Мельничук Олександр Савич

Олекса́ндр Са́вич Мельничу́к (*12 липня 1921, с. Писарівка, тепер Кодимського району Одеської області — 19 березня 1997, Київ) — український мовознавець, доктор філологічних наук з 1965, професор з 1966, член-кореспондент АН СРСР з 1981, академік НАН України з 1985.

Біографія

У 1947 році закінчив Київський університет. З 1950 працював в Інституті мовознавства НАН України (з 1961 — завідувач відділу загального і слов'янського мовознавства). Академік-секретар Відділення літератури, мови і мистецтвознавства НАН України (1971—1978), голова Комітету наукової термінології при Президії НАН України (1987—1992), відповідальний редактор журналу «Мовознавство» (1987—1993).

Працював у мовних галузях загального та індоєвропейського мовознавства, славістики, української та російської мов. Керував підготовкою фундаментального семитомного «Етимологічного словника української мови», створив школу українських етимологів.

Похований у м.Київ на Байковому цвинтарі.

Науковий доробок

За словами колег, Мельничук у своїх дослідженнях йшов шляхом узагальнень від праць, пов'язаних безпосередньо з синхронічною україністикою, до етимологічних і загальнолінгвістичних, від загальнославістичних до загальноіндоєвропеїстичних.

Новим було бачення Мельничука філософських проблем мовознавства, зокрема таких, як мова і мислення, система і структура мови, мова як знакова система.

Багато уваги вчений приділяв питанню розвитку мови. У статті «Розвиток мови як реальної системи» (1981) та в інших працях розвиток мови розглядав через призму її системності й дійшов таких висновків:

• 1) мова еволюціонує поступово (не стрибкоподібно), не порушуючи рівноваги системи;
• 2) якщо мовні зміни приводять до посилення системності, то мова прогресує, а якщо до послаблення — регресує;
• 3) прогрес мови — це зростання її можливостей виражати новий зміст;
• 4) причини мовних змін можуть бути свідомими (пов'язані з розвитком соціуму) і несвідомими (які мають психолінгвістичну природу); прикладом перших є пуризм;
• 5) потужним чинником розвитку мови є мислення, при цьому роль мислення на різних етапах розвитку мови є неоднаковою: «… у процесі історичної взаємодії між мисленням і структурою мови загальний вплив мислення на мовну структуру поступово посилюється, у той час як зворотний вплив структури мови на мислення відповідно послаблюється».

Будучи видатним теоретиком порівняльно-історичного мовознавства, Мельничук, як і Шлайхер, переконаний у реальності реконструйованих мовних праформ, тому він залучав до більш широких порівнянь не тільки зафіксовані писемністю форми, а й реконструйовані. Це дало йому змогу вийти за межі окремих мовних родин, поглибити доісторичну перспективу мовознавства і висунути ідею спорідненості всіх мов світу, їхнього походження від єдиної прамови людства, про що йдеться в його фундаментальній праці «Про всезагальну спорідненість мов світу» (1991).

Учений сформулював п'ять принципів дослідження віддаленої (міжродинної) спорідненості мов: 1) необов'язковість встановлення відповідності між голосними в коренях слів; 2) встановлення відповідностей не між ізольованими приголосними, а між групами приголосних; 3) встановлення відповідностей із допущенням можливості метатези приголосних кореня; 4) встановлення відповідностей між формами з різними інфіксами й формами без них; 5) встановлення семантичних паралелей із урахуванням можливості істотного розходження значень. Видатним теоретиком був Мельничук і в галузі україністики та славістики. У монографії «Розвиток структури слов'янського речення» він детально простежив еволюцію речення в слов'янських мовах від найдавніших часів до наших днів, а в академічному підручнику «Сучасна українська літературна мова. Синтаксис» дав ґрунтовний опис синтагматичного членування українського речення.

Найважливіші праці

• «Розвиток структури слов'янського речення» (1966),
• «Про роль мислення у формуванні структури мови» (1966),
• «Поняття системи і структури мови» (1970),
• «Про генезу індоєвропейського вокалізму» (1979),
• «Про мову Київського літопису XII століття» (1983).

Крім цього, Мельничук був співавтором і редактором праць:

• «Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов'янських мов» (1966),
• «Сучасна українська літературна мова. Синтаксис» (1972),
• «Сучасне зарубіжне мовознавство» (1983),
• «Історична типологія слов'янських мов» (1986) та ін.

Див. також

• Етимологічний словник української мови
• Словник іншомовних слів Мельничука

Джерела

• О. С. Мельничук — чл.-кор. АН УРСР. «Мовознавство», 1968, № 1
• 60-річчя чл.-кор. АН УРСР О. С. Мельничука. «Вісник АН УРСР», 1981, № 6
• 70-річчя акад. АН УРСР О. С. Мельничука. «Вісник АН УРСР», 1991, № 7
• Олександр Савич Мельничук. «Мовознавство», 1997, № 2—3
• Олександр Савич Мельничук: Біобібліографія до 80-річчя. К., 2001
• Міжнародна наукова конференція «Академік Олександр Савич Мельничук і сучасне мовознавство»

У мережі

• Сторінка О. С. Мельничука на сайті Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України
• Бібліометричний профіль О. С. Мельничука в Google Академія