Парламентські вибори у Великій Британії 1951: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м доповнення
мНемає опису редагування
Рядок 29: Рядок 29:
<!-- Лейбористи -->
<!-- Лейбористи -->
| image1 = [[Файл:Attlee BW cropped.jpg|160x160px]]
| image2 = [[Файл:Attlee BW cropped.jpg|160x160px]]
| leader1 = [[Клемент Еттлі]]
| leader2 = [[Клемент Еттлі]]
| leader_since1 = 25 жовтня 1935
| leader_since2 = 25 жовтня 1935
| party1 = Лейбористська партія (Велика Британія)
| party2 = Лейбористська партія (Велика Британія)
| leaders_seat1 = [[Walthamstow West (UK Parliament constituency)|Walthamstow West]]
| leaders_seat2 = [[Walthamstow West (UK Parliament constituency)|Walthamstow West]]
| popular_vote1 = '''13,948,385'''
| popular_vote2 = '''13,948,385'''
| percentage1 = '''48.8&nbsp;%'''
| percentage2 = '''48.8&nbsp;%'''
| swing1 = {{increase}} 2.7&nbsp;%
| swing2 = {{increase}} 2.7&nbsp;%
| last_election1 = 315 seats
| last_election2 = 315 seats
| seats1 = 295
| seats2 = 295
| seat_change1 = {{decrease}} 20
| seat_change2 = {{decrease}} 20


<!-- Ліберали -->
<!-- Ліберали -->
Рядок 68: Рядок 68:
[[Лейбористська партія Великої Британії |Лейбористи]] під керівництвом [[Клемент Еттлі | Клемента Еттлі]] отримали більше голосів виборців, ніж [[Консервативна партія Великої Британії | консерватори]] (13 948 883 проти 12 660 061 голосів). Однак через існування у Великій Британії [[Мажоритарна виборча система | мажоритарної виборчої системи]] і перемоги консерваторів в ряді невеликих округів лейбористи отримали на 7 мандатів менше. Новим прем'єр-міністром став [[Вінстон Черчілль]].
[[Лейбористська партія Великої Британії |Лейбористи]] під керівництвом [[Клемент Еттлі | Клемента Еттлі]] отримали більше голосів виборців, ніж [[Консервативна партія Великої Британії | консерватори]] (13 948 883 проти 12 660 061 голосів). Однак через існування у Великій Британії [[Мажоритарна виборча система | мажоритарної виборчої системи]] і перемоги консерваторів в ряді невеликих округів лейбористи отримали на 7 мандатів менше. Новим прем'єр-міністром став [[Вінстон Черчілль]].


У виборах до парламенту від округу [[Дартфорд]], де традиційно перемагали лейбористи, вдруге в своїй політичній кар'єрі взяла участь консерватор [[Маргарет Тетчер]] (тоді ще Робертс)<ref name="Beckett-p23">{{Harvnb|Beckett|2006|pp=23–24}}</ref><ref>{{Harvnb|Blundell|2008|p=37}}</ref>..
У виборах до парламенту від округу [[Дартфорд]], де традиційно перемагали лейбористи, вдруге в своїй політичній кар'єрі взяла участь консерватор [[Маргарет Тетчер]] (тоді ще Робертс)<ref name="Beckett-p23">{{Harvnb|Beckett|2006|pp=23–24}}</ref><ref>{{Harvnb|Blundell|2008|p=37}}</ref>.

[[Клемент Еттлі]] прийняв рішення про призначення виборів до поїздки британського короля [[Георг VI|Георга VI]] в турне [[Співдружність націй | Британської Співдружності]] в 1952 році. Він знав, маючу незначну більшість, що існує небезпека зміни уряду в його відсутності<ref>{{cite book|last=Judd|first=Dennis|title=George VI|year=2012|publisher=I.B. Tauris (paperback)|page=238|isbn=978-1-78076-071-1}} Judd writes that Attlee confirmed the king's anxiety in his own autobiography.</ref>. (Як з'ясувалося згодом, король дуже захворів і не міг подорожувати. Тому він делегував повноваження своїй доньці [[Єлизавета II|Принцесі Єлизаветі]] незадовго до своєї смерті в лютому 1952 року).


