Мідь

Купрум (Cu)
Атомний номер	29
Зовнішній вигляд простої речовини	ковкий, в'язкий червонувато-коричневий метал
Властивості атома
Атомна маса (молярна маса)	63,546 а.о.м. (г/моль)
Радіус атома	128 пм
Енергія іонізації (перший електрон)	745,0(7,72) кДж/моль (еВ)
Електронна конфігурація	[Ar] 3d10 4s1
Хімічні властивості
Ковалентний радіус	117 пм
Радіус іона	(+2e) 72 (+1e) 96 пм
Електронегативність (за Полінгом)	1,90
Електродний потенціал	0,345
Ступені окиснення	2; 1
Термодинамічні властивості
Густина	8,96 г/см³
Молярна теплоємність	0,385 Дж/(К·моль)
Теплопровідність	401 Вт/(м·К)
Температура плавлення	1356,6 К
Теплота плавлення	13,01 кДж/моль
Температура кипіння	2840 К
Теплота випаровування	304,6 кДж/моль
Молярний об'єм	7,1 см³/моль
Кристалічна ґратка
Структура ґратки	кубічна гранецентрована
Період ґратки	3,610 Å
Відношення с/а	n/a
Температура Дебая	315,00 К
H He Li Be B C N O F Ne Na Mg Al Si P S Cl Ar K Ca Sc Ti V Cr Mn Fe Co Ni Cu Zn Ga Ge As Se Br Kr Rb Sr Y Zr Nb Mo Tc Ru Rh Pd Ag Cd In Sn Sb Te I Xe Cs Ba * Hf Ta W Re Os Ir Pt Au Hg Tl Pb Bi Po At Rn Fr Ra ** Rf Db Sg Bh Hs Mt Ds Rg Cn Nh Fl Mc Lv Ts Og * La Ce Pr Nd Pm Sm Eu Gd Tb Dy Ho Er Tm Yb Lu ** Ac Th Pa U Np Pu Am Cm Bk Cf Es Fm Md No Lr
Мідь у Вікісховищі

Мідь (традиційна назва) або Купрум (назва хімічного елемента в новій хімічній термінології, від лат. Cuprum) (хімічний символ Cu) — хімічний елемент з атомним номером 29, що в чистому вигляді складає хімічну речовину мідь (до простої речовини назва «купрум» не застосовується). Атомна маса міді 63,546. Це пластичний ковкий перехідний метал червонувато-золотистого кольору (рожевий за відсутності оксидної плівки), добрий провідник тепла і електрики. Віддавна його широко використовувала людина.

Походження назви

Українське слово «мідь» (разом з рос. медь, пол. miedź, чеськ. med) походить від праслов'янського *mědь, походження якого не з'ясоване. Були запропоновані такі версії:

• Одна з версій вважає це слово запозиченням з германських мов і пов'язує його з давньоверхньонімецьким smîdа («метал») і smid («коваль»), давньоісландським smiðr («ремісник», «коваль»), німецьким Schmied і англійським smith («коваль»).
• Друга припускає питомо слов'яньке походження, пов'язуючи його зі старослов'янським СМѢДЪ («темний»).
• Третя виводить назву металу від назви стародавньої країни Мідії (іранське Мādа-, грец. Μηδία).
• Четверта порівнює слов'янське слово з хеттським miti-, mita- («червоний»). Тобто, буквально — «червоний метал».
• Інші версії зв'язують «мідь» з грецьким σμίλη («ніж для вирізування») або з ірландським mēin(n) («руда, метал»).

Латинська назва міді cuprum, «купрум» бере своє походження від назви острова Кіпр (грец. Κύπρος, у латинській передачі ‎Kúpros), де у давнину існував широкий промисел мідних предметів.

Алхіміки звали мідь словом Venus («Венера), пов'язуючи її з планетою Венера.

