Медина: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Zvr (обговорення | внесок)
Zvr (обговорення | внесок)
Рядок 55: Рядок 55:
=== Єврейські племена ===
=== Єврейські племена ===


Оазис Яфриб спочатку був заселений [[Євреї|єврейськими]] племенами :[[Бану Кайнука]], [[Бану Курайза]] і [[Бану Надір]].<ref name="jewishencyclopedia 1">[[Jewish Encyclopedia]] [http://www.jewishencyclopedia.com/view.jsp?artid=326&letter=M Medina]</ref>[[Ібн Хордадбек]] пізніше писав, що за часи [[Персія|Перської імперії]] у Хеджазі, Бану Кураяза були податківцями для [[шах]]а.<ref>Peters 193</ref>
Оазис Яфриб спочатку був заселений [[Євреї|єврейськими]] племенами :[[Бану Кайнука]], [[Бану Курайза]] і [[Бану Надір]].<ref name="jewishencyclopedia 1">[[Jewish Encyclopedia]] [http://www.jewishencyclopedia.com/view.jsp?artid=326&letter=M Medina]</ref>[[Ібн Хордадбек]] пізніше писав, що за часів [[Персія|Перської імперії]] у Хеджазі, Бану Кураяза були податківцями для [[шах]]а.<ref>Peters 193</ref>


==== Бану Аус і Бану Хазрадж ====
==== Бану Аус і Бану Хазрадж ====

Версія за 16:32, 26 січня 2016

Координати: 24°28′ пн. ш. 39°36′ сх. д. / 24.467° пн. ш. 39.600° сх. д. / 24.467; 39.600

Аль Медіна Аль Мунавварах
المدينة المنورة
Медіна
Вид Аль Медіна Аль Мунавварах
Вид Аль Медіна Аль Мунавварах
Координати: 24°28′ пн. ш. 39°36′ сх. д. / 24.467° пн. ш. 39.600° сх. д. / 24.467; 39.600
Провінція Аль Медіна
Уряд
 - мер Абдулазіз Аль-Хуссейн
Площа
 - Повна 173 000 км²
Висота над р.м. 608,1 м 
Населення (2006)
 - Усього 1 300 000
Часовий пояс Аравійський стандартний час (UTC-3)
Розташування Аль Медіна Аль Мунавварах
Розташування в королівстві Саудівська Аравія
Розташування в королівстві Саудівська Аравія
Мапа

Медіна (араб. المدينة المنورةМФА[ælmæˈdiːnæl muˈnɑwːɑrɑ] або المدينة МФА[ælmæˈdiːnæ]) — місто в районі Хіджаз на заході Саудівської Аравії, адміністративний центр провінції Аль Медіна. Друге священне місто ісламу, і місце поховання пророка Мухаммеда. А також місце, де Мухаммед і його послідовники знайшли притулок після нападів на них в Меці (Хіджра). Нині населення Медіни становить понад 1 300 000 чоловік (2006).

Загальні відомості

Спочатку місто мало назву Ясриб, яке заснували єврейські біженці, хто втік наслідок війни з римлянами, але пізніше місто перейменували на аль-Мадінату 'н-Набі (مدينة ﺍﻟﻨﺒﻲ МФА[mæˈdiːnæt æˈnːæbiː]«місто пророка») або Аль Медіна Аль Мунавварах («святе місто» або «осяєне місто»), коротка форма Медіна має сенс «місто». Медіна відома мечеттю Мухаммада, і є другим найсвященним місто ісламу, після Мекки).[1]

Медіна знаходиться за 338 км на північ від Мекки і близько 193 км від узбережжя Червоного моря. Вона розташовано в найродючішій частині всієї території Хіджаз. Величезна рівнина тягнеться на південь; у всі сторони йдуть пагорби і гори.

