Коновалець Євген Михайлович: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
м Відкинуто редагування 2A02:2168:2148:C100:65CF:792D:242F:140A (обговорення) до зробленого... |
→Посилання: Додава Промову Степана Бандери на цвінтарі в Роттердамі Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію |
||
Рядок 212: | Рядок 212: | ||
== Посилання == |
== Посилання == |
||
* [https://www.youtube.com/watch?v=hQmK0Pkyspg "Промова Степана Бандери над Могилою Євгена Коновальця"(аудіо)] |
|||
* [https://youtu.be/TmYmpMFQTr8 ЄВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ | Програма "Велич особистості" | 2014 (ВІДЕО)] |
* [https://youtu.be/TmYmpMFQTr8 ЄВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ | Програма "Велич особистості" | 2014 (ВІДЕО)] |
||
* [https://archive.is/20130702112419/kmoun.info/index.php?name=news&op=view&id=475 ''Долинський Роман.'' Паломництво до наших героїв]. |
* [https://archive.is/20130702112419/kmoun.info/index.php?name=news&op=view&id=475 ''Долинський Роман.'' Паломництво до наших героїв]. |
Версія за 08:28, 21 вересня 2017
Євген Коновалець | ||
| ||
---|---|---|
3 лютого 1929 — 23 травня 1938 | ||
Попередник: | посада запроваджена; він сам як голова УВО | |
Наступник: | Андрій Мельник | |
| ||
1920 — 3 лютого 1929 | ||
Попередник: | посада запроваджена | |
Наступник: | посада скасована; він сам як голова ОУН | |
Народження: |
14 червня 1891 Зашків, нині Жовківський район, Львівська область, Україна | |
Смерть: |
23 травня 1938 (46 років) Роттердам, Нідерланди | |
Поховання: | цвинтар Кросвейк, Роттердам | |
Національність: | Українець | |
Країна: | Австро-Угорщина → УНР | |
Релігія: | УГКЦ | |
Освіта: | ЛНУ ім. І. Франка | |
Партія: |
УВО (1920 — 3 лютого 1929) ОУН (3 лютого 1929 — 23 травня 1938) | |
Батько: | Михайло Коновалець | |
Мати: | Марія з Венгриновських | |
Діти: | Юрій | |
Військова служба | ||
Роки служби: | 1918—1938 | |
Приналежність: | Армія УНР | |
Рід військ: | Січові Стрільці | |
Звання: | Полковник | |
Битви: | Перша світова війна | |
Нагороди: | ||
Висловлювання у Вікіцитатах | ||
Роботи у Вікіджерелах |
Євге́н (Евген[1]) Мих́айлович Конова́лець (14 червня 1891, с. Зашків, нині Жовківський район, Львівська область, Україна — 23 травня 1938, Роттердам, Нідерланди) — полковник Армії УНР, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів (1927), перший голова ОУН (з 1929), один із ідеологів українського націоналізму.
Життєпис
Народився 14 червня 1891 року в с. Зашків (нині Жовківський район, Львівська область, Україна, тоді Львівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина) у вчительській родині. Був онуком о. Михайла Коновальця (1824—4.3.1887, Зашків), який у 1858—1887 роках був парохом рідного села Евгена. Небіж парохів: Страдча — о. Ореста, Малехова — о. Володимира Коновальців.[2]
Закінчив народну школу в рідному селі.[3] У 1901—1909 роках навчався у Львівській академічній гімназії. З 1909-го вивчав право на правничому факультеті Львівського університету.
Початок громадської діяльності
Із студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. У 1910 брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові, під час якої від рук польського шовініста загинув Адам Коцко.
З 1912 року — секретар львівської філії «Просвіти», тісно співпрацював з друкованим органом організації — місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади».
Від 1913-го, як один з лідерів українського студентського руху, обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії. У 1913 р. входив до «Тіснішого народного комітету» УНДП (голова Кость Левицький), на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали і приймали рішення з найактуальніших питань українського політичного життя в Австро-Угорщині.
Найбільший вплив на молодого Коновальця мали один з розбудовників «Соколу» Іван Боберський, акт Мирослава Січинського та знайомство з наддніпрянською еміґрацією (особливо з Дмитром Донцовим).
Війна і полон
На початку I-СВ 2 серпня 1914-го мобілізований до австрійської армії (19 полк Крайової оборони (ландверу) Львова (нім. k.k. Landwehr Infanterie Regiment «Lemberg» Nr. 19). В червні 1915-го, під час боїв на Маківці, потрапив у російський полон. У 1915 — початку 1916-го перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кінця 1916 — у таборі в Царицині.
