Холодноярська республіка

Холодноярська Республіка
1919 – 1922
Девіз Прапор 1-го куреню Холодного Яру
України: історичні кордони на карті ліс Холодний Яр - центр республіки
Столиця	село Мельники, Чигиринський район
Мови	українська
Форма правління	Республіка
Головний отаман	Василь Чучупак
	Іван Деркач
	Кость Блакитний
	Герасим Нестеренко-Орел
Історія
- Заснування	1919
- Ліквідація	1922

Холодно́ярська Респýбліка (1919–1922)  — самопроголошене державне утворення на землях Української Народної Республіки (УНР), у Чигиринському повіті Київської губернії (нині Чигиринському районі Черкаської області), в районі лісового урочища Холодний Яр, зі столицею в селі Мельники. В часи Радянського Союзу історія цього утворення і його діячів замовчувалась або подавалась викривлено, через те, що, на думку багатьох дослідників, могла викликати ріст небажаних з точки зору представників влади настроїв у суспільстві.

Історія

Бо в день радості над вами
Розпадеться кара.
І повіє огонь новий
З Холодного Яру.

Тарас Шевченко «Холодний яр», 17 грудня 1845, В'юнище

Троїцька церква Мотронинського монастиря — осередок повстанського руху

У 1918 — 1922 роках православний Мотронинський монастир став осередком українського повстанського руху проти загарбників (німецьких окупантів та російських «білих» і «червоних» інтервентів), який очолювали брати Чучупаки.

У зв'язку з революцією, жителями села Мельники, на прохання ігумені, щоб вберегти Монастир від пограбування, було створено загін самооборони Мотронинського монастиря під керівництвом Олекси Чучупака. До складу загону входило 22 особи.

Пізніше, у 1919 році, загін перетворився на полк, а Василя Чучупака було обрано командиром полка (до цього він був прапорщиком Російської Імператорської армії, а ще раніше — сільським вчителем). Його брат Петро Чучупак став начальником штабу полку. Під час окупації України денікінцями полк брав участь у їхньому вигнанні із Черкас. Полк увесь час поповнювався, його чисельність досягала 2000 осіб.

Згодом утворилася Холодноярська республіка, територія якої охоплювала понад 25 навколишніх сіл та мала близько 15-тисячну селянську повстанську армію, бійці якої називали себе козаками, а своїх командирів — отаманами (на згадку про військову традицію козаччини).

Василь Чучупак — головний отаман Холодного Яру

Козаки Холодного Яру з села Мельники з медалями Російської імперії на грудях.

У листопаді 1919 року до Холодного Яру прибув отаман Катеринославщини і Херсонщини Андрій Гулий-Гуленко. Тоді Головним Отаманом Холодного Яру був Василь Чучупак. Йому підпорядковувалися отамани Герасим Нестеренко-Орел, Трифон Гладченко, Михайло Мелашко, Сірко, Око, Чорний Ворон (Чорногузько), Мефодій Голик-Залізняк, Семен Вовк, Калюжний, Д. Канатенко, 1-й і 2-й Олександрійські полки.

У березні 1920 року Степова Дивізія армії УНР визволила Херсон від більшовиків та повела вдалий наступ на захід (через Білозерку) по лінії Кам'янка-Єградівка-Ружичів-Чигирин. Зупинилась дивізія в урочищі Холодний Яр, де з'єдналась з Холодноярськими збройними силами.

Після загибелі Василя Чучупаки Холодноярську республіку очолив його заступник Іван Деркач, член Холодноярського повстанкому. Він керував збройними силами регіону Холодний Яр під час антирадянського повстання весни — осені 1920 року.

24 вересня 1920 в Медведівці, де колись почалася Коліївщина, відбулася нарада холодноярських отаманів, у ній узяли участь командири Степової Дивізії, отамани інших регіонів. На цій нараді Костю Блакитного було обрано Головним отаманом усіх повстанських загонів Холодного Яру і околиць.

У жовтні 1920 року Кость Блакитний склав повноваження Головного отамана Холодного Яру та вирушив у Катеринославську губернію на чолі Степової дивізії.