Місто має форму овала, оточено міцними мурами, 9-12 м висоти, збудованими у 12-му сторіччі від Р. Х., захищенних з флангів баштами. З четвертої брами, Баб-аль-Салам, або Єгипетської брами є чудовий краєвид. За стінами міста, на захід і південь — передмістя, що складаються з низьких будинків, подвір'їв, садів. Передмістя також мають стіни і вежі.

Аль-Масджід Ан-Набавія (Мечеть пророка) розтошована на сході міста і нагадує мечеть в Мецці, але в більш маленькому масштабі. Двір має 152 м в довжину, купол високий з трьома живописними мінаретами . Могила Мухаммеду, який помер і був похований тут в 632 році від Р. Х., оздоблена екраном залізної філігранної роботи.[2]

Могили Фатіми (дочки Мухаммеда) і Абу Бакра (першого халіфа і батька дружини Мухаммеда Аіши), і Умара, другого халіфа, є також тут. Місто двічі було спалене, але знову відновлювалось.[2]

Релігійне значення Медіни в ісламі

Важливість Медіни, в ісламі базується на наявності могили пророка Мухаммеда в мечеті Аль-Масджід Ан-Набавія (мечеті пророка). Мечеть була побудована на ділянці, сусідній до дому Мухаммеда, і як мусульмани вірять, що пророки повинні бути поховані в тому ж місці, де вони померли, Мухаммед був тому похований в його будинку. Могила пізніше стала частиною мечеті, коли дозволив Омейяд халіф Валід I. Перша ісламська мечеть також розташована в Медіні і відома як Масджід Куба (мечеть Куба). Її знищила блискавка, ймовірно близько 850 року від Р. Х., і майже забута. У 892 місце було очищене, мечеть відновлюють, яку знищує вогонь в 1257 і майже негайно знов відновлюють. Каїтбей правитель Єгипту реставрує її, в 1487.[2]

Як і в Мецці, місто Медіна дозволяє вхід тільки мусульманам, хоча Харам (область, закрита для немусульман) Медіни набагато меньша, ніж у Мецці, з тим, що багато місць на околицях Медіни відкрито для немусульман, тоді як в Мецці область, закрита до немусульман, тягнеться набагато далі від меж забудованої області. В обох містах численні мечеті — призначенні для великиої кількості мусульман під час хаджу. Сотні тисяч мусульман прибувають до Медіни щорічно, щоб відвідати могилу пророка і поклонитися в мечетях в об'єднаному святкуванні. Мусульмани вважають, що молитва одного разу в мечеті пророка рівна молитвам як мінімум 1000 разів в будь-якій іншій мечеті.

Історія

Доєврейські часи

За часів Птолемея оза була відома як Лафриппа.[2]

Єврейські племена

Оазис Яфриб спочатку був заселений єврейськими племенами :Бану Кайнука, Бану Курайза і Бану Надір.[3]Ібн Хордадбек пізніше писав, що за часів Перської імперії у Хеджазі, Бану Кураяза були податківцями для шаха.[4]

Бану Аус і Бану Хазрадж

Ситуація змінилася після прибуття з Ємену двох арабських племен Бану Аус і Бану Хазрадж. Спочатку, ці племена були підлеглими євреїв, але пізніше вони повстали і набули незалежність.[5] У 5-му сторіччі[6], євреї контролювали ще місто. Єврейська енціклопедія стверджує: «Влаштувавши банкет, запросивши євреїв на нього і зробивши різанину керманичей євреїв».[3].Так або інакше Бану Аус і Бану Хазрадж остаточно надбали владу в Медіні.

