Одоакр: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 25: Рядок 25:
}}
}}


'''Одоакр''' ({{lang-la|Odoacer}}, *{{ДН|||433}} - †{{ДС|15|3|493}}) — слов'янський полководець та [[Венеди|цар Венетський]] на римський службі. Після [[476]] року — правитель [[Італія|Італії]]. Походив із племені [[Руги|ругів]]. Існує версія про германську природу ругів, однак сучасною наукою вона відкидається.
'''Одоакр''' ({{lang-la|Odoacer}}, *{{ДН|||433}} - †{{ДС|15|3|493}}) — античний полководець та [[Венеди|цар Венетський]] на римський службі. Після [[476]] року — правитель [[Італія|Італії]]. Походив із племені [[Руги|ругів]]. Існує версія про германську природу ругів, однак сучасною наукою вона відкидається.


== Життєпис ==
== Життєпис ==

Версія за 20:04, 20 січня 2017

Одоакр
лат. Odoacer
Rex Rhutenorum, Geppidi, Gothi, Ungari et Heruli
Одоакр на монеті
Король Італії
Правління 476-493
Коронація 476
Попередник Ромул Август
Наступник Теодоріх Великий
Інші титули Король ругів
Біографічні дані
Імена Одонацер
Хрещення 444
Релігія Аріанство
Народження 433(0433)
Равенна
Смерть 493(0493)
Равенна
Поховання Рим
Дружина Сванігільда
Діти Теласій, Юліан Авреолін
Династія Оганіди
Батько Едіка
Мати Малгирда
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Одоакр (лат. Odoacer, *433(0433) - †15 березня 493) — античний полководець та цар Венетський на римський службі. Після 476 року — правитель Італії. Походив із племені ругів. Існує версія про германську природу ругів, однак сучасною наукою вона відкидається.

Життєпис

У 476 році Одоакр усунув останнього західно-римського імператора Ромула Августула і проголосив себе королем.

Плита з латинським написом, яку знайшли в катакомбах перших християн при костелі св. Петра під Зальцбургом повідомляє:

«Року Божого 477 Одоакер, король рутенів (“Odoacer Rex Rhutenorum” (Одоакер — Цар Рутенів), а також гепідів, готів, унгарів і герулів, виступаючи проти церкви Божої, благочестивого Максима з його 50 учнями, що молилися з ним в цій печері, за сповідання віри жорстоко мучено та скинуто вниз, а провінцію Норікум мечем і вогнем спустошивши[1] ».

Цей напис вигравіюваний на мармуровій плиті, встановленій у катакомбах «Монашої Гори» колишнього міста Ювавума — фортеці в провінції Норік, яка за своє багатство і величні палаци була названа «Північним Римом» (нині Зальцбург).

Саме тоді у Римі відбувся черговий державний переворот, коли імператор Юлій Непот був скинутий магістром армії Флавієм Орестом, який проголосив імператором свого 15-річного сина Ромула Августа. Флавій Орест почав проводити досить жорстку політику, спрямовану на наведення порядку в країні та обмеження впливу на неї варварських племен. Останнім це вкрай не сподобалося, вони висунули Оресту вимогу передати їм 1/3 італійських земель. Відмова Ореста привела до чергової війни варварів із Римом, на чолі яких вони, власне, і поставили князя русгів з Норіку Отка, ім'я якого в латинській версії трансформувалося як Одоакр. 5 вересня 476 року він розбив Ореста біля Тицини, а його сина Ромула відправив до в'язниці в один із замків Кампанії.

Практично уся подальша історія панування Одоакра була пов'язана з Далмацією. Так сталося, що першим його, як імператора, противником став скинутий ще 475 року Юлій Непот, який втік до Далмації, заснував там свою державу і почав вимагати повернення йому римського трону. Явно не без допомоги Одоакра в Далмації була організована змова, в результаті якої Овід і Віатор вбили Непота, що дало привід імператору у 480 році рушити свої війська на Далмацію і після кількох битв у 481 році приєднати її до своїх володінь.

Одоакр і Теодоріх

Незабаром після подій в Далмації у Візантії розпочалося повстання проти імператора Зенона, який вперто вважав себе сюзереном Одоакра. Переконливих доказів того, що це також була справа рук Одоакра, який вирішив діяти за вже випробуваною в Далмації схемою, немає, але диму без вогню не буває і не випадково після придушення цього заколоту Зенон вирішив за будь-яку ціну скинути свого римського колегу. З цією метою Зенон вступив у союз з королем остготів Теодоріхом, який сам прагнув заволодіти Італією, і з 488 року розпочалася ціла серія битв (над річкою Сонтис, біля Верони, над річкою Адда), після чого у 493-го Одоакр вирішив укласти з Теодоріхом мир, поділити з ним Італію та спільно правити, перебуваючи у Равенні.

Однак готи не мали наміру дотримуватися умов миру: запросили Одоакра на урочисту учту — і 6 березня 493 року під час гостини підступно вбили. Винищили також всю родину князя, його дружину заморили голодом у в'язниці, сина відправили нібито на заслання до Галлії, але дорогою також підступно вбили[2].

Одоакр правив Італією близько 13-ти років; здійснив реформу, завдяки якій воїни-варвари отримали землю як звичайні федерати; призначав консулів; видавав закони як римський імператор. Але (за суттю своєю) правління його було подібним до правління в усіх германських державах на римській території, тому прихід до влади Одоакра вважається падінням Західної Римської імперії.

Одоакр і Україна

Держава Одоакра
Згадка про Одоакра на таблиці з катакомб Зальцбурга

Українці козацьких часів вважали Одоакра руським князем, а ругіїв предками русинів.[джерело?]

  • 1648 року гетьман Богдан Хмельницький з приводу війни України з Річчю Посполитою звернувся до українського народу у своєму «Білоцерківському універсалі»:
Навіть Стародавній Рим (що може називатися матір'ю всіх європейських міст), який володів багатьма державами й монархіями і пишався колись своїми шістьмастами сорока п'ятьма тисячами війська, в давні віки взяла й чотирнадцять літ тримала далеко менша проти згаданої збірна бойова сила русів із Ругії від Балтицького, або Німецького помор'я, на чолі яких стояв тоді князь Одонацер, — сталося це в році 470 після Різдва Господнього. Отож ми йдемо за прикладом наших давніх предків, отих старобутніх русів, і хто може заборонити нам бути воїнами і зменшити нашу лицарську відвагу![3]

Ця традиція була тоді ще настільки сильною, що коли у 1657 гетьман помер, генеральний писар Запорізького війська Самійло Зорка, стоячи над його труною, виголосив промову, в якій зокрема були такі слова: «Милий вождю! Древній руський Одонацер!»[3]

Примітки

  1. ↑ Літопис Готфріда Вінтерберського ХІІ ст. [240. 13–14].
  2. ↑ Орбіні С.… 90-91
  3. ↑ а б Величко С. В. Літопис. Т. 1. / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991. — 371 с. — С. 140—141.

Див. також

Попередник
Ромул Август 		Король Італії
476-493 		Наступник
Теодоріх Великий
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Одоакр&oldid=19580957