Вплив Холодного Яру не обмежувалися лише Черкащиною. Владу Холодноярської республіки визнавали й прибережні села (вгору по Дніпру до Черкас: Рацеве, Тіньки, Боровиця, Топилівка, Сагунівка, Худяки, Бужин, Леськи та інші), чигиринські села, що розкинулися на берегах Тясмина (Погорільці, Чорнявка, Трушівці, Худоліївка та інші). Підтримували тісні зв'язки з Холодним Яром й вереміївські отамани Панас Келеберда та Іван Савченко-Нагірний (Золотоніський повіт Полтавської губернії, тепер Чорнобаївський район Черкаської області), отаман із с. Балаклії, що за м. Смілою у бік Києва, Іван Полтавець-Остряниця, смілянський отаман Яків Водяний, Голова Уманського повстанкому Петро Дерещук (відповідно і села Уманського повіту), отаман Петро Кучма з с. Аджамки, що неподалік м. Єлисаветграда (нині Кропивницький), Єлисаветградський повстанком на чолі з Тихоном Березняком, а отже і села Єлисаветградського повіту, значна частина Олександрійського і Звенигородського повітів, мліївський ватажок Трохим Голий-Бабенко, отамани з Криворіжжя Єлісей Лютий-Черевик, та багато інших.

Останнім з Головних отаманів Холодного Яру, обраним на загальному представницькому з'їзді всіх отаманів республіки був отаман Герасим Нестеренко-Орел.

Одним з етапів спецоперації ЧК із ліквідації Холодноярської республіки стала так звана «амністія», яку обіцяли тим повстанцям, котрі здадуться добровільно.

Перехід відбувся в с. Жаботин 4-го (в інших документах 7-го) серпня 1921 року. На «амністію» піддалися: голова Холодноярського окружного штабу Іван Петренко, отамани Деркач, Василенко, Олекса Чучупак, С. Чучупак, Товкаченко (Товкач), Темний, Литвиненко, Пинченко і ще більш 20 отаманів і 76 осіб охорони, зокрема Пономаренко, Віслоух, Бих і Литвиненко. Після цього «амністовані» звернулися з листом до отаманів Хмари, Загороднього, Залізняка та інших із закликом до припинення боротьби та переходу на бік української Радянської влади.

Російські більшовики з самого початку планували ліквідацію амністованих отаманів, але не наважувались це зробити аж до листопаду, коли вже заходились ліквідовувати не лише отаманів, а й увесь повстанський, «підозрілий» і співчуваючий елемент у районі Холодного Яру. Дуже скоро, репресії проти населення стали основним засобом боротьби з повстанством. Сім'ї повстанців і куркульських елементів, що допомагали повстанцям, виселяли. У них конфісковували майно, інвентар і запаси продовольства. Всіх працездатних направляли у трудові частини, непрацездатних розміщували у містах і селищах.

Холодноярська Республіка проіснувала до 1922 року, коли більшовики обманом заманили холодноярських отаманів у засідку. Проте, навіть у полоні, в стінах Київської в'язниці, ватажки повстанців перебили охорону, захопили зброю і спробували звільнитись. Під час нерівного бою, всі вони загинули смертю героїв.

Падіння Республіки

Отамани Холодного Яру та Чорного Лісу мали сильний авторитет та значну підтримку у місцевого населення. У зв'язку з неможливістю перемогти бунтівних отаманів, у ЧК розробили спеціальну операцію з нейтралізації та захоплення холодноярських отаманів.

Вона відбувалася в три етапи: 1) Вихід на одного з отаманів «Холодного Яру», який мав вплив на інших, та переконання їх в існуванні, вигаданою в надрах ЧК, «Чорноморської повстанської групи»; 2) Користуючись досягнутим, нейтралізувати дії повстанців і, посилаючись на наказ Петлюри, змусити повстанців тимчасово відмовитися від активних дій; 3) Заманити отаманів у пастку й захопити основні командні кадри холодноярської повстанської групи військ.