Найсучасніші історики приймають записи ісламських джерел, що після повстання, єврейські племена стали підлеглими Аус і Хазрадж.[7] Згідно з Вільямом Мотгомеррі, єврейські племена зберігали незалежність до 627.[5]

Ібн Ішак говорить про конфлікт між останнім єменським королем королівства Хим'яр[8]і представниками Яфрибу. Коли король проїджав мимо оази, мешканці Яфрибу убили його сина, і правитель єменців загрожував винищити людей і порубати пальми. Згідно з ібн Ішаком, він утримувався від виконання тому що двоє ребе були з племені Бану Курайза, вони вговорили короля, пожаліти оазу, тому що це було місце, «до якого пророк Курейши, мігрував, і оаза була його домівкою і місцем відпочинку». Єменський король не знищив місто і прийняв іудаїзм. Він узяв ребе з собою, і в Мецці, вони визнали Каабу як храм, побудований Авраамом, і радили королю «зробити те, що люди Мекки роблять: ходити навколо храму, щоб шанувати його, поголити його голову і бути покірним, поки він не залишив його околиці.» Повертаючись до Ємену, говорить ібн Ішак, ребе показали дивні місця де люди проходять неушкодженими крізь вогонь, після чого єменці сприйняли іудаїзм.[9]

Громадянський конфлікт

Кінець кінцем Бану Аус і Бану Хазрадж стали ворожим один до одного і на час Хіджра (переселення) Мухаммеда до Медіни, вони воювали вже 120 років і були заклятими ворогами один одного.[10] Бану Надір і Бану Курайза були союзниками з Бану Аус, тоді як Бану Кайнука був на стороні Бану Хазрадж.[11] Загалом відбулося чотири війни.[5]

Їх остання і найкривавіша була битва Буаф[5], що відбулася за кілька років до переселення Мухаммеду.[3]Результат битви був непереконливий, і усобиця продовжувалася. Абд-Аллях ібн Убайй, один з лідерів Бану Хазрадж, відмовився брати участь в битві, на чому він заробив свій капітал. На час прибуття Мухаммеду він був самим шановним мешканцем Яфрибу.

Прибуття Мухаммеда

У 622, Мухаммед і мухаджири залишили Мекку і прибули в Яфриб, подія, яка змінила політичний ландшафт цілком; давнішня ворожнеча між племенами Бану Аус і Бану Хазрадж була припинена, оскільки багато хто з двох племен сприйняв іслам. Мухаммед, пов'язаний з Бану Хазрадж через його прабабусю, незабаром став на чолі і об'єднав новонавернених мусульман Яфрибу під ім'ям «Ансар» (покровителі). Після прибуття Мухаммеда, місто поступово стало відомим як Медіна (буквально «міський» в арабській мові). Деякі розглядають це ім'я як похідне слово з арамейської — Медінта, яке євреї могли б використали для позначення міста.[12]

Згідно з ібн Ішаком, мусульмани і євреї оази підписали угоду, Медінську коституцію, яка привела єврейські і ісламські племена до співпраці. Природа цього документа, яку писав Ібн Ішак і передається близько ібн-Гішамом — тема суперечки серед сучасних істориків багато з хто підтримують, що цей «договір» — можливо колаж угод, і не зрозуміло, коли він був зроблений або ким.[13]

Битва Бадр

У січні 623 Мухаммед, відіслав Убайда ібн Аль-Харіфа, сина свого дядька Харіф ібн Абд Аль-Мутталіба, щоб напасти на ворожий караван (належав до переслідувачів перших мусульман), що проходив по торговому маршруту Сирія — Мекка. Оскільки караван (на чолі з Абу Суфйан ібн Харб) запасались водою в долині Рабіг, загін Мухаммеда дав залп стріл з відстані, але не нанесли ніякого пошкодження.[14] Убайда отримав честь «він, вистрелив першу стрілу за Іслам» Абу Суфйан ібн Харб змінив курс, щоб уникнути нападу. У відповідь на цей напад Абу Суфйан ібн Харб закликав війська з Мекки, які прибули і брали участь у битві Бадр, в якій був убитий Убайда ібн Аль-Харіф.[15]

Протягом зими і весни 623 інші загони, послані Мухаммадом з Медіни заподіяли неспокій, але не були особливо ефективні або руйнівні.[14]

Угода Мухаммеда з єврейськими племенами незабаром була порушена, оскільки євреї не змогли сприйняти Мухаммеда як пророка і росту його впливу. Після його перемоги в битві Бадр, Мухаммад, завоювує плем'я Бану Кайнука, що було залучене в родову усобицю і непохитно відмовилися перейти в Іслам або тримати мир з мусульманами. Через заступництво Абд-Аллях ібн Убайй, і тому що це був перший інцидент з племенами, Мухаммад пожалів життя племен і вигнав їх із міста.