== Передвиборча боротьба ==
== Передвиборча боротьба ==


За півтора роки, що минули від попередніх [[Парламентські вибори у Великій Британії 1950|виборів 1950 року]] ситуація у Великій Британії дещо змінилася. Зокрема, [[13 грудня]] [[1950]] року була припинена допомога за [[план Маршалла | планом Маршалла]], який надавав істотну допомогу для повоєнного відновлення економіки Великої Британії і проведення реформ лейбористів. На початку [[1951]] року уряд активізував програму переозброєння в зв'язку з початком [[війна в Кореї | війни в Кореї]], але через брак коштів було урізано фінансування охорони здоров'я. Підсумком стала відставка відомих діячів Лейбористської партії [[22 квітня]] 1951 року, в числі яких були міністр торгівлі і майбутній прем'єр-міністр [[Гарольд Вільсон]] та архітектор створення національної системи охорони здоров'я [[Еньюрін Бивен]].
За півтора роки, що минули від попередніх [[Парламентські вибори у Великій Британії 1950|виборів 1950 року]] ситуація у Великій Британії дещо змінилася. Зокрема, [[13 грудня]] [[1950]] року була припинена допомога за [[план Маршалла | планом Маршалла]], який надавав істотну допомогу для повоєнного відновлення економіки Великої Британії і проведення реформ лейбористів. На початку [[1951]] року уряд активізував програму переозброєння в зв'язку з початком [[війна в Кореї | війни в Кореї]], але через брак коштів було урізано фінансування охорони здоров'я. Підсумком стала відставка відомих діячів Лейбористської партії [[22 квітня]] 1951 року, в числі яких були міністр торгівлі і майбутній прем'єр-міністр [[Гарольд Вільсон]], а також архітектора створення національної системи охорони здоров'я [[Еньюрін Бивен]] і [[Стаффорд Кріппс]] через старість.

Консерватори, в той же час, в порівнянні з виборами попереднього року, заявили більш молодих та перспективних депутатів.


== Результати виборів ==
== Результати виборів ==

Версія за 11:47, 14 травня 2017

‹ 1950 Велика Британія 1955 ›
Парламентські вибори у Великій Британії 1951
Усі 625 місць у Палаті общин
25 жовтня 1951
Перша партія Друга партія Третя партія
Лідер Вінстон Черчилль Клемент Еттлі Клемент Девіс[en]
Партія Консерватори Лейбористи Ліберали
Лідер партії з 9 жовтня 1940 25 жовтня 1935 2 серпня 1945
Округ лідера Woodford Walthamstow West Montgomeryshire
Попередні вибори 298 seats, 43.4 %[1] 315 seats 9 seats, 9.1 %
Виграно місць '321'[2] 295 6
Зміна місць ▲ 22 ▼ 20 ▼ 3
Голосів виборців 13,717,851 13,948,385 730,546
Відсоток 48.0 % 48.8 % 2.5 %
Зміна % голосів ▲ 5.6 % ▲ 2.7 % ▼ 6.6 %
Парламентські вибори у Великій Британії 1951

Кольори позначають парті-переможці, як показано в основній таблиці результатів. (Картка не показує результати в Північній Ірландії)

Парламентські вибори у Великій Британії 1951 року — демократичні вибори, проведені 25 жовтня 1951 року на яких більшість місць у парламенті отримала консерватори на чолі з Вінстоном Черчиллем.

Лейбористи під керівництвом Клемента Еттлі отримали більше голосів виборців, ніж консерватори (13 948 883 проти 12 660 061 голосів). Однак через існування у Великій Британії мажоритарної виборчої системи і перемоги консерваторів в ряді невеликих округів лейбористи отримали на 7 мандатів менше. Новим прем'єр-міністром став Вінстон Черчілль.

У виборах до парламенту від округу Дартфорд, де традиційно перемагали лейбористи, вдруге в своїй політичній кар'єрі взяла участь консерватор Маргарет Тетчер (тоді ще Робертс)[3][4].