Загальні відомості

Густина 8,940 r/см³. t_пл 1084,5 °С; t_кип 2540 °С. Твердість за Моосом — 2,5-3. Хімічно малоактивна , але на повітрі завжди вкрита шаром оксидів або основного карбонату . Домішки: Ag, As, Fe, Bi, Sb, Hg, Ge. Взаємодіє з галогенами, сіркою, селеном, утворює комплексні сполуки з ціанідами і ін. Солі одновалентної міді у воді або нерозчинні , або якщо не стабілізуються комплексоутворенням диспропорціонують . Наприклад :

$\mathrm {Cu_{2}SO_{4}\longrightarrow CuSO_{4}+Cu}$

або більш загально в іонній формі :

$\mathrm {2[Cu(H_{2}O)_{2}]^{+}+2H_{2}O\longrightarrow [Cu(H_{2}O)_{6}]^{2+}+Cu}$

Стабілізовані комплексоутворенням сполуки одновалентної міді ( [Cu(NH₃)₂]⁺ , [Cu(Г)₂]^- де Г - галоген (крім F) абоціанід-іон ) легко окиснюються до сполук двовалентної міді , що використовується для очищення газів від кисню : їх пропускають через водний розчин амоніаку з порошком міді , при цьому поверхневий шар оксиду розчиняється і мідь вільно окиснюється . На практиці поведінку амоніачних розчинів оксидів міді можна спостерігати поклавши круглу мідну пластинку ( монету )в рюмку з водним розчином амоніаку так , щоб розділити розчин на дві частини . У верхній частині , завдяки доступу кисню , розчин забарвиться в темно-синій колір сполуками двовалентної міді , в нижній сполуки двовалентної міді прореагують з металевою міддю з утворенням безбарвних сполук одновалентної міді , тому розчин буде світлішим або безбарвним .

Солі двовалентної міді добре розчинні у воді і в розбавлених розчинах повністю дисоційовані. Кларк міді 4,7·10⁻³ % за масою. В основних гірських породах її середній вміст трохи вищий (10⁻²). Мідь характерна для основного і кислого магматизму. При першому вона концентрується в магматичних і скарнових родововищах і поствулканічних колчеданних рудах. У зв’язку з гранітним магматизмом формуються мідно-порфірові і жильні родовища.

Історія

Символ Міді в алхімії

Див. Історія видобутку міді

Початок мідної доби поклало освоєння людьми техніки гарячого кування і литва, якому багато сприяло поширення гончарного виробництва. Печі й керамічні форми для відливання дали можливість освоїти методи переробки самородної міді. Сталося це на Близькому Сході приблизно в IV тисячолітті до н. е., в Європі і Китаї в II-III тисячолітті до н.е., а в Перу на початку I тисячоліття до н. е.

Наступний етап розвитку технологій настав вже наприкінці III тисячоліття до н.е., коли була відкрита можливість отримання металів з ​​руди. У зв'язку з відносною простотою отримання з руди і порівняно невисокою температурою плавлення мідь — один з перших металів, широко освоєних людиною. Одночасно, швидше за все випадково, було встановлено, що, якщо в тигель, де плавиться мідь, додати трохи олова, якість отриманого матеріалу суттєво покращиться.

На початку II тисячоліття до нашої ери мідь стала замінюватися бронзою. Приблизно у цю ж пору з'явилися й перші залізні вироби, але м'яке залізо (не придатне до лиття, оскільки вимагало надмірно високих температур), як матеріал для зброї і сільськогосподарських знарядь, не могло конкурувати з бронзою, — бронзова доба тривала ще 1000 років, аж до освоєння технологій навуглецьовування, гартування і зварювання сплавів заліза.

І пізніше бронза зберігала свою роль, так як перевершувала залізо в технологічності, — якщо форму залізному виробу можна було надавати лише куванням (тому навіть старовинні цвяхи мали квадратний перетин), то бронзові знаряддя можна було виливати. З XV століття бронза знову стала стратегічним матеріалом, оскільки виявилося, що вона незамінна для виготовлення гармат.

Мідь і її сплави з глибокої давнини, з служили для чеканення монет і медалей.