Битва Ухуд

В 625, Абу Суф'ян ібн Харб ще раз застував війська Мекки проти Медіни. Мухаммед вийшов, щоб відповісти на напад, але перед початком битви, мав тільки близько однієї третини солдатів під головуванням Абд-Аллях ібн Убайй. Мусульмани розпочали атаку і спочатку частково досягли успіху, проте вони втратили стратегічну висоту і тому зазнали поразки в битві при Ухуді. Проте, мекканці не вимагали капітуляції і так повернувся до Мекки.

Тим часом, конфлікт з євреями поновився знову: один з лідерів Бану Надір, поет Ка'б ібн Аль-Ашраф, був страчений за порушення Конституції Медіни і після битви Ухуд, Мухаммед звинуватив плем'я у зраді і змові проти його життя і вигнав їх з міста після короткої боротьби.

Окопна битва

У 627, Абу Суф'ян ібн Харб ще раз застосував війська Мекки проти Медіни. Оскільки медінці рили окопи, щоб захистити місто, ця подія стала відомою, як Окопна битва. Після тривалої облоги і різних сутичок, мекканські війська відійшли знову. Протягом облоги, Абу Суф'ян ібн Харб контактував з залишившимся єврейським плем'ям Бану Курайза і підписав угоду з ними, щоб напасти на захисників з тилу. Це було виявлено мусульманами і зірвано.

Це було порушення конституції Медіни і після відступу мекканських військ, Мухаммед негайно атакував Бану Курайза і осадив їх квартал. Євреї кінець кінцем підкорилися. Деякі члени Бану Аус заступилися за їх старих союзників і Мухаммед погодився на призначення з їх лідерів, Са'д ібн Муа'дх, суддєю. Са'ад вирішив, що всі чоловіки племені мають бути страченими, а жінки і діти ув'язнені.[16]

Ція дія задумана як захисний захід, щоб гарантувати ісламському суспільству його подальше виживання в Медіні. Історик Роберт Мантран переконує, що, з цієї точки зору це було успішно — від цього часу, мусульмани були більше не стурбовані виживанням, а тільки розширенням і завоюванням.[17]

Столиця

За десять років, після хіджра (переселення), Медіна стала базою, з якої Мухаммед, і нападав і оборонявся і бескровно завоював Мекку, ставши її правителем без битви. Навіть, коли ісламське керування було встановлене, Медіна залишалась протягом деяких років найголовнішим містом ісламу і столицею халіфату.

Середньовічна Медіна

За часів перших чотирьох халіфів, відомих, як Рашидун, Ісламська імперія швидко розширилась і включила в свій скллад історичні центри цивілізації як наприклад Єрусалим і Дамаск, і Месопатамія. Після смерті Алі ібн Абі Таліб, четвертого халіфа, місце халіфа було вперше переміщене до Дамаску і пізніше до Багдаду. Важливість Медіни зменшилася і вона стала більше місцем релігійної важливості, ніж політичної влади. Після розпаду Халіфату місто стало під владу різних правителів, зокрема мамлюків у 13-му сторіччі і остаточно, починаючи з 1517 Оттоманської Імперії.

У 1256 Медіні загрожували потоки лави від останнього виверження Гаррат Рахат.