Після Лютневої революції в Росії Коновалець разом з галицькими старшинами з табору в Дубовці (неподалік Царицина) Андрієм Мельником, Іваном Чмолою, Романом Сушком, Василем Кучабським, Михайлом Матчаком, Федем Черником розгорнули широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців.
Приблизно наприкінці липня 1917 приїжджає до Києва. Появу в столиці починає з вступу до Галицько-Буковинського комітету (ГБК) допомоги жертвам війни і популяризації в середовищі ЦР та УГВК ідеї створення окремої військової одиниці. Діяльність у місті проводить під псевдонімом Є. Блавацький. Вперше під своїм прізвищем згадується 28 грудня 1917 р. в протоколі засідання Галицько-Буковинського комітету[4].
Формація Січових Стрільців
У жовтні-листопаді 1917 рр. Коновалець спільно з Романом Дашкевичем та іншими членами ГБК сформували Галицько-буковинський курінь січових стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії УНР.
У січні 1918 р. після проведення реорганізації Коновальця обрано командиром Куреня Січових Стрільців. У кінці січня — на початку лютого 1918 р. ці частини разом з Гайдамацьким кошем відзначились у ході протидії січневому заколоту та у боях проти більшовицьких військ (в тому числі окупаційних російських) на підступах до міста. 1—2 березня 1918 стрілецькі частини спільно з Запорізьким Корпусом і Гайдамацьким кошем визволили від більшовиків Київ.
З приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових Стрільців 1 травня 1918 р. на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. Євген Коновалець, залишившись у місті, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини.
В кінці серпня 1918 р. Коновалець отримав від П. Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком у Білій Церкві[джерело?]. На початку листопада через Дмитра Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у тому числі Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. Після підписання Скоропадським договору про федерацію СС підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади гетьманського режиму та приєднались до військ Директорії в Мотовилівському бою.
Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканської армії. В 1918—1919 керував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Був одним з довірених союзників Петлюри, після сепаратного Зятківського договору УГА з білогвардійцями включно. Однак склав повноваження після укладення Симоном Петлюрою союзу з Пілсудським.
Після поразки визвольних змагань
Після прийняття 6 грудня 1919 р. на нараді Головного отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин[джерело?] Коновалець видав наказ про самодемобілізацію підрозділів Січових Стрільців.
У листопаді 1919 р. Коновалець потрапив до табору для полонених у Луцьку. Навесні 1920 р., звільнившись з ув'язнення, перебрався в Чехо-Словаччину. Намагався у порозумінні з Симоном Петлюрою організувати з інтернованих бійців УГА, що перебували в Чехословаччині, і українських полонених з таборів у Італії військове формування та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях.
Після поразки Української революції 1917—1921 років не втратив віру в справу, якій присвятив все своє життя:
«Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як же ж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба».[джерело?]
Поразка національно-визвольних змагань 1917—1921 рр. та чотиристороння окупація України спонукали Коновальця до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. В цих обставинах у липні 1920-го здійснює заходи щодо створення принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні 1920 р. за безпосередньої участі Коновальця створено Українську Військову Організацію (УВО).
20 липня 1921 р. Коновалець повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. Був активним противником Другого Зимового походу Армії УНР, вважаючи його безперспективним.
Еміграція
Із грудня 1922-го року був змушений мешкати в еміграції у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.
У листопаді 1927-го за його ініціативи на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28 січня — 3 лютого 1929 на конгресі у Відні було створено Організацію українських націоналістів (ОУН), головою проводу якої обрали Коновальця.
Наприкінці 1920-x — на початку 1930-х рр. Коновалець, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, установив контакти з політичними колами Німеччини, Великої Британії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично-інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів, внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій у Франції, Бельгії, Канаді, Маньчжурії. За його безпосередньою участю в Америці були засновані Громади українських стрільців, що поклали початок Організації Державного Відродження України в США і Українському Національному Об'єднанню в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії.
Діяльність Коновальця з розбудови ОУН, намагання поставити українське питання у Лізі Націй, постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля в УРСР викликали занепокоєння у більшовицького керівництва в Москві.
Загибель
Протягом 1920-х років відбулося декілька замахів на Євгена Коновальця. Їх намагалися здійснити різні агенти радянських спецслужб. 1933-го розпочалася реалізація останньої операції з убивства Провідника під кодовою назвою «Ставка», яку розробляли у Москві під особистим наглядом Йосипа Сталіна. Виконавцем замаху став агент радянської служби зовнішньої розвідки Павло Судоплатов.