Клемент Еттлі прийняв рішення про призначення виборів до поїздки британського короля Георга VI в турне Британської Співдружності в 1952 році. Він знав, маючу незначну більшість, що існує небезпека зміни уряду в його відсутності[5]. (Як з'ясувалося згодом, король дуже захворів і не міг подорожувати. Тому він делегував повноваження своїй доньці Принцесі Єлизаветі незадовго до своєї смерті в лютому 1952 року).

Передвиборча боротьба

За півтора роки, що минули від попередніх виборів 1950 року ситуація у Великій Британії дещо змінилася. Зокрема, 13 грудня 1950 року була припинена допомога за планом Маршалла, який надавав істотну допомогу для повоєнного відновлення економіки Великої Британії і проведення реформ лейбористів. На початку 1951 року уряд активізував програму переозброєння в зв'язку з початком війни в Кореї, але через брак коштів було урізано фінансування охорони здоров'я. Підсумком стала відставка відомих діячів Лейбористської партії 22 квітня 1951 року, в числі яких були міністр торгівлі і майбутній прем'єр-міністр Гарольд Вільсон, а також архітектора створення національної системи охорони здоров'я Еньюрін Бивен і Стаффорд Кріппс через старість.

Консерватори, в той же час, в порівнянні з виборами попереднього року, заявили більш молодих та перспективних депутатів.

Результати виборів

Партія Лідер Голоси % Місць Δ місць
Консерватори Вінстон Черчілль 12 660 061 44,3 302 ▲ 19
Лейбористи Клемент Еттлі 13 948 883 48,8 295 ▼ 20
Національні ліберали[6] 1 058 138 3,7 19 ▲ 3
Ліберали Клемент Девіс[en] 730 546 2,5 6 ▼ 3
Незалежні националісти 92 787 0,3 2 0
Ірландські лейбористи 33 174 0,1 1 ▲ 1
Комуністи Харрі Поллітт 21 640 0,1 0 0
Партія Вельсу Гвінвор Еванс 10 920 0,0 0 0
Шотландська національна партія Роберт Макінтайр 7 299 0,0 0 0
Незалежні консерватори 5 904 0,0 0 0

Всього проголосували 28 596 594 виборців.

Примітки

  1. ↑ Conservative 246 (35.2 %), Unionist 26 (3.5 %), National Liberal 16 (3.4 %), UUP 10 (1.2 %)
  2. ↑ Conservative 302 (44.3 %), National Liberal 19 (3.7 %)
  3. ↑ (Beckett, 2006, с. 23–24)
  4. ↑ (Blundell, 2008, с. 37)
  5. ↑ Judd, Dennis (2012). George VI. I.B. Tauris (paperback). с. 238. ISBN 978-1-78076-071-1. Judd writes that Attlee confirmed the king's anxiety in his own autobiography.
  6. ↑ Виступали разом з консерваторами
Велика Британія Вибори та референдуми у Великій Британії
Парламентські
1801 • 1802 • 1806 • 1807 • 1812 • 1818 • 1820 • 1826 • 1830 • 1831 • 1832 • 1835 • 1837 • 1841 • 1847 • 1852 • 1857 • 1859 • 1865 • 1868 • 1874 • 1880 • 1885 • 1886 • 1892 • 1895 • 1900 • 1906 • 1910 (січень) • 1910 (грудень) • 1918 • 1922 • 1923 • 1924 • 1929 • 1931 • 1935 • 1945 • 1950 • 1951 • 1955 • 1959 • 1964 • 1966 • 1970 • 1974 (лютий) • 1974 (жовтень) • 1979 • 1983 • 1987 • 1992 • 1997 • 2001 • 2005 • 2010 • 2015 • 2017 • 2019
Місцеві
1973 • 1975 • 1976 • 1995 • 1997 • 1998 • 1999 • 2000 • 2001 • 2002 • 2003 • 2004 • 2005 • 2006 • 2007 • 2008 • 2009 • 2010
Вибори в Європейський парламент
1979 • 1984 • 1989 • 1994 • 1999 • 2004 • 2009 • 2014 • 2019
Референдуми
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Парламентські_вибори_у_Великій_Британії_1951&oldid=20324450