Штюкофен: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
MobyBot (обговорення | внесок) м →Будова: replaced: біля 1 → близько 1 |
Немає опису редагування |
||
| Рядок 5: | Рядок 5: | ||
== Назва == |
== Назва == |
||
Назва «штукофен» походить від німецьких слів ''Stück'' — «шматок», «криця» й ''ofen'' — піч. У німецькій мові також трапляється назва ''Wolfofen'', де ''Wolf'' означає «криця». У французів такі печі називалися ''fourneau a loupe'', у англійців ''high bloomery furnace'', у шведів селянськими або осмундівськими від «осмунд» — криця. Штукофенам співставляють також [[Домниця (піч)|домниці]].<ref name="ЭСБЕ"> [[:s:ru:ЭСБЕ/Доменное производство|Доменное производство]]. // {{ЭСБЕ}} Том Х <sup> А </sup> (книга 20). — СПб. — 1893. — стр. 947. </ref> |
Назва «штукофен» походить від німецьких слів ''Stück'' — «шматок», [[Криця (лупа)|«криця» («лупа»)]] й ''ofen'' — піч. У німецькій мові також трапляється назва ''Wolfofen'', де ''Wolf'' означає «криця». У французів такі печі називалися ''fourneau a loupe'', у англійців ''high bloomery furnace'', у шведів селянськими або осмундівськими від «осмунд» — криця. Штукофенам співставляють також [[Домниця (піч)|домниці]].<ref name="ЭСБЕ"> [[:s:ru:ЭСБЕ/Доменное производство|Доменное производство]]. // {{ЭСБЕ}} Том Х <sup> А </sup> (книга 20). — СПб. — 1893. — стр. 947. </ref> |
||
== Історія == |
== Історія == |
||
Протягом двох тисячоліть у [[Європа|Європі]] для виробництва заліза користувалися невеличкими [[Сиродутне горно|сиродутними горнами]]. Однак, такі горна були малопродуктивними і зростання попиту на метал примусило металургів шукати методи підвищення продуктивності горен. У Південно-Західній Європі, спочатку у іспанських, а потім і у французьких Перенеях були розроблені горна, що отримали назву [[Каталонське горно|каталонських]], в яких зростання продуктивності було досягнуто інтенсифікацією подачі дуття і неприривністтю процесу. У Північній Європі, у Скандинавії й у Альпах в |
Протягом двох тисячоліть у [[Європа|Європі]] для виробництва заліза користувалися невеличкими [[Сиродутне горно|сиродутними горнами]]. Однак, такі горна були малопродуктивними і зростання попиту на метал примусило металургів шукати методи підвищення продуктивності горен. У Південно-Західній Європі, спочатку у іспанських, а потім і у французьких Перенеях були розроблені горна, що отримали назву [[Каталонське горно|каталонських]], в яких зростання продуктивності було досягнуто інтенсифікацією подачі дуття і неприривністтю процесу. У Північній Європі, у Скандинавії й у Альпах в VII—VIII століттях металурги почали будувати більші горна, вищі від зросту людини, які на початок 2-го тисячоліття будувалися вже заввишки понад 4 м. В середині ХІІІ століття штукофени використовувалися у [[Зіген]]і у [[Німеччина|Німеччині]].<ref name="BF"> [http://books.google.com.ua/books?id=n7oOAAAAQAAJ&pg=PA6&dq=Blauofen&hl=en&ei=6s7ITofZEMLX8gPzp4R1&sa=X&oi=book_result&ct=result&redir_esc=y#v=onepage&q=St%C3%BCckofen&f=false Blast furnace — Theory and Practice]. Volume I. New York, 1984. Pp. 5 — 8. </ref> |
||
На території України з ХІІІ ст. в окремих місцях з'явилися домниці, які можна порівняти з високими печами типу штукофен західного середньовіччя.<ref name="РМВУ"> Развитие металлургии в Украинской ССР. — Киев.: Наукова думка, 1980. — 960 с., ил. </ref> |
На території України з ХІІІ ст. в окремих місцях з'явилися домниці, які можна порівняти з високими печами типу штукофен західного середньовіччя.<ref name="РМВУ"> Развитие металлургии в Украинской ССР. — Киев.: Наукова думка, 1980. — 960 с., ил. </ref> |
||
Версія за 15:53, 31 березня 2017
_-_Um_1700.jpg)
Штюкофен (нім. Stückofen) — металургійна піч для виробництва заліза, в якій в залежності від умов процесу можна було отримувати або сиродутне залізо — крицю (у напівтвердому стані, у вигляді шматка) або рідкий чавун. В штюкофенах у німців й подібних їм печах у інших народів вперше в історії європейської металургії було отримано залізо не тільки у напівтвердому, а й у рідкому стані (у вигляді чавуну).
Назва
Назва «штукофен» походить від німецьких слів Stück — «шматок», «криця» («лупа») й ofen — піч. У німецькій мові також трапляється назва Wolfofen, де Wolf означає «криця». У французів такі печі називалися fourneau a loupe, у англійців high bloomery furnace, у шведів селянськими або осмундівськими від «осмунд» — криця. Штукофенам співставляють також домниці.[1]
Історія
Протягом двох тисячоліть у Європі для виробництва заліза користувалися невеличкими сиродутними горнами. Однак, такі горна були малопродуктивними і зростання попиту на метал примусило металургів шукати методи підвищення продуктивності горен. У Південно-Західній Європі, спочатку у іспанських, а потім і у французьких Перенеях були розроблені горна, що отримали назву каталонських, в яких зростання продуктивності було досягнуто інтенсифікацією подачі дуття і неприривністтю процесу. У Північній Європі, у Скандинавії й у Альпах в VII—VIII століттях металурги почали будувати більші горна, вищі від зросту людини, які на початок 2-го тисячоліття будувалися вже заввишки понад 4 м. В середині ХІІІ століття штукофени використовувалися у Зігені у Німеччині.[2]
На території України з ХІІІ ст. в окремих місцях з'явилися домниці, які можна порівняти з високими печами типу штукофен західного середньовіччя.[3]
Опис штюкофена є у книзі Агріколи «De Re Metallica».
Будова
Штукофени являли собою циліндричну піч, розширену всередині, заввишки від 6 до 15 футів, горішній отвір близько 1 1/3 фута, у широкій частині посередині 4 фути, а знизу на дні 2 1/2 фути.
Робота
Крицю виймали щоденно. Тижнева виробка заліза доходила до 250 пудів.[1] Штюкофен давав від 100 до 150 тон металу на рік, навіть якщо не працював під час посушливого літа, коли річки були не дуже повноводні для забеспечення повітродувних засобів енергією.[2]
Продукт отримували твердим або інколи незначно оплавленим. При відхиленях від процесу отримували чавун, який виходив з печі у рідкому стані під час випуску шлаку. Чавун був ламким і не піддавався куванню й вважався браком. Скоріш за все чавун був несподіванкою для середньовічних металургів. Вважався браком. Його завантажували у штукофен і ще раз переплавляли.
Згодом знайшли застосування й для нього — у виготовленні ливарних виробів. Потім освоїли виробництво заліза з чавуну.
Див. також
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Штюкофен |
Посилання
- ↑ а б Доменное производство. // Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. Том Х А (книга 20). — СПб. — 1893. — стр. 947.
- ↑ а б Blast furnace — Theory and Practice. Volume I. New York, 1984. Pp. 5 — 8.
- ↑ Развитие металлургии в Украинской ССР. — Киев.: Наукова думка, 1980. — 960 с., ил.