Мінерали міді

Самородна мідь

Відомо 170-200 мінералів міді, але промислове значення мають близько 20. До них належать: самородна мідь Cu (92%), халькопірит (мідний колчедан) CuFeS₂ (34,6%), борніт Cu₅FeS₄(63,3%), кубаніт CuFe₂S₃ (22 24%), халькозин Cu₂S (79,9%), ковелін (мідний блиск) CuS (66,5%), тенантит 3Cu₂S·As₂S₃ (57,5%), тетраедрит 3Cu₂S·Sb₂S₃ (52,3%), енаргіт Cu₃AsS₄, куприт Cu₂O (88,8%), тенорит CuO (79,9%), малахіт Cu₂CO₃·Cu(OH)₂ (57,4%), азурит 2 CuCO₃·Cu(OH)₂ (55,3%), халькантит Cu[SO₄]•5H₂O (31,8%), бронцантит CuSO₄·3Cu(OH)₂ (56,2%), атакаміт CuCl₂·3Cu(OH)₂ (59,5%), хризокола CuSiO₃·nH₂O (36,6), делафосит CuFeO₂, ендрюсит та ін.

Сульфіди міді (халькопірит, халькозин, борніт, лаутит) є найголовнішими в її рудах; підлегле значення мають сульфосолі (бляклі руди) і сульфоарсеніди (енаргіт); ще менше – оксиди, карбонати і силікати (див. мідні руди).

Виробництво міді

Світове виробництво міді

Отримання міді

Мідь отримують з мідних, мідно-молібденових, мідно-нікелевих і поліметалічних руд. Заводи випускають чорнову (99%), рафіновану вогневим (99,6% Cu) і електролітичним (99,95% Cu) методами мідь.

Процес добування міді включає три основні етапи:

• збагачення мідної руди;
• виплавка чорнової міді;
• рафінування міді.

Враховуючи дуже малий вміст міді в рудах (1-2%), руду спочатку збагачують флотаційним способом. Розмелену руду змішують з флотаційними реагентами піноутворювачами та водою і продувають пульпу повітрям. Пухирці повітря прилипають до зерен рудних мінералів, спливають і утворюють піну, а пуста порода, яка добре змочується водою опускається на дно.

Після фільтрації піни та просушування отримують концентрат з вмістом 10...35% міді. Для зменшення вмісту сірки збагачену руду піддають окислювальному випалу при температурі 600...900 °C. Після цього руда поступає в полуменеві печі з температурою в зоні плавки 1450 °C, де відбувається дисоціація вищих сульфідів і карбонатів. Продукти дисоціації сплавляють між собою, утворюючи штейн — легкоплавкий сплав з температурою плавлення 900...1150 °C і вмістом 10...60% Cu, 10...58% Fe, 22...25% S. Крім того, штейн містить домішки нікелю, цинку, свинцю, золота, срібла. Виплавка чорнової міді відбувається в горизонтальних конверторах з боковим дуттям продувкою штейну повітрям. Температура в конвертері становить 1200-1300 °C. Спочатку окисляється залізо:

$\mathrm {2FeS+3O_{2}{\xrightarrow {}}2FeO+2SO_{2}}$

Окисел заліза в вигляді шлаку спливає на поверхню і зливається. У другий період продування:

$\mathrm {2Cu_{2}S+3O_{2}{\xrightarrow {1200-1300^{o}C}}2Cu_{2}O+2SO_{2}}$

Закис міді розчиняється в розплаві та взаємодіє з напівсірчистою міддю з утворенням чорнової міді:

$\mathrm {2Cu_{2}O+Cu_{2}S{\xrightarrow {1200-1300^{o}C}}6Cu+SO_{2}}$

Тепло в конвертері виділяється за рахунок перебігу хімічних реакцій, без подавання палива. Таким чином, в конвертері отримують чорнову мідь, що містить 98,5...99,5% Cu; 0,3...0,5% S; 0,01...0,04% Fe; 0,3...0,5% Ni.