Про спецоперацію інформували особисто Сталіна. У листопаді 1937-го Судоплатова прийняв Йосиф Джугашвілі й поставив задачу розробити план «нейтралізації» керівництва ОУН. За тиждень у Кремлі Судоплатов доповів план Сталіну, керівнику НКВС Єжову та голові ЦВК УРСР Петровському. Останній заявив, що Коновальцю заочно винесено смертний вирок.
23 травня 1938 р. Коновалець був убитий у Роттердамі в результаті цієї спецоперації. Вбивство Коновальця виконав Павло Судоплатов (пізніше — керівник розвідувально-диверсійного управління НКВС СРСР, генерал КДБ). Він зумів увійти в довіру до Коновальця, який вірив в існування в СРСР міцного підпілля. Це «нелегальне угрупування» й презентував, згідно з «легендою», Судоплатов під псевдонімом «Павлусь Валюх».
23 травня 1938 р. Павло Судоплатов передав у Роттердамі в кафе готелі «Атланта» вибухівку, замасковану під коробку цукерок з українським орнаментом[5] як подарунок «від друзів». Після того як коробка була перевернута у горизонтальне положення, вона вибухнула.
Поховано Євгена Коновальця на цвинтарі Кросвейк.
Зовнішні відеофайли | |
---|---|
Відео з похорону Євгена Коновальця, 1938 р. |
Нагороди
15 липня 1968 року йому присвоїли Воєнний хрест (посмертно).
Почесні звання
- Почесний громадянин Борислава
- Почесний громадянин Тернополя
Вшанування пам'яті
Україна
- На честь Дня народження Євгена Коновальця на його малій Батьківщині у селі Зашків Жовківського району Львівської області проводиться національно-патріотичний фестиваль «Зашків — земля героїв»[6]. Також у Зашкові є пам'ятник Євгену Коновальцю, а в будинку, де він мешкав, відкрито музей[7].
- В ряді міст України є вулиця Коновальця. Зокрема у Києві, Білій Церкві, Львові, Івано-Франківську, Дрогобичі, Стрию, Тернополі, Луцьку, Рівному, Конотопі, Дніпрі, Полтаві та Житомирі.
- 14 жовтня 1997 — відкрили Пам'ятник Євгену Коновальцю в Моршині.
- 10 січня 2010 — відкрили Пам'ятник Євгену Коновальцю в селі Старі Кути на Прикарпатті.
- 21 жовтня 2012 — в Івано-Франківську урочисто відкрили Пам'ятник Євгену Коновальцю.
- 19 жовтня 2014 — в місті Калуші відбулося урочисте відкриття та освячення пам'ятної дошки Євгену Коновальцю.
- В селі Воля-Задеревацька на одній з білокам'яних стел на алеї борців за незалежність України знаходиться бронзовий барельєф Євгена Коновальця.
- Меморіальна бронзова дошка з його барельєфом прикрашає стіну одного з будинків у Львові.
- В Івано-Франківську меморіальна дошка з барельєфом Коновальця висить на стіні одного з будинків на вулиці, названій на його честь.
- В Києві середня школа № 263 названа на честь Євгена Коновальця.
- На його честь названо 53 курінь УПЮ ім. Євгена Коновальця.
- В Українській Повстанській Армії діяв Загін імені Коновальця.
- В ході Євромайдану на честь Євгена Коновальця була названа Перша Київська сотня ім. Євгена Коновальця Самооборони Майдану.
- 22 січня 2017 року в Києві по вулиці Січових Стрільців, 24, де у 1918 році були касарні Українських січових стрільців, відкрита меморіальна дошка. Автор композиції – скульптор Олександр Михайлицький[8].
Литва
- 6 грудня 2012 — у місті Каунасі на будинку по алеї Свободи (лит. Laisvės al. 34), в якому часто бував Коновалець, відкрито меморіальну дошку[9].
У літературі
Коновалець є одним з героїв роману «Країна Ірредента» Романа Іваничука.
Див. також
Примітки
- ↑ Дзюбан О., Дашкевич Я. Українське державотворення: Акт 30 червня 1941 року. — Львів : ЛА «Піраміда», 2001. — 556 с. — С. 5., [1], [2], Евген Коновалець в десяту річницю смерти.
- ↑ Blazejowskyj Dmytro. Historical Šematism of the Archeparchy of L'viv (1832—1944). — Kyiv : Publishing house «KM Akademia», 2004. — 570 s. — P. 205—206. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
- ↑ І. Н. Короткий життєпис полковника Е. Коновальця // Свобода. — 1938. — 1 черв. — С. 2.
