Керенський Олександр Федорович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Uawikibot1 (обговорення | внесок)
м Вікіпосилання має ідентичний текст до пайпу і після
шаблон
Рядок 55: Рядок 55:


{{Прем'єр-міністри Росії}}
{{Прем'єр-міністри Росії}}
{{Розпад Російської імперії}}


[[Категорія:Уродженці Ульяновська]]
[[Категорія:Уродженці Ульяновська]]

Версія за 16:16, 20 травня 2017

Керенський Олександр Федорович
рос. Александръ Ѳедоровичъ Керенскій
Керенський Олександр Федорович
Керенський Олександр Федорович
Олександр Федорович Керенський
2-й прем'єр-міністр Тимчасового уряду Росії
21 липня 1917 — 8 листопада 1917
Попередник Львов Георгій Євгенович
Наступник Ленін Володимир Ілліч
Народився 22 квітня (4 травня) 1881(1881-05-04)
Симбірськ, Російська імперія
Помер 11 червня 1970(1970-06-11) (89 років)
Нью-Йорк, США США
Похований цвинтар Патні-Вейл
Відомий як політик, адвокат, революціонер
Місце роботи Стенфордський університет
Країна Російська республіка і Російська імперія
Alma mater юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету
Політична партія соціалісти-революціонери
Батько Керенський Федір Михайловичd
У шлюбі з Ольга Барановська
Діти Керенський Олег Олександровичd
Релігія православ'я
Підпис

Олекса́ндр Фе́дорович Ке́ренський (22 квітня (4 травня) 1881(18810504), Симбірськ — 11 червня 1970, Нью-Йорк) — російський політичний діяч, голова Тимчасового Уряду (1917)

Біографія

Народився у родині директора Симбірської гімназії. Директор даної гімназії Федір Михайлович Керенський — це персональний друг сім'ї Ульянова Іллі Миколайовича (батька Леніна). Керенський Ф. М. — це батько майбутнього голови Тимчасового уряду Росії Олександра Федоровича Керенського, з яким був близько знайомий Ленін з дитинства.

У 1899 — Керенський О. Ф. вступив до історико-філософського факультету Санкт-Петербурзького університету, згодом перейшов до юридичного факультету. По закінченні працював у судовій палаті.

1905 — співробітник есерівської газети «Буревісник». Був заарештований.

1906 — на адвокатській практиці, а у 1909 р. був прийнятий у присяжні повірені. Брав участь у таких гучних політичних процесах, як у справі Ленського розстрілу, процес Вірменської національної партії, «справа Бейліса».

1912 — обраний до Державної думи від «Трудової групи», був головою фракції трудовиків. 1912 — прийнятий до масонської ложі.

1917 — брав участь у створені і роботі Тимчасової політичної Державної думи, був обраний товаришем голови Петроградської Ради робітничих депутатів від партії есерів. У Тимчасовому Уряді був міністром юстиції, військовим та морським міністром, міністром-головою, поєднував посади міністра-голови і верховного головнокомандуючого. У середині травня 1917 як військовий міністр побував в Одесі та Севастополі, разом з командувачем флоту О. Колчаком, агітував за продовження війни і за єдину Росію, тоді ж пропонував Ю. Тютюннику перехід в Штаб Одеського Воєнного Округу.

Після Жовтневого перевороту перейшов на нелегальне становище у Фінляндії. 1918 — намагався брати участь в роботі Російських Установчих Зборів, але отримав відмову від есерів. У червні за дорученням «Спілки відродження Росії» виїхав до Франції і Великої Британії для переговорів з західними урядами про підтримку.

1922 — голова редакції есерівської газети «Дни», яка видавалась у Берліні та Парижі до 1932 року. З 1940 року жив у США. 1950—1960-ті рр. — працював у Гуверовському інституті війни, революції та миру; підготував трьохтомник документів про діяльність Тимчасового Уряду. 19631964 — надиктував останню редакцію книги спогадів, яка вийшла у 1965 році.

Похований у Лондоні.

Джерела та література

Посилання