Пролетаріат

A 1911 Industrial Worker publication advocating industrial unionism based on a critique of capitalism.

Пролетаріа́т (від лат. proles — потомство та лат. proletarius — нижчий клас в Стародавньому Римі) — нижчий, бідніший соціальний клас суспільства, який не має власності на засоби виробництва і для якого основним джерелом засобів для життя є продаж власної робочої сили.

Етимологія

Етимологічно походить від лат. prōlētãrius «незаможний, але юридично вільний римський громадянин, який служить державі тільки тим, що має дітей»

«Ті, хто належить до нижніх верств населення». У часи античного Риму цим словом звався соціальний прошарок безземельних (без власності), але не рабів. Дефініція зрозуміла в тому сенсі, що пролетарі це ті, хто нічим не володіє окрім свого потомства (лат. proles).

Як соціальний прошарок пролетаріат помітно чисельно зріс в історичний період Нового часу кінця 18 ст. — початку 19 століття — епохи індустріальної революції і експотенційного зростання класу промислових робітників, поповнення його за рахунок декласованої бідноти із інших соціальних прошарків міського населення та збіднілого селянства. Як поняття «пролетаріат» набуло широкого вжитку в політичній літературі і соціальній публіцистиці Західної Європи у великій мірі завдяки соціальним революціям у Франції та загостренню соціальних конфліктів в інших країнах Європи. На початку 20 століття ці ж соціальні процеси і відповідна лексика поширюється на Східну Европу.

Пролетарська філософія і ідеологія

Поняття протелетаріат посідає одне з центральних місць у соціології марксизму. Як соціальний клас пролетаріат у марксистському розумінні є класом, який не володіє правом власності на засоби виробництва і таким чином ототожнювався з міським робітничим класом на противагу селянству тощо, але інші науковці вживають цей термін для того, щоб одним словом охопити всіх «незаможних». У сучасному марксизмі «пролетаріат» розуміється як предмет процесу пролетаризації певних класів на відміну від «обуржуазнення» інших класів. Тобто місце пролератіату та його політично-економічне становище сприймається у співвідношенні з місцем та становищем інших класів.

За марксовою теорією безкласового суспільства пролетаріат є передовим класом, що прискорює еволюцію-перехід суспільства від класового (буржуазного) стану до безкласового («комуністичного»). Це «прискорення» йде шляхом «пролетарської революції», у якій пролетаріат відіграє провідну роль. Держава, як суспільний інститут, що знаходиться у руках панівних класів, (за Марксом, а потім Леніним) повинна поступово «відмерти». Для подолання опору залишків правлячих класів — в «перехідний період» — на місці «буржуазної» держави постає держава «диктатури пролетаріату», в якій провідною політичною силою є «пролетарська партія». У СРСР керівна партія КПРС (ВКПб) до початку 60-х років офіційно вважалася «пролетарською» партією або «партією пролетаріату, що переміг».

Утвердження «диктатури пролетаріату», за марксизмом-ленінізмом, означає не припинення класової боротьби, а її продовження в нових формах і новими методами. Концепції про затухання" класової боротьби, згладжування соціальних суперечностей, створення суспільства «класового миру», втрату робітничим класом розвинених держав революційності тощо в СРСР розглядалися як «буржуазні», «ревізіоністські», «реформістські» теорії, ворожі марксизму-ленінізму.

Пролетарська партія

У дійсності диктатура пролетаріату в Росії і в її країнах-сателітах була диктатурою однієї комуністичної («пролетарської») партії, побудованою на принципах диктаторського централізму (за Леніним — «демократичний централізм»). З метою утримання своєї влади ця партія використовувала в пропагандиській лексиці марксиську пролетарську фразеологію, постійно акцентуючи, що влада в країні належить «робітничому класу». Проте, насправді, в керівних органах партії робітників («пролетарів») практично — починаючи ленінським Центральним Комітетом РСДРП («більшовики») і кінчаючи брежнєвським ЦК і Політбюро — ніколи не було. Ядро партії за походженням створювали: російські міщани-інтелігенти (Лев Мартов, П. Б. Аксельрод), прикажчики (В. П. Ногін, В. М. Молотов), із родини держслужбовців (В. О. Левицький В. О., Н. В. Криленко, В.І.Ленін — із родини іменного дворянина), з родини купців (А. А. Йоффе, А. С. Мартинов), землевласника-арендаря (Л.Д.Троцький), збіднілі дрібні дворяни (Г.В.Плеханов, А.В.Луначарський, Ф.Е.Дзержинський). Після Жовтневої революції 1917 її керівні органи поповнювались з рядів декласованих (маргінальних) прошарків суспільства, а іноді і осіб з відверто кримінальним минулим (Й.В.Сталін)

Література

• А. Вебер. Рабочий класс, или пролетариат // «Философская энциклопедия». — Т. 4. / Ред. коллект.: Ф. В. Константинов (главный редактор) и др. Институт философии АН СССР. — Москва: «Советская энциклопедия», 1971. — С. 438–443.
• Ф. Енґельс. Становище робітничої кляси в Англії 1844 року [1845] / Пер. з нім. О.Соболева. — Харків: Партвидав «Пролетар», 1932. — 321 стор.
• I. Буржуа й пролєтарі; II. Пролєтарі та комунїсти [1848] // К. Маркс, Ф. Енґельс. Комунїстичний маніфест. — Клівленд: Виданє Української Федерації Американської Соціялістичної Партії, 1917. — Стор. 5-40.
• К. Маркс. Наймана праця і капітал // Карл Маркс. Вибрані твори. Том 1 / Пер. з нім. за ред. Д. Рабиновича. — Київ, Партвидав ЦК КП(б)У, 1936. — Стор. 198-224.
• Малюк А. Соотношение понятий «пролетариат» и «рабочий класс» в условиях современной мировой капиталистической экономики // Спільне. — 23.05.2016.
• Tom Bottomore. Working Class // Tom Bottomore (ed.). A Dictionary of Marxist Thought (2nd edition). Oxford: Blackwell Publishers Ltd., 1991. Pp. 585–587.
• Peter Decker, Konrad Hecker: Das Proletariat. Politisch emanzipiert – Sozial diszipliniert – Global ausgenutzt – Nationalistisch verdorben – Die große Karriere der lohnarbeitenden Klasse kommt an ihr gerechtes Ende. GegenStandpunkt Verlag, München 2002.

Див. також

• Диктатура пролетаріату
• Люмпен-пролетаріат

Посилання

• Карл Маркс, Фрідріх Енґельс. Про пролетаріят (1845)
• Рікардо Антунес. Новий пролєтаріят на зламі століття (1999)