Доугорська Угорщина

Доугорська Угорщина – це історія земель середньодунайської рівнини до приходу на цю землю угорців в кінці ІХ століття.

Нижній та середній палеоліт

Територія Угорщини була заселена з кам'яної доби. Найдавнішою знахідкою вважається знахідка галечних знарядь праці, що належали гайдельберзькій людині з з Вертешсьольйош (15 км від Будапешту) віком в 350 тис. років. На стоянці були знайдені докази освоєння вогню давніми людьми у вигляді обгорілих кісток, але без древісного вугілля. В Саму були знайдені рештки Homo erectus.

Стоянки давної людини середнього палеоліту знайдені також у північно-східній частині Угорщини в печерах гори Бюкк, південно-західніше Мішкольца. Найбільший інтерес представляє печера Шубалюк. Тут знайдені рештки неандертальської людини та давні знаряддя з кремінню та рогу. Багаторічні археологічні дослідження печер гір Бюкк призвели до знаходження великого давнього вогнища з залишками золи, вугілля, кісток печерного ведмедя та крем’яних знарядь. Радіовуглецевий аналіз вогнища дозволив визначити його вік – біля 130-140 тис. років.

Верхній палеоліт

У верхньому палеоліті на території Угорщини співіснували селетська та ґраветтська культури. Верхньопалеолітичні стоянки зафіксовані на правому березі Дунаю. Знайдені поблизу Ерда та Тати давні артефакти (гострокінечники з кремінню, гарпуни з рогу, вкладиши з халцедону, обсідіану та яшми) в основному відповідають європейським типам палеолітичної техніки. При цьому слід зазначити, що населення Середнього Подунав’я створило і власний тип знарядь (листовидні кременеві гостроконечники солютрейської техніки), які вперше були знайдені в печері Селета.

На північно-західному березі Балатона, в селі Ловаш були знайдені шахти, прилаштовані первісною людиною для добутку вохри (червоної фарби). Хоча добича мінерала в Ловаші велась протягом короткого часу, але була інтенсивною та в масштабах, які значно перевищували потреби в природній фарбі самих мешканців стоянки. Стоянка в Ловаші існувала одночасно з верхньосолютрейською культурою Селета, що дозволяє вважати працю палеолітичної людини продуктивною. Давній колектив не тільки займався збиральництвом або полював, але й добував корисні копалини з метою обміну результатів цієї цілеспрямованої та усвідомленої трудової діяльності на необхідні їм речі та предмети у сусідніх первісних племен.

Мезоліт

Мезолітичні стоянки(8000—3500 рр. до н. е.) на території Угорщини поки не знайдені, хоча численні знахідки окремих кам'яних знарядь свідчать про діяльність людини в цей період. Так, наприклад, копальні з видобутку кремінню середньокам'яної доби знайдені в районі міста Шюмег. В цьому ж місці знайдено біля 200 знарядь з рогу оленя. Останнім часом ситуація невизначеності в досліджені цього періоду, через відсутність комплексних археологічних пам'яток, стала поступово змінюватися. Внаслідок недавніх археологічних знахідок у північній частині Альфельда, поблизу Ясберені та Ястелека, вперше знайдені помітні ознаки мезолітичних поселень.

Неоліт

Біля 6200 року до н. е. на територію Угорщини з півдня переселились неолітичні землеробські племена, що належали до старчевської культури. В середьому неоліті у задунайських землях та в Сату-Маре (сучасна Румунія) з'явився західний варіант культури лінійно-стрічкової кераміки, а на сході - східний варіант цієї культури, відомий також як «Альфельдська кераміка». Племена культури лінійно-стрічкової кераміки мешкали разом зі свої худобою в довгих домах, розміром 5-8 х 40 м.

В подальшому ці культури переродились в железовську (Словаччина), сакалхатську та буковогірську культури. Вслід за пізньонеолітичною культурою Тиса з'явились енеолітичні культури Тисаполгар та Бодрогкерестур.

Енеоліт

Моделі чотирьохколісних візків, зроблені з глини, були знайдені в двох похованнях пізньої баденської культури в Будакаласі та Сигетсентмартоні (околиці Будапешта). Їх датують 3300—3100 роками до н. е.

