Автокефальна церква: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Shynkar (обговорення | внесок) |
Shynkar (обговорення | внесок) |
||
Рядок 14: | Рядок 14: | ||
== Література == |
== Література == |
||
* ''М. М. Закович''. [http://esu.com.ua/search_articles.php?id=42428 Автокефалія] // {{ЕСУ}} |
|||
* {{УРЕ}} |
* {{УРЕ}} |
||
== Посилання == |
== Посилання == |
||
* [http://www.history.org.ua/index.php?termin=Avtokefalna_tserkva АВТОКЕФАЛЬНА ЦЕРКВА] // [[Енциклопедія історії України]] (ЕІУ) на сайті Інституту Історії НАНУ |
* [http://www.history.org.ua/index.php?termin=Avtokefalna_tserkva АВТОКЕФАЛЬНА ЦЕРКВА] // [[Енциклопедія історії України]] (ЕІУ) на сайті Інституту Історії НАНУ |
Версія за 10:58, 5 березня 2017
Автокефальна церква — православна церква, яка має цілковиту самостійність у розв'язанні організаційних і культових питань.
Спочатку під Автокефальною церквою розуміли місцеву церкву, безпосередньо підпорядковану візантійському імператорові і вселенському соборові. З розпадом Візантійської імперії і втратою значення вселенських соборів під Автокефальною церквою почали розуміти помісні церкви, незалежні від влади Константинопольської патріархії.
Історія Автокефальної української церкви
Після перемоги Жовтневого перевороту в Росії, коли українська держава за допомогою німецьких і австрійських союзників намагалася відстояти в Україні державність, в державі Павла Скоропадського виникла ідея створення Автокефальної української церкви, якій відводилась важлива роль в стриманні людей від антидержавного більшовизму. Тому 12 листопада 1918 року міністр віросповідань о. Лотоцький оголосив декларацію, де було сказано: «В самостійній державі має бути і самостійна церква… Це не лише церковна, але й національна наша необхідність… Від імені уряду Української держави маю за честь оголосити його тверду і непохитну думку, що українська церква має бути автокефальною». Таким чином, є всі підстави стверджувати, що саме гетьманський уряд поклав початок автокефалії української церкви. Пізніше ідею розвивав уряд Симона Петлюри. Так перші громади Автокефальної церкви, що виникли в 1919—20 роках, активно виступали на підтримку української держави. Після поразки української армії від російських більшовиків українське духівництво Автокефальної церкви провадило своє служіння у підпіллі. В проповідях поширювалась право українців на самобутність і право селян на землю, результати їх праці на землі.
Радянська влада оголосила Автокефальну церкву відгалуженням контрреволюційної організації «Спілки визволення України», і звинуватила Автокефальну церкву в підготовці збройного повалення радянського режиму. У 1929 році на сфальсифікованому судовому процесі в справі СВУ діяльність церкви була повністю обмовлена і засуджена, її осередки ліквідовані, а духівництво страчено як злочинці. Автокефальна церква в Україні пішла у глибоке підпілля.
В роки Другої Світової війни Автокефальна церква знову відродилася на окупованій німецькими військами території України. Вигнання німців з України призвело до того, що Автокефальна церква продовжувала свою діяльність за кордонами СРСР.
Див. також
Література
- М. М. Закович. Автокефалія // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Посилання
- АВТОКЕФАЛЬНА ЦЕРКВА // Енциклопедія історії України (ЕІУ) на сайті Інституту Історії НАНУ