Рафінування чорнової міді проводять вогневим (окислення домішок при продуванні розплаву повітрям), або електролітичним способом за рахунок електролізу в водному розчині сірчаної кислоти та мідного купоросу. При проходженні струму анодні плити чорнової міді розчиняються і на катодах осаджується чиста електролітична мідь, а домішки випадають на дно ванни.

Найбільше міді добувають у Чилі. На долю цієї країни припадає третина світового виробництва. Далі за видобутком йдуть США, Індонезія та Перу.

Маркування промислової міді

Марки промислової міді та її хімічний склад визначається в ДСТУ ГОСТ 859-2003 . Скорочена інформація про марки міді та аналоги у зарубіжних стандартах наведена нижче:

Марки міді	EN, DIN	Cu, %	O, %	P, %
М00	Cu-OFE	99,96	0,003	0,0005
М0	Cu-PHC, OF-Cu	99,97	0,001	0,002
М1б	Cu-OF1, Cu-ETP1	99,95	0,003	0,002
М1	Cu-OF, Cu-ETP, Cu-FRHC, SW-Cu, E-Cu, E Cu58	99,90	0,005	-
М1ф	Cu-DHP, SF-Cu	99,99	-	0,012 - 0,04
М2		99,7	0,07	-
М3		99,5	0,08	-

Специфічні особливості міді, що властиві різним маркам, визначаються не вмістом міді (відмінності складають не більше 0,5%), а вмістом конкретних домішок (їх кількість може відрізнятися у 10...50 разів). Часто використовують класифікацію марок міді за вмістом кисню:

• безкиснева мідь (М00б, М0б і М1б) з вмістом кисню до 0,001%;
• рафінована мідь (М1ф, М1р, М2р, М3р) з вмістом кисню до 0,01%, але з підвищеним вмістом фосфору;
• мідь високої чистоти (М00, М0, М1) з вмістом кисню 0,03...0,05%;
• мідь загального призначення (М2, М3) з вмістом кисню до 0,08%.

Сортамент промислових поставок

Промислова мідь постачається після наступних видів обробки тиском:

• холоднодеформований прокат — це тягнені (прутки, дріт, труби) і холоднокатані (листи, стрічка, фольга) вироби. Він випускається в твердому, напівтвердому і м'якому (відпаленому) станах;
• гарячедеформований прокат — результат пресування (прутки, труби) або гарячого вальцювання (листи, плити), при температурах вище температури рекристалізації (150...240 °C);

Сортамент промислової міді наступний:

• Мідні прутки — випускаються пресованими (20...180 мм) і холоднодеформовані, в твердому, напівтверді і м'якому станах (діаметр 3...50 мм) за ДСТУ ГОСТ 1535^2006 .
• Плоский мідний прокат загального призначення випускається у вигляді фольги, стрічки, листів і плит з ДСТУ ГОСТ 1173:2006
  • Фольга мідна — холоднокатана: 0,05...0,1 мм (випускається тільки в твердому стані)
  • Стрічки мідні — холоднокатані: 0,1...6 мм.
  • Листи мідні — холоднокатані: 0,2...12 мм і гарячекатані: 3...25 мм (механічні властивості регламентуються до 12 мм).
  • Плити мідні — гарячекатані: понад 25 мм (механічні властивості не регламентуються).
• Мідні труби загального призначення виготовляються холоднодеформованими (в м'якому, напівтверді і твердому станах) і пресованими (великих перерізів) за ДСТУ ГОСТ 617:2007.

Властивості міді

Хімічні властивості

Мідь — малоактивний метал, в електрохімічному ряду напруг вона стоїть правіше за водень. Вона не взаємодіє з водою, розчинами лугів, соляною і розведеною сірчаною кислотою. Проте в кислотах — сильних окислювачах (наприклад, у азотній і концентрованій сірчаній) — мідь розчиняється:

$\mathrm {3Cu+8HNO_{3}{\xrightarrow {}}3Cu(NO_{3})_{2}+2NO+4H_{2}O}$

$\mathrm {Cu+2H_{2}SO_{4}{\xrightarrow {}}CuSO_{4}+SO_{2}+2H_{2}O}$ (домішки Cu₂S)

