Люблінська угода: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м суміш розкладок за допомогою AWB
Рядок 8: Рядок 8:


== Див. також ==
== Див. також ==
* [[Радянсько-польський договір (1945)]]

* [[Радянсько-Польський обмін ділянками територій 1951 року]]
* [[Виселення українців з Польщі до УРСР]]
* [[Виселення українців з Польщі до УРСР]]
* [[Операція «Вісла»]]
* [[Операція «Вісла»]]
* [[Радянсько-Польський обмін ділянками територій 1951 року]]
* [[Різня в Сагрині]]
* [[Різня в Сагрині]]



Версія за 12:06, 11 жовтня 2015

Люблінська угода - угода про українсько-польське територіальне розмежування від 9 вересня 1944 року.

Влітку 1944 року Микита Хрущов, котрий очолював ЦК КП(б)У і Раду Народних Комісарів УРСР, зробив спробу приєднати до території України Підляшшя, Холмщину, Надсяння. Була навіть складена карта Холмської області. Але Кремль відхилив ці пропозиції, оскільки вже було сформовано інше бачення післявоєнного устрою Європи. 9 вересня 1944 року була підписана угода, з якої переселення і почалося. Угодою було передбачено переселення на територію УРСР всіх українців, що проживали в Хелмському, Грубешівському, Томашевському, Любачівському, Ярославському, Перемишльському, Ліськовському, Замостовському, Красноставському, Білгорайському, Влодавському повітах. Це торкалося також інших районів Польщі, де були українці, які хотіли переселитися з території Польщі до України, а також евакуації до Польщі всіх поляків і євреїв, які перебували в польському громадянстві до 17 вересня 1939 року, проживали в УРСР і виявили бажання переселитися. В угоді підкреслювалося, що евакуація є добровільною і тому примушення не може бути застосовано ні прямо, ні побічно. Термін проведення евакуації встановлювався з 15 жовтня 1944-го по 1 лютого 1945 року. На вимогу однієї з сторін цей термін міг бути продовжений за взаємною згодою.

Люблінською угодою імітувалося встановлення кордону між двома народами - українським і польським. Москва неначе залишалася осторонь. Українці не хотіли їхати в «радянський рай», поляки не хотіли залишати Україну, багато хто вважав що вони і так на відвічно польській території, а Львів – польське місто.

У Варшаві, Києві і Москві зрозуміли, що Люблінська угода не отримала масового схвалення ні з боку українського, ні з боку польського населення. І з кінця літа - початку осені 1945-го вирішили перейти до застосування винятково примусових заходів стосовно переселень. За офіційною статистикою до жовтня 1946 року з України до Польщі було переселено 812 688 осіб, а з Польщі в УРСР за станом на березень 1947-го переселили 472 635 осіб.[1]

Див. також

Примітки

Посилання