Безпосереднім керівником операції був Ю. Євдокимов, який після успішно проведеної операції проти рейду Юрія Тютюнника став начальником особливого відділу губернського(?) ВЧК. Наприкінці березня 1922 року розробку операції повністю завершили. Ідея була проста: під виглядом об'єднання повстанців створювалася «Чорноморська повстанська група» з командуванням і штабом для координації дій усіх повстанських загонів району. Чекісти перехопили полковника Петра Трохименка й сотника Юхима Терещенка, котрі йшли до Холодного Яру з Польщі. Трофименко був членом Військового комітету Центральної Ради. У 1918 році — військовим комендантом Єлисаветграда. Під час повстання проти гетьмана Скоропадського він очолював повстанський загін, а потім працював у штабі армії УНР. Його ім'я користувалось авторитетом в українців. Його і було вирішено зробити командувачем «Чорноморської повстанської групи» під псевдонімом генштабу «полковник Гамалія».

Начальником штабу групи чекісти призначили Юхима Терещенка, псевдонім — «сотник Завірюха». Слід відзначити, що в штабі Тютюнника було кілька українських офіцерів, котрі працювали на ЧК, зокрема Заярний, Снєгірьов, а можливо, і начальник особистої контррозвідки Петлюри полковник Чеботарьов. Можливо, Трофименка та Терещенка завербували не у квітні 1921 року, а набагато раніше. Реалізацію третього етапу операції чекісти розпочали в середині серпня 1922 року. Було повідомлено, що «Командувач» видав № 7 від 28 серпня, яким призначив:

Ларіона Завгороднього — командиром 1-ї кінної Холодноярської дивізії, Мефодія Голик-Залізняка — командиром 1-го кінного полку Холодноярської дивізії та начальником дивізіону бронепоїздів, Черноусова Івана («Чорний Ворон») — командиром 2-го полку Холодноярської дивізії, Дениса Гупала — командиром 3-го полку Холодноярської дивізії, отамана Вороного — командир 4-го полку Холодноярської дивізії.

На 30 вересня 1922 року було призначено «з'їзд для вирішення плану руху та інших справ» у м. Звенигородці. 26 вересня 1922 року Денис Гупало, Мефодій Голик-Залізняк, Олексій Добровольський, Василь Ткаченко прибули до отамана Ларіона Завгороднього. Чекіст «сотник Завірюха» обіцяв отаманам зустріч з генерал-хорунжим Андрієм Гулий-Гуленком, командуючим Південною повстанською групою військ, та полковником Гамалією. На той час Андрій Гулий-Гуленко вже був заарештований.

У Звенигородці всіх отаманів заарештували без жодного пострілу. За подібним планом операції ЧК проводили по всій Україні.

На початку 1923 року в Лук'янівській в'язниці у Києві, утримували 42 повстанських командирів та отаманів.

Чекіст-«сотник Завірюха» з фальшивим повстанським загоном продовжив «діяти», збираючи туди повстанців, котрі залишилися після арешту їхніх командирів. Упродовж 1922—1923 року чекісти здійснили остаточну зачистку території Чорного лісу та Холодного Яру. 2 лютого 1923 року Ларіона Завгороднього, Дениса Гупала, Мефодія Голика-Залізняка, Трохима Компанійця, Василя Ткаченка, Костянтина Здобудь-Волю, Івана Ляшенка, Григорія Яковенка, Юрія Дробатковського засудили до розстрілу, а Леонід Мушкет одержав десять років позбавлення волі. Холодноярських отаманів, козаків та декілька січових стрільців утримували разом, у камері № 1 Лук'янівської в'язниці.

9 лютого 1923 року о 8:30 у Лук'янівській в'язниці Києва засуджені підняли повстання (всього 38 діячів національного визвольного руху), захопили 14 рушниць із набоями та іншу зброю. Майже чотири години серед Києва точився бій. Хто не загинув під час повстання, був розстріляний катами ГПУ.

Вшанування пам'яті

Прапор холодноярських повстанців-майорів під час Євромайдану у Києві.

• В 2003 році в центрі села Мельники було відкрито пам'ятний знак «Героям Холодного Яру».
• 9 жовтня 2010 в тому ж селі Мельники відкрито пам'ятник Юрію Горлісу-Горському, який був одним із борців за незалежність Холодноярської Республіки, а також автором історичного роману Холодний Яр.
• В тому ж таки селі Мельники є Вулиця Братів Чучупаків — названа на честь головних отаманів Холодноярської Республіки.
• 1 червня 2013 року вулиця Котовського у Луцьку була перейменована на Вулиця Холодноярська.
• На початку 2016 року провулок Тельмана у Черкасах був перейменований на честь головних отаманів Холодноярської Республікина і тепер має назву Вулиця Братів Чучупаків.
• На честь героїчних подій Холодноярської Республіки також названий Історичний клуб «Холодний Яр».
• 20 травня 2016 року в Полтаві Комсомольський майдан було перейменовано на Холодноярський майдан.
• На початку 2016 року в м. Кіровограді вулицю Московську було перейменовано на вулицю Холодноярську.

