthur, the Knights of the Round Table, and the Holy Grail. ISBN 0-8153-3566-0 (Außenseiter-Theorie)
Примітки
- ↑ Анджей Сапковський. «Світ короля Артура»
- ↑ / King_Arthur.html М. К. Попова. Легенда про короля Артура в культурі єлизаветинської Англії / / Міф у культурі Відродження. - М.: Наука, 2003, с.294-300.
|