Ігнатій Цетнер: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
шаблон перейменування статті (QuickRename.js)
Рядок 1: Рядок 1:
{{Ana|Цетнер Ігнатій}}
{{однофамільці|Цетнер}}
{{однофамільці|Цетнер}}
[[Файл:Ignacy Cetner.PNG|міні|праворуч|200пкс|]]
[[Файл:Ignacy Cetner.PNG|міні|праворуч|200пкс|]]

Версія за 02:21, 18 січня 2016

Іґна́цій Це́тнер гербу Пшерова (1728;— † бл. 1800) — польський шляхтич, з 1783 р. граф, військовик, державний діяч. Полковник королівських військ.[1] Представник роду Цетнерів.

Коротка біографія

Син Антонія — старости коритніцького, та його дружини Анни з Красіцьких. Брат «цьотечний» Іґнація Красіцького. В 1740 р. став поручником в інфантерії Міхала Казимира «Рибоньки» Радзивілла. Посол на сейм від Галицької землі у 1756, 1758, 1761 р., від Руського воєводства 1760 р., не виступав. Не відомо, за що отримав від Генрика Брюля посаду коронного обозного після Вєльгорскі 30 січня 1762 р.), орден Білого Орла 3 серпня 1762 р., посаду белзького воєводи 20 березня 1763 р. Мешкав у дідичному Краківці, де власноручно працював на городах (без господарського смислу; управителі сильно його обкрадали, він зі сльозами скаржився на це поету Фр. Карпіньскому).

З дружиною Людвікою з Потоцьких (донька київського воєводи Станіслава[2]) «не міг дати ради», давав їй право вести самостійну політику (опікувала бунтарів, підтримувала Вессля, Мнішеха проти біскупа Красіньскі). Опортуніст, підтримував Чарторийських під час безкоролів'я, підписав їх лист до Відня та Версалю (квітень 1764 р.), голосував за С. А. Понятовського, на коронаційному сеймі вніс пропозицію про надання титулу князя для Понятовських. Підписався під Радомською кофедерацією (23 червня 1767 р.), після вибуху Барської конфедерації виїхав за угорський кордон. У 1770-71 р. був у Ґданьську. З кінця 1772 р. цісарський підданий, з 1775 р. цісарсько-королівський таємний радник, з 20 березня 1783 р. граф і член стану магнатів. В 1783 р. маршалок великий коронний Галичини і Володимирії. Для того, щоб втриматись в статусі магната, разом з давніми приятелями (Єжи Оссоліньским, Потоцькими) видав посвідчення геральдичні, уклав транзакцію соляну з Йозефом ІІ. Мав Рошнівське староство на Київщині, чимало боргів. Задля їх сплати дозволив вирізати ліси «Поточчизни», погодився бути слугою слуг для короля С. А. Понятовського, отримав дозвіл на «цесію» Белзького воєводства. Вітав конституцію 3 травня 1791 р.

Мав доньку Анну (1764 р.) — добре виховану, багату, 4 рази виходила заміж. Чоловіки: Юзеф Сангушко, Казимир Нестор Сапєга, Каєтан Потоцький — староста ужендовський, Кароль Лотарінзький д'Ельбеф і Ламбеск.

Засновник парку «Цетнерівка» у Львові.[3] Дідич Надвірної, разом з дружиною Людвікою надавали кошти для виготовлення обрядових предметів місцевого Костелу Успіння.[4] Маєток в Надвірній у 1786-87 роках продав.[5]

Примітки

  1. Z.Lasocki. Cetner Aleksander (†1675)… S. 239
  2. Potoccy (02) (пол.)
  3. Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові.— Львів: Каменяр, 1991.— 168 с.— С. 97. ISBN 5-7745-0316-X
  4. Jerzy T. Petrus. Kościół parafialny p. w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Nadwórnej / Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa // Seria: Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej.— Kraków: Międzynarodowe Centrum Kultury, Drukarnia narodowa: 1996.— tom 4.— 211 s.— 402 il.— S. 112, 115. ISBN 83-85739-34-3.(пол.)
  5. Там же. С. 95

Джерела