Чиста мідь має достатньо високу стійкість до корозії: продукти окиснення утворюють при звичайній температурі лише тонкий поверхневий шар . В сухому повітрі це оксиди міді ( червоний Cu₂O непомітний , чорний CuO призводить до потемніння ), у вологій атмосфері, що містить вуглекислий газ мідь покривається зеленуватим нальотом основного карбонату міді:

$\mathrm {2Cu+CO_{2}+H_{2}O+O_{2}{\xrightarrow {}}Cu_{2}(OH)_{2}CO_{3}}$

В сполуках мідь може проявляти ступені окиснення +1, +2 і +3, з яких +2 — найбільш характерний і стійкий. Мідь(II) утворює стійкий оксид CuO і гідроксид Cu(OH)₂. Цей гідроксид амфотерний, добре розчиняється у кислотах і в концентрованих лугах:

$\mathrm {Cu(OH)_{2}+2HCl{\xrightarrow {}}CuCl_{2}+H_{2}O}$

$\mathrm {CuO+2NaOH+H_{2}O{\xrightarrow {boiling}}Na_{2}[Cu(OH)_{4}]}$

Солі міді (II) знайшли широке застосування в народному господарстві. Особливо важливим є мідний купорос — кристалогідрат сульфату міді(II) CuSO₄.

Механічні властивості

Механічні властивості чистої міді у м'якому стані наступні:

• умовна границя текучості σ_0,2 = 70 МПа;
• границя міцності σ_в = 200 МПа;
• відносне видовження після руйнування при розтягування δ = 35...40%;
• твердість за шкалою Брінелля 40 HB;
• модуль Юнга E = 110...128 МПа
• модуль зсуву G = 48 МПа.

Застосування

Виробництво міді у світі у відсотках для кожної окремо взятої країни в 2012 році порівняно з лідером Чилі (100% = 5 433 900 тонн)

Мідь використовують з бронзового віку, часові рамки якого оцінюються від 4 тис. до 1 тис. років до н.е. Зокрема, в Україні виявлені старі Картамиські мідні копальні на Луганщині, які датуються XVI ст. до н.е.

Сучасне широке застосування міді пов’язане з її високою електропровідністю, хімічною стійкістю, пластичністю і здатністю утворювати сплави з багатьма металами: оловом (бронза), цинком (латунь), нікелем (мельхіор) і ін. Мідь використовується в різних галузях промисловості: електротехнічній (50%), машинобудуванні (25%), будівельній, харчовій і хімічній (25%) галузях.

Використання чистої міді

Використовується у чистому вигляді у електротехніці, вирізняється високою електро- і теплопровідністю.

Більше половини міді, що добувається, використовується в електротехніці для виготовлення різних проводів, кабелів, струмопровідних частин електротехнічної апаратури. Для цього переважно використовується чистий метал (99,98...99.999% Cu), що пройшов електролітичне рафінування.

Завдяки високій теплопровідності мідь — незамінний матеріал теплообмінників і холодильної апаратури. Крім цього, з міді виготовляють деталі хімічної апаратури та інструмент для роботи з вибухонебезпечними або легкозаймистими речовинами.

Широко застосовується мідь в гальванотехніці для нанесення мідних покриттів, одержання тонкостінних виробів складної форми, виготовлення кліше в поліграфії та ін.

Сплави на основі міді

Залежно від марки (складу) сплави можуть використовуватися в різних галузях техніки в якості конструкційних елементів (в тому числі у вигляді припоїв), як матеріали з антифрикційними властивостями, із стійкістю до корозії або заданою електро- і теплопровідністю. Велике значення мають наступні мідні сплави:

