Дмитро Гуня

Дмитро Гуня
Народився	невідомо
Помер	невідомо
Країна	Республіка Польща
Діяльність	військовик
Відомий завдяки	кошовий отаман, ватажок повстання
Знання мов	польська
Посада	Гетьман Війська Запорозького
Військове звання	козацький гетьман
Попередник	Яків Острянин
Наступник	Карпо Півтора-Кожуха
Конфесія	православний

Гуня Дмитро Тимошович (роки народження і смерті невідомі) — один з керівників селянсько-козацьких повстань в Україні в 1630-х років проти польсько-шляхетського гніту, козацький гетьман (1637, 1638).

Життєпис

Походив ймовірно з козацької родини Київщини. Подробиці біографії Гуні маловідомі. На початку 30-х років XVII ст. очолював козацькі виправи проти Туреччини та Кримського ханства.

У 1637 р. брав участь у повстанні під проводом Павла Павлюка, зокрема, весною був обраний полковником війська повсталих козаків. Після поразки під Кумейками (6 грудня 1637 р.) і полону Павлюка, Гуня, захопивши польську артилерію, на чолі козацького загону прорвався на Запоріжжя. Зокрема, після того, як Павлюк та Скидан покинули табір для збору підкрплення, Гуня очолив оборону табору. Після невдалої битви Гуня повів своїх козаків до Боровиці (поблизу Черкас), де з'єднався з повстанцями Павлюка.

У січні 1638 р. Гуню запорожці обрали кошовим отаманом; при цьому він вживав титул «гетьман військ Його Королівської Милості».

На початку 1638 року запорожці, очолені Гунею, розгромили каральний загін ротмістра Мелецького, надісланий польським командуванням для знищення Запорозької Січі.

Гуня розіслав посольства з проханням про допомогу до кримського хана (або калги-султана 26 лютого) і на Дон. Навесні 1638 року приєднався до селянсько-козацького повстання під проводом Карпа Скидана і Якова Острянина. В другій половині березня повстанці на чолі з Острянином, Скиданом та Гунею вирушили із Запоріжжя з метою захопити переправи через Дніпро. Дмитро очолив флотилію, яка пішла вгору по Дніпру. Розгромивши окремі польські гарнізони, козаки взяли під свій контроль русло Дніпра від Кременчука до Трипілля (переправи у Кременчуку, Максимівці, Бужині, Чигирині-Діброві). Після битви під Лубнами загони очолювані Гуні приєдналися до основних сил козацького війська.

Битва під Жовниним. Фінальна стадія повстання Якова Острянина, 1638 р. Атака королівської гусарської кавалерії на козацький табір. (полотно/олія) 77см x 154 см. Автор: Роман Ногін.

Після невдалого бою під Жовнином частина повстанців на чолі з Яковом Острянином, вважаючи, що повстання зазнало невдачі, відступила на Слобідську Україну. Козаки, що залишилися (біля 20 тис.), боролися далі, обравши гетьманом Гуню. Вони відійшли до гирла Сули, де у місці впадіння ріки Старець збудували табір. В ньому з червня до 28 серпня (7 серпня) 1638 оточені козаки, страждаючи від виснаження, нестачі харчів та фуражу, кілька тижнів запекло відбивали штурми військ Миколая Потоцького-«Ведмежої лаби» та Яреми Вишневецького. Ватажки коронного війська відхилили пропозицію Гуні про укладення перемир'я.

Наприкінці липня до табору Гуні пробилося з Запоріжжя підкріплення під приводом полковника Філоненка, що однак не змінило загального становища козаків. Філоненко віз човнами вгору Дніпром провіант та інші припаси, які могли змінити ситуацію на користь козаків, бо польське військо теж потерпало від нестачі харчів та бойових припасів. Частина козаків Філоненка йшла суходолом. Але поляки вчасно помітили транспорт і обстріляли його з берега з гармат; водночас польська кіннота атакувала загін, що йшов берегом. Майже всі припаси були потоплені. Більша частина козаків врятувалася та з порожніми руками пробилася до табору. Але збільшення кількості людей в оточенні загострило голод у козацькому війську. Розуміючи безперспективність подальшого опору, частина старшини вирішила почати переговори про здачу. Побоюючись зради, Гуня на чолі невеликого загону в ніч на 28 липня 1638 р. прорвався з оточеного табору на Запоріжжя. Позбавлені допомоги ззовні й, відчуваючи гостру нестачу провіанту, повстанці змушені були капітулювати. Ось як характеризує його дії історик Михайло Грушевський:

Се відступлення з-під Жовнина і оборона на Старці-Дніпрі записали Гуню на вічні часи поміж найславнішими проводирями козацькими.

Навесні 1640 р. Гуня керував спільним походом донських і запорізьких козаків проти Туреччини.

Подальша його доля невідома.

Див. також

• 1637 Повстання Павлюка
• 1637 Кумейківський бій
• 1638 Жовнинська битва
• 1638 Повстання Остряниці
• 1638 Облога на Старці

Джерела

• Л. Гайдай. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.
• Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К.: Генеза, 1993.
• УРЕ. — К., 1962. — т. 3.
• Провідники духовності в Україні: Довідник /За ред. І. Ф. Кураса. — К.: Вища школа, 2003.
• Zbigniew Wójcik. Hunia Dymitr Tymofiejewicz // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: PAN, 1963. — T. Х/1, zeszyt 44. — S. 107–108. (пол.)

Посилання

• Лист коронному Миколаю Потоцькому із табору при гирлі ріки Старця. Червень, 1638

Попередник Яків Острянин

Гетьман України 1638

Наступник Карпо Півтора-Кожуха