- ↑ ЦДАВОВ України, м. Київ. — Ф. 1105. — Оп. 1. — Спр. 106. — Арк. 5; ЦДАВОВ України, м. Київ. — Ф. 1105. — Оп.1. — Спр.71. — Арк. 72.)
- ↑ «розробка» цілого спецвідділу НКСВ
- ↑ Сторінка фестивалю
- ↑ Історико-меморіальний музей Євгена Коновальця
- ↑ Меморіальну дошку Євгену Коновальцю відкрили в Києві. ФОТО, ВІДЕО
- ↑ У Каунасі відкрили пам'ятну дошку Євгену Коновальцю // УНІАН
Джерела та література
- Бульба-Боровець Т. Армія без держави. Слава і трагедія українського повстанського Руху. — Вінніпег, 1981. — 327 с.
- Дерев'яний І. Сила волі. Євген Коновалець. — Львів : Центр досліджень визвольного руху; Національний музей-меморіал «Тюрма на Лонцького»; Часопис, 2013.
- Доценко О. Зимовий похід (6.12.1919 — 6.5.1920). — К. : Видавництво ім.. Олени Теліги, 2001. — 376 с.
- Капустянський М. Похід Українських Армій на Київ-Одесу в 1919 році. — Мюнхен, 1946. — Кн. 1. — 110 с.
- Кардаш Д. Евген Коновалець — Прага, 1941. — 26 с.
- Книш З. Становлення ОУН. — К., 1974. — 125 с.
- Ковальчук М. На чолі січових стрільців: військово-політична діяльність Євгена Коновальця в 1917—1921 рр. — К., 2010. — 288 с.
- Коновалець Є. Я б'ю в дзвін, щоб зрушити справу ОУН з мертвої точки… — К. : Темпора. — 272 с.
- Кучерук О. Коновалець Євген // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 28. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- Кучерук О. Коновалець Євген Михайлович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. — Т. 14 : Кол — Кос. — С. 288. — ISBN 978-966-02-7304-7.
- Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — ISBN 5-7707-7867-9.
- Сватко Я. Євген Коновалець — творець ОУН. — Л., 2006. — 64 с.
- Хома І. Січові стрільці. Створення, військово-політична діяльність та збройна боротьба Січових стрільців у 1917—1919 рр.- К: Наш час, 2011. — 104 с.
- Хома І. Історія військового формування Січових стрільців (1917—1919 роки): Монографія. — Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2016. — 240 с.
- Хома І. Євген Коновалець. — Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2016. — 256 с.
У Вікіджерелах є |
Посилання
- "Промова Степана Бандери над Могилою Євгена Коновальця"(аудіо)
- ЄВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ | Програма "Велич особистості" | 2014 (ВІДЕО)
- Долинський Роман. Паломництво до наших героїв.
- Евген Коновалець: Причинки до історії української революції.
- Ісаюк Олеся. Мандрівка до Полковника. Де похований Коновалець // Історична правда.
- Короткий життєпис полк. Евгена Коновальця // Діло, 31.05.1938.
- Кричильський Сергій. Пекельна машина у Роттердамі.
- Мірчук Петро. Євген Коновалець.
- Під знаком стрільця. Виповнилося 120 років від дня народження провідника Українських Січових стрільців Євгена Коновальця // Україна Молода, № 101, 15.06.2011.
- Полк. Евген Коновалець // Діло, 31.05.1938.
- Творець державницької традиції — Полковник Коновалець.
- Червак Богдан. «Смерть Націоналіста. На пошану полковника Євгена Коновальця» «Українська правда. Історична правда», 23 травня 2013.
Попередник Посада запроваджена |
1-й Голова ОУН 1929-1938 |
Наступник Андрій Мельник |
|
- Народились 14 червня
- Народились 1891
- Померли 23 травня
- Померли 1938
- Випускники Львівського університету
- Полковники (УНР)
- Кавалери Воєнного Хреста (УНР)
- Коновалець Євген
- Коновальці
- Українські націоналісти
- Діячі «Просвіти»
- Діячі ОУН
- Діячі УВО
- Вояки Січових стрільців
- Український націоналізм
- Вояки армії Австро-Угорщини
- Українські вбиті політики
- Патрони юнацьких пластових куренів
- Уродженці Жовківського району
- Випускники Львівської академічної гімназії
- Студенти Львівського університету
- Померли в Роттердамі
- Почесні громадяни Тернополя
- Люди, на честь яких названі вулиці
- Українські антикомуністи