• латунь - основна добавка цинк (Zn). Вона має жовтуватий колір. Позначається звичайна латунь буквою Л з цифрою, що вказує на процентний вміст у латуні міді, а все інше — цинк. Наприклад, Л62 (62% міді). Латунь твердіша за мідь, вона ковка і в'язка, тому легко вальцюється в тонкі листи або виштамповується у найрізноманітніші форми. Недолік: вона з часом окислюється і чорніє. Домішки кремнію (Si), олова (Sn), алюмінію (Al) підвищують міцність, антифрикційні властивості й корозійну стійкість латуні на повітрі, у морській воді й атмосфері. Марганець додає жаростійкості, а залізо твердості. Свинцева латунь добре полірується, а домішка до алюмінієвої латуні миш’яку, нікелю й заліза підвищує її стійкість до кислот;
• бронза - сплави з різними елементами, головним чином металами — оловом, алюмінієм, берилієм (Be), свинцем (Pb), кадмієм (Cd) та іншими, крім цинку (Zn) і нікелю (Ni). Порівняно з латунню бронза міцніша, стійкіша до корозії, мають антифрикційні властивості. Позначають бронзу Бр, а далі йдуть елементи, які входять у її склад та їх процентний вміст (крім міді). Наприклад, БрОФ 8,0-0,3 містить 8% олова й 0,3% фосфору, решта — мідь. Із бронз виготовляють крани, вентилі, втулки навантажених підшипників і т.п. Берилієва бронза після загартовування, за твердістю й пружними властивостями перевершує високоякісну сталь, а кадмієві й хромисті бронзи мають високу тепло- і електропровідність;
• мідно-нікелеві сплави - (константан (МНМц 40-1,5), манганин (МНМц 3-12), куніаль (МНА 13-3), мельхіор (МНЖМц 30-0,8-1), нейзильбер («нове срібло»)(МНЦ 15-20)). Мідно-нікелеві сплави мають високу корозійну стійкість і особливі електричні властивості, які змінюються залежно від вмісту нікелю. Крім нікелю, до складу сплаву можуть входити й інші елементи.

З часів античності мідь використовувалась у складі монетних сплавів, які отримали особливе поширення у новітню добу. Це сплави: мідь-цинк-олово, мідь-алюміній мідь-нікель, бронза, латунь, мельхіор. Литі мідні зливки античної Греції та Риму представляють інтерес для нумізматики. Мідні монети, що чеканились як еквівалент срібним, мали особливо великі розміри та вагу, як, наприклад шведські мідні дошки-плоти чи мідні гроші. З появою розмінної монети мідні монети пристосувались до потреб грошового обігу.

Мідь у інших сплавах

Дюралюміній — є сплавом алюмінію, де основним легуючим елементом є мідь (вміст 4,4%), а також, магній (1,5%) та марганець (0,5%).

У ювелірній справі часто використовуються сплави золота з міддю для збільшення міцності виробів при деформаціях і стійкості до стирання, так як чисте золото дуже м'який метал і не є стійким до цих механічних впливів.

Є сплави на основі міді, створені для імітації золота, що використовуються для виготовлення біжутерії (див., наприклад, абіссінське золото).

Мідь у хімічних сполуках

Мідний купорос (у природі зустрічається у вигляді мінералу халькантит, хімічна формула CuSO₄ • 5Н₂О) використовується як окремо в 1...2. так і в суміші із свіжогашеним вапном в 1...4% концентрації (бордоська рідина) у сільському господарстві для боротьби з хворобами рослин. У промисловості мідний купорос використовується при виробництві штучних волокон, органічних барвників, мінеральних фарб, миш'якових хімікатів, для збагачення руди при флотації.

Оксиди міді (Cu₂O, CuO) використовуються для отримання оксиду ітрію-барію-міді YBa ₂ Cu ₃O_7-δ, який є основою для отримання високотемпературних надпровідників.

Оксид міді (іноді з додаванням оксиду барію або оксиду бісмуту для збільшення ємності) використовується у якості катода в мідно-окисидному гальванічному елементі (винайдений у 1882 році Лаландом) — хімічному джерелі електричного струму в якому анодом є цинк (рідше олово), а електролітом служить гідроксид калію.

Біологічна роль

Позитивний вплив

Багата на мідь їжа: устриці, печінка корів або овець, бразильські горіхи, какао і чорний перець. До непоганих джерел міді належать також омари. горіхи, соняшникове насіння, зелені маслини, авокадо, пшеничні висівки.