Сучасна Медіна

На початку 20-го сторіччя та протягом Першої світової війни Медіна зазнала одну з найдовших облог в історії. Місто належало до Оттоманської Імперії. Місцеве правиління було в руках хашимітського клану Шариф або мекканських Емірів. Фахрі паша був Османським губернатором Медіни. Алі бін Гусейн, лідер хашимітського клану, повстав проти халіфа і перейшов на бік Великої Британії. Місто Медіна зазнало облоги його силами, але Фахрі паша стійко тримався протягом облоги Медіни з 1916 по 10 січня 1919, коли він був змушений скласти зброю. Після Першої Світової війни, хашимітський Алі бін Гусейн, був проголошеним Королем незалежного Хіджазу, але в 1924 ібн Сауд наніс поразку йому і об'єднав Медіну і Хіджаз в його королівстві Саудівська Аравія.

Подібно до Мекки, Медіна є закритим для немусульман. За проектом, місто зосередилося на інтелектуальній промисловості.[18]

Клімат

Клімат Медіни
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру
Абсолютний максимум, °C 32,0 35,5 40,0 41,4 46,0 47,0 47,5 46,5 46,4 41,5 36,0 32,2
Середній максимум, °C 23,6 26,1 30,2 33,9 38,9 41,7 39,3 42,2 41,0 36,4 29,7 25,0
Середня температура, °C 17,7 19,9 23,8 27,6 32,2 35,8 36,0 35,9 34,4 29,4 23,4 19,0
Середній мінімум, °C 10,6 11,3 15,4 19,8 23,9 26,5 26,4 27,7 25,1 20,9 15,2 11,9
Абсолютний мінімум, °C 1,0 5,0 7,0 11,5 14,0 21,7 22,0 23,0 18,2 11,6 9,0 3,0
Норма опадів, мм 8.0 1.2 8.3 11.9 4.6 0.4 0.2 0.3 0.1 1.1 9.2 3.8
Кількість дощових днів 0,9 0,6 1,2 2,5 1,1 0,2 0,1 0,4 0,1 0,6 2,1 1,1
Вологість повітря, % 38 34 28 26 17 13 16 17 17 21 36 40
Джерело: NOAA (1961–1990)[19]

Примітки

  1. However, an article in Aramco World by John Anthony states: «To the perhaps parochial Muslims of North Africa in fact the sanctity of Kairouan is second only to Mecca among all cities of the world.» Saudi Aramco’s bimonthly magazine's goal is to broaden knowledge of the cultures, history and geography of the Arab and Muslim worlds and their connections with the West; pages 30-36 of the January/February 1967 print edition The Fourth Holy City
  2. а б в г 1954 Encyclopedia Americana, vol. 18, pp.587, 588
  3. а б в Jewish Encyclopedia Medina
  4. Peters 193
  5. а б в г «Al-Medina.» Encyclopaedia of Islam
  6. for date see «J. Q. R.» vii. 175, note
  7. See e.g., Peters 193; «Qurayza», Encyclopedia Judaica
  8. Muslim sources usually referred to Himyar kings by the dynastic title of «Tubba».
  9. Guillaume 7-9, Peters 49-50
  10. The Message (Subhani) The Events of the First Year of Migration
  11. For alliances, see Guillaume 253
  12. The Jews of Arabia. By Lucien Gubbay
  13. Firestone 118. For opinions disputing the early date of the Constitution of Medina, see e.g., Peters 119; «Muhammad», «Encyclopaedia of Islam»; «Kurayza, Banu», «Encyclopaedia of Islam».
  14. а б The Biography of Mahomet, and Rise of Islam. Chapter Eleventh. Hostilities between Medina and Mecca. A.H. I. & II. — A.D. 623. by William Muir
  15. The Biography of Mahomet, and Rise of Islam. Chapter Fourth. Extension of Islam and Early Converts, from the assumption by Mahomet of the prophetical office to the date of the first Emigration to Abyssinia by William Muir
  16. Robert Mantran, L'expansion musulmane Presses Universitaires de France 1995, p. 86
  17. Insert footnote text here<Robert Mantran, L'expansion musulmane Presses Universitaires de France 1995, p. 86>
  18. Economic cities a rise
  19. Madinah Climate Normals 1961–1990. National Oceanic and Atmospheric Administration. Процитовано 19 December 2012.  Retrieved on 24 November 2011.

Посилання