Бріколаж

Бріколаж (від фр. bricolage) — термін, що позначає процес створення чогось із вже існуючих засобів і результат такої діяльності. Застосовується у мистецтвознавстві, європейській соціології релігії та антропо­логії, програмуванні й багатьох інших науках.

В суспільних науках також позначає особливий тип свідомості, притаманний первісному, або традиційному, мисленню на відміну від сучасного типу свідомості. Носій такої свідомості — бриколер — формує свій світогляд, комбінуючи елементи різних світоглядів, віровчень, ідеологій. Теорія бріколажу за змістом наближена до теорії «клаптевої релігії».

Історія виникнення терміну

До наукової термінології слово «бріколаж» було введено Клодом Леві-Стросом, у книзі «Неприборкана думка» (La Pensée sauvage, 1962). Леві-Строс запропонував перенести термін з ігор, де він позначав певний незумовлений логікою та не очікуваний рух, до антропології, де бріколаж став важливою характеристикою первісного мислення. Бріколера — людину, що користується в практиці методом бріколажу, — Леві-Стросс відрізняв від людини сучасної цивілізації — інженера.

«Бріколер здатний виконати величезну кількість різнома­нітних завдань. Але на відміну від інженера жодну з них він не ставить у залежність від видобування сировини та інструментів, задуманих і забезпечених згідно проекту: світ його інструментів завжди замкнений, і правило гри завжди полягає в тому, щоб влаштовуватися за допомогою „підручних засобів“, тобто на кожен момент обмеженої сукупності химерно підібраних інструментів і матеріалів, оскільки зіставлення цієї сукупності не співвідноситься з проектом, але є результатом, що зумовлений як усіма наявними можливостями до оновлення, збагачення наявних запасів, так і використанням решток попередніх будівель і руїн».

На відміну від сучасної людини, людина первісна будує власний світогляд і мислить, проводячи своєрідний інтелектуальний бріколаж, і її висновки та дії незрозумілі для сучасного «інженерного» мислення.

В мистецтві

Поняття бріколажу в мистецтві охоплює різномантіні прояви формування творів, від новацій в образотворчому мистецтві, літературі, до рукоділля. До бріколажу зараховуються такі види ручної роботи, як в'язання, вишивання, плетіння, різьблення, карбування, художнє лиття, ковальство і т. д. Бріколажем може бути нова річ, конструкція, іграшка, ідея, техніка творчості, навіть цілий напрям мистецтва. Бріколажем є кулінарна справа, оскільки з кількох різних продуктів створюються оригінальні страви.

Окремим випадком бріколажу в образотворчому мистецтві є колаж — створення твору з різних за кольором і фактурою предметів. Ідея бріколажу служить основою для таких напрямів, як дадаїзм, в рамках якого з набору різних засобів створюються вірші, картини, інсталяції. Термін може вживатися і в негативному значенні як неприйнятне, потворне поєднання різних частин.

В соціології

Концепцію бріколажу в сучасній соціології релігії розвиває, насам­перед, відома французька соціолог Даніель Ерв'є-Лежер, автор таких праць, як «Релігія для пам'яті» (La religion pour mémoire, 1993), «Паломник і навернений: релігія в русі» (Le Pèlerin et le converti. La Religion en mouvement, 1999), «Соціологія та релігія: класичні підходи» (Sociologies et religion: approches classiques, 2001) та ін. Слід зазначити, що остання з перерахованих книг написана Ерв'є-Лежер у співавторстві з Ж.-П. Віллемом — відомим французьким соціологом, якому належить, зокрема, перекладена українською мовою книга «Європа та релігії: ставки ХХІ століття». де чимало місця приділено французькій моделі секуляризації та лаїчності. Д. Ерв'є-Лежер говорить не про зростання секулярності, а про зростання релігійного індивідуалізму, який, напри­клад, у Європі набув критичної маси з початком реформації, а остаточно закріпився за часів релігійних мереж «Нью Ейдж». Внаслідок такого індивідуалізму офіційні церкви втрачають свій вплив на суспільство, а набирають сили гетерогенні невеликі групи, члени яких спираються на власний релігійний досвід та самі його інтерпретують. Такий індивіду­алізм, в тому числі, призводить до того, що віруючий концентрується не на відносинах із Богом, а на власному самовдосконаленні завдяки осо­бис­тим зусиллям, через фізичні та спіритуалістичні практики. Сюди ж на­ле­жить феномен віруючих, які не відносять себе до жодної існуючої конфесії, або поділяють погляди певної традиції, не належачи до неї інституційно («віра без приналежності»). Тобто релігійні інституції втра­чають свій вплив зі зростанням індивідуалізму, але набирає сили осо­биста релігійність, коли критерієм належності до традиції є особисте переконання в такій належності, а не участь у інституційному житті традиції.

"За модерних часів бути релігійним — це не значить відчувати себе приналежним, а радше прагнути бути таким. Це фундаментальне переосмислення зв'язку з традицією, яке характеризує сучасну релігійну віру, відкриває теоретично необмежені можливості для винаходження, складання докупи та гри з системами мислення, які спроможні «утворювати традицію».

Деякі сучасні дослідники (наприклад, Пітер Бергер) порівнюють бріколаж також зі збиранням моделей з конструктора Lego, коли людина має обмежену кількість символів та елементів світогляду, але вільна розпоряджатися ними за власним бажанням. Теорія бріколажу не при­зво­­дить до висновків про поступове відкидання чи переопрацювання релігійних елементів та заміну їх на секулярні, оскільки людина може використовувати все ті ж релігійні елементи в нових побудовах, або додавати до них елементи з інших релігійних традицій, чи навіть нерелігійні елементи, і приходити до релігійних висновків, навіть якщо це не входило до її планів, оскільки результат дій бріколера випадковий і не прогнозується заздалегідь. Cаме перехід від бріколажу до інже­нерного мислення можна було б уважати секуляризацією, втім, ще Леві-Стросс застерігав від надання відносинам бріколажу та наукової парадигми рис еволюційного переходу — ці дві форми конструювання світогляду притаманні сучасній людині в однаковій мірі, й бріколаж нерідко застосовується в мистецтві, іграх та навіть теоретичній рефлексії, на рівні з науково-інженерним світобаченням.

Література

1. Вододіли секуляризації / Український інсти­тут стратегій глоба­льного розвитку і адаптації. — Вінниця: Нілан-ЛТД, 2015. — 240 с.
2. Леви-Стросс К. Неприрученная мысль / Клод Леви-Стросс // Тотемизм сегодня. Неприрученная мысль: [пер. с фр. А. Б. Островского]. — М.: Академический проект, 2008. — 520 с.
3. Hervieu-Léger D. Individualism, the Validation of Faith, and the Social Nature of Religion in Modernity / Danièle Hervieu-Léger; tr. into eng. by Michael Davis // The Blackwell companion to sociology of religion / edited by Richard K. Fenn. — Padstow: Blackwell Publishing Ltd, 2003. — P. 161–175.
4. Hervieu-Léger D. Religion as a chain of memory / Danièle Hervieu-Léger; tr. into eng. by Simon Lee. — Cambridge: Polity Press, 2006. — 204 p.