Доримська залізна доба

В період залізної доби безпосередньо перед приходом кельтів на території Угорщини жили паннонці - народ гальштатської культури, що розмовляв ілірійською мовою.

В IV столітті до н. е. з заходу прийшли кельти латенської культури скордіски, які зайняли західну частину Середньодунайської землі; зі східної висунулись фракійські племена даків.

Паннонія або антична Угорщина

Територія Угорщини в II столітті: західна частина належала належала Риму, за Дунаєм кочували язиги, з півночі з території Чехії германці робили грабіжницькі рейди на римські володіння

В І столітті з територія західної Угорщини перейшла під владу Риму, а в степах Задунав'я (Пусте) розселилисяязиги. Римська Угорщина отримала назву Паннонії, тут були збудовані міста, в тому числі Аквінкум, що став в 160 році римським провінційним центром, та Сопіне. Місцеве населення уявляло собою романізованих кельтів. В 166-180 рр. Паннонія стала ареною Маркоманської війни, через Моравську браму відбулось вторгнення в Угорщину маркоманів та квадів. Біля 260 року в Східній Угорщині з'явились гепіди. В 382 році в Паннонії вперше оселились остготи, що втекли від натиску гунів зі сходу.

Угорщина в епоху Великого переселення народів

В 425 році візантійські імператори дозволили гунам створити в Паннонії плацдарм для війни проти готів. Однак Аттіла в 441 розорив римські міста Паннонії, включно з Аквінкумом. В 454 році гуни зазнали поразки в битві при Недао від гепідів і час їх гегемонії на Середньому Дунаї завершився. Території поділили між собою остготи та гепіди. Тим не менш, в Пусті продовжувало кочувати гунське плем'я садагів. В 472 році остготи покинули Паннонію та пішли в Італію.

В 526 році в Паннонію з території Румунії вторглись лангобарди. Вони стали союзниками візантійців в їх боротьбі з остготами короля Тотіли. В 567 році лонгобарди в союзі з аварами знищили королівство гепідів. В 568 році, проживши в Паннонії усього 42 роки,лангобарди на чолі з королем Албойном пішли в Італію з дружинами, дітьми та всім майном, де заснували власну державу

Аварська гегемонія (567-805)

В 567 році зі сходу на територію Угорщини вдерлись авари під проводом кагана Баяна. За версією Павла Диякона, авари були запрошені лангобардами для боротьби з їх ворогами гепідами. В 582 році вони володіли паннонським Сірмієм (зараз це сербська Воєводина), що викликало конфлікт з Візантією. Територія Угорщини стала ядром великої східноєвропейської держави - Аварського каганату.

В 619 році авари взяли в облогу Константинополь, але імператор Іраклій відкупився від них даниною. Разом з аварами на території Угорщини з'явились слов'яни, які відігравали своєрідну роль нищого стану нової держави. Теоретично авари могли зіграти роль тюркських булгар на Балканах, однак їх держава виявилась набагато менш стійкою. В наслідок повстання слов'ян, піднятого франкським купцем Само, виникла недовговічна держава Само (623-658). В 626 році візантійці нанесли аварам відчутну поразку під стінами своєї столиці. В 632 році від Аварського каганату відпала Велика Булгарія. Однак аварам вдалось вистояти, вони завоювали в 630 році Далмацію та ліквідували державу Само, тим самим відновивши гегемонію над територією Угорщини. Кінець володарюванню аварів поклали франки в 805 році.

Середньодунайські слов'янські князівства

Територія Угорщини у складі Великої Моравії

В 839 році Блатенське князівство, яке в 884 році увійшло до складу Великої Моравії (833-907). Приблизно в 869 році просвітник Мефодій ставши архієпископом Моравії та Паннонії (з резиденцією у Велеграді), отримав благословіння від римського папи розповсюджувати богослужіння на слов'янській мові. Великоморавські прото-міські агломерації - емпорії (Мікульчице, Старе Место поблизу Угерске Градіште, Поганско під Бржецлавом), процвітали обслуговуючи Імперію Каролінгів в ІХ-Х століттях, проте, практично одночасно зникли після зміни економічної ситуації, викликанної вторгненням угорців в Х столітті, хоча самі вони не були зачеплені бойовими діями.