Література

Про боротьбу козаків Холодноярської Республіки з більшовиками один із учасників подій Юрій Горліс-Горський написав книгу спогадів — документальний роман «Холодний Яр».

В українській радянській літературі ці події були описані у романі «Холодний яр» М. Ф. Негоди.

Дослідник Роман Коваль відобразив її в багатьох своїх розвідках. Деякі з подій боротьби повстанців проти більшовицької влади на теренах Холодного Яру та в його околицях художньо описані у романі Василя Шкляра «Чорний Ворон».

Галерея

• 
  Горліс-Горський Ю. Холодний Яр. Видання 1937 року. Львів. В-во «Дешева книга».
• 
  Горліс-Горський Ю. Холодний Яр. Видання 1961 року. Нью-Йорк.
• 
  Дорошенко М. Стежками холодноярськими (спогади): 1918–1923. Видання 1973 року. Філадельфія.
• 
  Лютий-Лютенко І. Вогонь з Холодного Яру (спогади). Видання 1986 року. Детройт.
• Шкляр В. Залишенець. Видання 2009 року. Київ.
  Шкляр В. Залишенець. Видання 2009 року. Київ.

Кіно та телебачення

• 1996 — І повіяв вогонь новий… (Чернігівська ОДТРК)
• 2001 — Незгасимий огонь Холодного Яру (Кіровоградська ОДТРК)
• 2010 — Отамани Холодного Яру (ДТРК «Культура»)
• 2011 — Машина часу: цикл передач про Холодноярську республіку (5 канал)
• 2012 — Вони боролись до загину (Інститут експертних оцінок)
  • Фільм 1. Під прапором УНР
  • Фільм 2. Історія колись скаже, хто я був…

Див. також

• Холодний Яр (роман)

Посилання

• Кравцевич-Рожнецький В. Пастка для отаманів // Дзеркало тижня. — 2002 р.
• Коваль Р. М. Україна… Чому це слово таке болюче?! // Кримська Світлиця. — 2006 р. — № 10.
• Коваль Р. М. Начерк до історії Холодноярської організації 1917—1922 років
• Стегній П. А. Селянські повстання в Правобережній частині УСРР у 1921—1923 рр. (на матеріалах петлюрівського руху). Дис. канд. іст. наук: 07.00.01 — Кременчук: Кременчуцький державний політехнічний інститут, 2000. — 187 с.
• Мараєв В. Р. Холодноярська республіка 1919—1922 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 410. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Дорошенко М. Стежками холодноярськими (спогади): 1918—1923. Філадельфія, 1973
• Лютий-Лютенко І. Вогонь з Холодного Яру (спогади). Детройт, 1986
• Героїзм і трагедія Холодного Яру. — К.: Поліфаст, 1996
• Доценко О. Зимовий похід (6.XII.1919—6.V.1920). К., 2001
• Омелянович-Павленко М. Спогади командарма (1917—1920). К., 2007
• Тютюнник Ю. Записки генералхорунжого. К., 2008
• Дяченко П. Чорні запорожці: Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР. К., 2010
• Горліс-Горський Ю. Холодний Яр. К.—Вінниця, 2011
• Ковальчук М. Без переможців: Повстанський рух в Україні проти білогвардійських військ генерала А. Денікіна (червень 1919 р. — лютий 1920 р.). К., 2012
• Середа М. Холодний Яр // Літопис Червоної Калини. — 1931 р. — № 12. — С. 11-14.
• «Народна Війна» — експонати з виставки. Махновці, холодноярці та учні-підпільники. Ч. 1 // Історична правда
• «Народна Війна» — експонати з виставки. Махновці, холодноярці та учні-підпільники. Ч. 2 // Історична правда
• Аудіокнига Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр». Частина 1