Горська Ольга Георгіївна: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Рядок 4: Рядок 4:
|ім'я = Горська Ольга Георгіївна
|ім'я = Горська Ольга Георгіївна
|жінка = 1
|жінка = 1
|зображення =
|зображення = Жевченко&Горська.jpg
|розмір = 170px
|розмір = 190px
|підпис =
|підпис = Ольга Горська з чоловіком Юрієм Жевченком
|ім'я_при_народженні =
|ім'я_при_народженні =
|дата_народження = 1888
|дата_народження = 1888

Версія за 18:09, 7 квітня 2017

Горська Ольга Георгіївна
Ольга Горська з чоловіком Юрієм Жевченком
Ольга Горська з чоловіком Юрієм Жевченком
Ольга Горська з чоловіком Юрієм Жевченком
Народилася 1888(1888)
Одеса
Померла 1973(1973)
Київ
Національність українка
Діяльність театральна актриса
Чоловік Юрій Жевченко
Стефаній Трегубов
Аркадій Любченко
Діти донька Тамара Жевченко
зять Юрій Яновський
Батьки Горський Георгій Григорович

О́льга Гео́ргіївна Го́рська (1888—1973) — українська театральна актриса, відома за виступами в Київському театрі імені Івана Франка та низці інших українських театрів.

Життєпис

Народилась в Одесі в родині актора і режисера Георгія Григоровича Горського, який свого часу почав виступати на українській сцені з благословення Марка Кропивницького.

Семирічною дівчинкою 1895 року Ольга виступила в головній ролі у спектаклі Одеського артистичного гуртка в зворушливій мелодрамі «Буря».

Закінчила 2-у одеську гімназію. Рано вийшла заміж за священника Юрія Володимировича Жевченка і жила з чоловіком в селі Фасова Київського повіту.

1908 року народилу доньку Тамару (згодом актриса «Березоля» Т. Ю. Жевченко-Яновська). Також Ольга Горська з чоловіком взяли під опіку сироту Клеопатру Тимошенко, яка згодом стала відомою актрисою.[1]

Розлучившись з чоловіком, влаштувалась на роботу в Одеській російській драмі білошвейкою. Через рік вийшла заміж за Стефанія Євстигнейовича Трегубова. Як актриса виступила в пересувній трупі у Тирасполі.

Переїхала до Києва, закінчила там акторсько-режисерські курси, після чого з 1919 працювала в Театрі імені Гната Михайличенка.

1920 на запрошення театру ім. Франка виїхала до Черкас, де стала провідною актрисою, грала Йолю («Йоля»), Марію («Гріх»), графиню («Весілля Фігаро»), Герцогиню Падуанську, Йокасту («Цар Едіп»).

1926—1927 грала в Харківському народному театрі: роль Марусі Богуславки особливо сподобалась глядачам і пресі.

1929 — актриса Червонозаводського театру у Харкові. Грає пекельну царицю («Марко в пеклі»), Баронесу («Княжна Вікторія»), Наталю («Сигнал»), Лимериху («Зайці»).

До 1931 — працює в театрах Харкова, зокрема в Театрі Революції.[2]

1932—1935 — працює в різних театрах Донбасу (зокрема, в Дондерждрамі).

1935—1936 — актриса Дніпропетровського українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка.

1936—1937 — працює в Полтавському музично-драматичному театрі.

Мала третій шлюб з письменником Аркадієм Любченком, але перед війною шлюб розпався.

В кінці 1930-х працювала в Київському обласному театрі.[3]

Під час війни з 1943 — в евакуації, працює в Уфі в госпіталі, де проводить літературно-агітаційну роботу. Там же знаходились і її донька Тамара з своїм чоловіком — письменником Юрієм Яновським.

З січня 1944 до 1947 — знову і до виходу на пенсію працює актрисою Київського українського драматичного театру імені Івана Франка.

Ролі

  • Йоля («Йоля»)
  • Марія («Гріх»)
  • Графиня («Весілля Фігаро»)
  • Герцогиня Падуанська, Йокаста («Цар Едіп»)
  • Цариця («Марко в пеклі»)
  • Баронеса («Княжна Вікторія»)
  • Наталя («Сигнал»)
  • Лимериха («Зайці»)
  • Догмар («Самсон і Даліла»)
  • Ганна Андріївна («Ревізор»)
  • Маруся Богуславка
  • Ролі в п'єсах «Полум'ярі», «Любов і дим», «Буря»

Примітки

  1. Покарана за кохання, або Життя, зрада і смерть, варті пера Шекспіра // Дзеркало тижня. 2 липня 2016
  2. Дорогий Аркадію: листування та архіварія літературного середовища України, 1922—1945 рр // упоряд. Леся Демська-Будзуляк. — Л.: Класика, 2001. — с. 33
  3. Горська Ольга // Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1957. — Т. 2. — С. 415—429.litopys.org.ua

Посилання