Мідь  важливий елемент для всіх рослин і тварин. Відомо понад 50 білків та ферментів, у яких знайдено мідь. В основному мідь міститься в крові в складі білків плазми, які називаються церулоплазмінами. Поглинаючись в кишечнику мідь переноситься до печінки завдяки зв'язку із альбуміном. Мідь сприяє росту і розвитку, бере участь у кровотворенні, імунних реакціях. Мідь потрібна для перетворення заліза організму в гемоглобін. У крові більшості молюсків і членистоногих мідь використовується замість заліза для транспортування кисню.

Відзначено на основі досліджень, що сполуки міді в формі сультату у певних дозах діють бактеростатично, протигрибково, антитоксично, у курчат стимулюють ріст, а у курей  несучість і якість яєць, посилють біотрансформацію білків корму в білки тіла, підвищують загальну резистентність організму сільськогосподарської птиці.

Вважається, що мідь і цинк конкурують один з одним у процесі засвоювання в травній системі, тому надлишок одного з цих елементів в їжі може викликати недостачу іншого елемента. Здоровій дорослій людині необхідне надходження міді у кількості 1...2 мг щоденно. Захворювання, що викликаються дефіцитом міді: анемія, водянка, дерматози, затримка росту, депігментація волосся, часткове облисіння, втрата апетиту, сильне схуднення, зниження рівня гемоглобіну, атрофія серцевого м'яза.

Негативний вплив

Надлишкове надходження міді в організм веде до відкладення її в тканинах (хвороба Вільсона). При надходженні в організм людини надлишкової кількості міді може виникнути бронхіальна астма, захворювання нирок, захворювання печінки, а також просто інтоксикація організму. Симптоми передозування:

• безсоння, дратівливість, депресія;
• м'язові болі, анемія;
• подразнення слизових оболонок, запальні захворювання;
• погіршення пам'яті;
• розлади шлунково-кишкового тракту.

Цікаві факти

• Індіанці культури Чонос (Еквадор) ще у XV-XVI століттях виплавляли мідь із вмістом 99,5% і використовували її як монети у вигляді сокирок розмірами сторін по 2 мм і 0,5 мм завтовшки. Ця монета ходила по всьому західному узбережжю Південної Америки, в тому числі і в державі інків.
• У Японії мідним трубопроводам для газу в будинках присвоєно статус «сейсмостійких».
• Інструменти, виготовлені з міді і її сплавів, не утворюють іскор при ударах, а тому застосовуються там, де існують особливі вимоги безпеки (вогненебезпечні, вибухонебезпечні виробництва).
• Польські вчені встановили, що в тих водоймах, де присутня мідь, коропи відрізняються великими розмірами. У ставках чи озерах, де міді немає, швидко розвивається грибок, який вражає коропів.

Див. також

• Сплави міді
• Мідна промисловість
• Мідні руди
• Мідно-молібденові руди
• Мідянисті пісковики і сланці
• Мідь самородна
• Ресурси і запаси міді

Література

• Глосарій термінів з хімії // Й.Опейда, О.Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім.. Л.М.Литвиненка НАН України, Донецький національний університет - Донецьк:"Вебер", 2008. – 758 с. ISBN 978-966-335-206-0
• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
• Горбовий П.М., Загричук Г.Я., Фальфушинська Г.І. Основи хімії елементів. – Тернопіль: В-во Карп’юка, 2001. - 276с.
• Григор’єва В.В. та ін. Загальна хімія. – К.: Вища школа., 1991.-431 с.
• Романова Н.В. Загальна та неорганічна хімія. – К.: Перун., 1998.-480 с.
• Химические свойства неорганических веществ: Учеб. пособие для вузов. 3-е изд., испр./Р. А. Лидин, В. А. Молочко, Л. Л. Андреева; Под ред. Р. А. Лидина. — М.: Химия, 2000. 480 с.: ил. — ISBN 5-7245-1163-0.